Використання образів — прадавній звичай

«Образи́ відкривають шлях до святості та доброти Бога і Його Святих» (АВСТРАЛІЙСЬКА ГРЕКО-ПРАВОСЛАВНА АРХІЄПАРХІЯ).

СПЕКОТНИЙ серпневий день. Сонце розжарює бетонні східці, які ведуть до монастиря «Пресвятої Божої Матері», що на острові Тінос в Егейському морі. Хоча стоїть нестерпна спека, понад 25 000 побожних греко-православних прочан непохитно простують уперед. Усі вони хочуть побачити пишно оздоблену ікону Ісусової матері.

Ось на збитих до крові колінах повзе молода кульгава дівчина з розпачливим виразом обличчя; видно, що вона знемагає від болю. Трохи далі йде знесилена літня жінка. Ця пані прибула сюди з іншого кінця країни і зараз ледве переставляє стомлені ноги. Енергійний чоловік середніх літ, обливаючись потом, намагається протиснутись крізь густу юрбу. Мета усіх — поцілувати образ Марії й упасти перед ним ниць.

Ці дуже набожні люди, безсумнівно, щиро прагнуть поклонятися Богові. Але чи багато з них усвідомлює, що звичай вшановувати образи́ зародився давним-давно, за багато століть до ери християнства?

Повсюдне використання образів

У православному світі образи можна побачити всюди. Ікони із зображеннями Ісуса, Марії та багатьох «святих» займають чільне місце у церквах. Набожні люди часто вшановують ті зображення поцілунками, фіміамом і запалюванням свічок. До того ж майже всі православні відводять удома певне місце для образів, перед якими моляться. Православні християни, як правило, кажуть, що, поклоняючись іконі, вони відчувають близькість з Богом. Чимало з них вірить, що образи сповнені Божої благодаті й мають чудотворну силу.

Ті люди, мабуть, здивувалися б, довідавшись, що християни першого сторіччя не використовували в поклонінні образів. У книжці «Візантій» говориться: «Ранні християни, перейнявши з юдаїзму огиду до ідолопоклонства, не схвалювали жодного вшановування зображень святих». Та ж книжка продовжує: «Починаючи з V століття н. е., образи, тобто зображення... набували дедалі ширшого вжитку в публічному та особистому поклонінні». Якщо вшанування образів започаткували не християни першого сторіччя, то звідки ж походить ця традиція?

 Куди сягає коріння

Дослідник Віталій Петренко написав: «Звичаї, пов’язані з використанням образів, виникли ще задовго до християнської ери й «сягають корінням у язичництво». Чимало істориків погоджуються з цим. За їхніми словами, поклоніння образам бере початок у релігіях стародавнього Вавилону, Єгипту та Греції. Зокрема в античній Греції зображеннями релігійного характеру були статуї. Люди тих часів вважали, що такі статуї наділені божественною силою. Навіть вірили, нібито декотрі з них не створені руками людини, а впали просто з неба. Під час особливих свят такі культові зображення носили в процесії, яка обходила довкола міста, і складали їм жертви. «Побожні люди вірили, що культове зображення і є божеством, хоча були спроби... утвердити різницю між божеством та його зображенням»,— сказав Петренко.

Але як такі уявлення та звичаї проникли у християнство? Той самий дослідник висловився, що протягом століть після смерті Христових апостолів «християнські вчення стикалися з «плетивом поганських вірувань» — сумішшю єгипетських, грецьких, юдейських, азіатських та римських звичаїв і уявлень, яких дотримувалися поряд зі сповідуванням християнства»; особливо це стосувалося Єгипту. Як результат, «ремісники-християни почали дотримуватися [міжрелігійного] стилю і стали надавати язичницьким символам християнського характеру, але при цьому не звільняли їх повністю від язичницького забарвлення».

Незабаром образи набули дуже великої ваги в приватному та громадському релігійному житті. У книжці «Вік віри» (англ.) історик Вілл Дюрант описує, як це сталося: «Число святих зростало, тому необхідно було якось їх розпізнавати та запам’ятовувати. Отже, почали виготовляти велику кількість зображень Марії і святих; що ж до Христа, то не лише Його вигадана подоба, а також Його хрест стали об’єктами благоговіння, а для наївних розумів — навіть чудодійними талісманами. Володіючи  природною здатністю фантазувати, людина перетворила святі реліквії, картини і статуї на предмети обожнювання; перед ними почали падати ниць, палити свічки й курити фіміам, а також цілувати й заквітчувати їх та очікувати чуд внаслідок їхньої надприродної дії... Як Отці Церкви, так і члени церковних соборів неодноразово пояснювали, що зображення — це не саме божество, а тільки нагадування про нього, та люди не хотіли зважати на цю різницю».

Нині чимало людей, які використовують образи, теж стверджують, що лише виявляють до них пошану, а не поклоняються їм. Ці люди, можливо, запевняють, що картини релігійного характеру є належними, навіть необхідними помічниками в поклонінні Богу. Цілком імовірно, що так думаєте й ви. Але постає запитання: що думає про це Бог? Чи шанувати образи — це те саме, що й поклонятися їм? Чи в таких звичаях криється якась небезпека?

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 4]

Що таке образи?

На відміну від статуй, які дуже поширені серед римо-католиків, образи́ — це плоскі зображення Христа, Марії, «святих», ангелів, персонажів з Біблії та подій, описаних у ній чи які відбулися протягом історії православної церкви. Зазвичай образи малюють на невеликих дошках.

Як говориться в публікації, виданій православною церквою, «зображення Святих на Образах не схожі на подоби звичайних людей». Також на іконах можна помітити «зворотну перспективу» — об’єкти на задньому плані не стають меншими. Переважно на образах «немає тіней і ніщо не вказує, чи день на малюнку, чи ніч». Також люди вірять, що фарба й дерево, з яких зроблено образ, можуть «сповнитись Божою присутністю».

[Ілюстрація на сторінці 4]

Використання образів походить від поганських звичаїв.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

© AFP/CORBIS