Запитання читачів

Чи дозволяється християнському служителю виголошувати промову на похороні особи, яка вчинила самогубство?

Кожен християнський служитель має сам вирішити, чи з чистим сумлінням може провести похорон особи, котра, як на це вказують усі факти, вчинила самогубство. При цьому служитель повинен розглянути такі запитання: як Єгова ставиться до самогубства? Чи справді причиною смерті є самовбивство? Чи особа наклала на себе руки через психічний або емоційний розлад? Як місцеві люди дивляться на такий вчинок?

Будучи християнами, ми цікавимось тим, як ставиться до самогубства Єгова. Для нього людське життя цінне та священне (Буття 9:5; Псалом 36:10). Навмисне накладення на себе рук є самовбивством, і тому воно неприємне для Бога (Вихід 20:13; 1 Івана 3:15). Чи цей факт виключає можливість виголосити промову на похороні жертви самогубства?

Розгляньмо приклад ізраїльського царя Саула. Коли він зрозумів, що не уціліє у вирішальному бою з филистимлянами, то, аби вороги не назнущалися над ним, «взяв Саул меча,— та й упав на нього». Коли филистимляни знайшли його тіло, вони прибили його на мурі міста Бет-Шана. Дізнавшись, що́ зробили филистимляни, мешканці ґілеадського Явеша зняли тіло й спалили його. Відтак вони взяли його кістки та поховали їх. Ці мешканці навіть постили сім днів згідно з традиційним ізраїльським обрядом жалоби (1 Самуїла 31:4, 8—13; Буття 50:10). Коли помазанець Єгови Давид довідався, що́ зробили мешканці ґілеадського Явеша, він сказав: «Благословенні ви для Господа, що зробили цю милість із своїм паном, із Саулом, та поховали його! А тепер нехай Господь зробить вам милість та правду» (2 Самуїла 2:5, 6). У Святому Письмі не говориться, що мешканців ґілеадського Явеша засудили за виконання для царя Саула обряду, який можна назвати похоронним. Порівняйте цей випадок з випадками тих, кому через їхні гріхи не влаштували похорону (Єремії 25:32, 33). Коли християнський служитель вирішує, чи виголошувати похоронну промову для жертви самогубства, він може взяти до уваги повідомлення про Саула.

Служитель також повинен пам’ятати про мету похоронної промови. На відміну від тих, хто вірить у безсмертя душі, Свідки Єгови у проведенні похоронів не керуються хибним уявленням про відхід покійного в інший світ. Похоронна промова в основному виголошується не заради померлого, а заради того, щоб потішити зажурених і дати присутнім свідчення про стан померлих (Екклезіяста 9:5, 10; 2 Коринтян 1:3—5). Іншою важливою причиною проведення похоронів є допомогти всім присутнім задуматися над короткочасністю життя (Екклезіяста 7:2). Чи буде досягнуто цього завдяки виголошенню промови на похороні жертви самогубства?

Правда, декотрі можуть вважати, що особа наклала на себе руки навмисно, повністю усвідомлюючи, що грішить проти Єгови. Але чи завжди є підстави так стверджувати? Чи це не міг бути імпульсивний вчинок? Дехто із тих, хто зробив невдалу спробу самогубства, розкаюються і більше ніколи не вдаються до таких дій. Загинувши, людина не може покаятися в тому, що наробила.

Інший важливий чинник, причетний до багатьох самогубств,— це психічні та емоційні розлади.  Таких осіб справді можна назвати жертвами самогубства. Згідно з декотрими статистичними даними, 90 відсотків тих, хто вчиняє самогубство, має якусь психічну, емоційну проблему або згубну звичку. Чи Єгова простить людям самовбивство, яке вони вчинили в такому психічному стані? Не нам судити, чи покійний скоїв непростимий гріх в очах Єгови. Вирішуючи, чи виголосити промову на похороні жертви самогубства, християнський служитель може взяти до уваги обставини та історію хвороби покійного.

Треба розглянути ще один момент: як місцеві жителі ставляться до самогубства та смерті цієї особи? Старійшини, які турбуються репутацією місцевого збору Свідків Єгови, повинні звернути на це особливу увагу. Зважаючи на ставлення місцевих жителів до самогубства і зокрема до конкретного випадку, старійшини можуть вважати за ліпше не підтримувати прилюдно такого похорону або не проводити його в Залі Царства.

Але коли християнського служителя попросять провести похорон, він, мабуть, вважатиме, що як приватна особа може це зробити. Якщо він так вирішить, йому треба бути обережним, аби не робити жодних категоричних тверджень про можливість воскресіння. Будь-які майбутні перспективи для померлого перебувають у руках Єгови, і ніхто не в стані сказати, чи цю особу буде воскрешено, чи ні. Служитель міг би зосередити увагу присутніх на біблійній інформації про смерть і дати розраду тим, хто втратив дорогу їм особу.