Що сталося з пекельним вогнем?

ЯКУ картину викликає у вашому розумі слово «пекло»? Уявляєте собі буквальне місце вогню і сірки, нескінченного катування та болю? А може, думаєте, що пекло — це символічний образ якогось стану?

Упродовж століть провідники загальновизнаного християнства казали, що приреченням для грішників є вогняне пекло, де зазнають нестерпних страждань. Ця ідея все ще поширена серед багатьох релігійних груп. «Хоча християнство зробило пекло словом повсякденного вжитку,— говориться в часописі «Ю. С. ньюс енд уорлд ріпорт»,— це не єдина релігія, яка підтримує таку доктрину. Страх перед болісною відплатою в потойбічному житті притаманний майже всім більшим і меншим релігіям світу». Те чи інше уявлення про пекло мають індуси, буддисти, мусульмани, джайністи й даоси.

Проте в мисленні сучасних людей пекло набуло іншої форми. «Хоча традиційний інфернальний образ усе ще приваблює певних його прихильників,— говориться у вищезгаданому часописі,— починає вимальовуватися сучасний погляд на вічні муки як на особливо неприємне одиночне ув’язнення, а це натякає на те, що пекло не таке вже й гаряче».

В єзуїтському журналі «Чівільта каттолика» зазначається: «Думка про те, що Бог за допомогою демонів завдає жахливих катувань проклятим у вогні, є помилкою». Там додається: «Пекло існує, проте не як місце, а як стан — спосіб існування особи, що зазнає мук через відчуження від Бога». У 1999 році Іван Павло II сказав: «Пекло — це не місце, а стан тих, хто добровільно та остаточно відокремлюється від Бога, джерела всякого життя й радості». Стосовно змалювання пекла як вогняного місця він сказав: «Цим показується, що життя без Бога приносить цілковите розчарування та порожнечу». Якби папа зобразив пекло у вигляді «полум’я та одягненого в червоне чорта з вилами,— сказав історик церкви Мартін Марті,— люди не сприйняли б цього серйозно».

Подібні зміни відбуваються і в інших віросповіданнях. У звіті комісії розгляду доктрин англіканської церкви говориться: «Пекло — це не вічні муки, але остаточний і безповоротний вибір того, що абсолютно протилежне Богові, вибір, єдиний кінець котрого — цілковите небуття».

Катехізис єпископальної церкви США називає пекло «вічною смертю унаслідок відмови від Бога». Чимраз більше людей тримається погляду, за повідомленням у часописі «Ю. С. ньюс енд уорлд ріпорт», що «кінець злих — знищення, а не вічні муки... [Такі люди] заявляють, що ті, хто  категорично відкидає Бога, будуть просто «виставлені» за межі існування в пекельний «палючий вогонь».

Хоча тепер існує тенденція відкидати ідею про пекельні муки, багато осіб продовжують вважати пекло буквальним місцем мук. «Святе Письмо недвозначно говорить, що пекло — це буквальне місце мук у вогні»,— стверджує Альберт Молер з Південної богословської семінарії баптистів у Луїсвіллі (Кентуккі, США). У доповіді на тему «Природа пекла» (англ.), яку підготувала комісія євангелічного альянсу, сказано: «Пекло — це свідоме відчуття відчуженості й страждання». Далі там говориться: «У пеклі є ступені покарання та мук відповідно до серйозності гріхів, скоєних на землі».

Тож чи пекло є вогненним місцем вічних мук, чи знищенням? А може, воно просто являє собою стан відокремленості від Бога? Чим насправді є пекло?

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 4]

Коротка історія пекельного вогню

КОЛИ люди, що вважають себе християнами, прийняли вірування в пекельний вогонь? Багато років після смерті Ісуса Христа та його апостолів. «Апокаліпсис Петра» (II сторіччя н. е.) — це перший [апокрифічний] християнський твір, в якому описується кара й тортури грішників у пеклі»,— говориться в одній французькій енциклопедії («Encyclopædia Universalis»).

Але серед ранніх отців церкви існували різні погляди на пекло. Юстин Мученик, Климент Александрійський, Тертулліан і Кіпріан вважали пекло вогненним місцем. Оріген і теолог Григорій Нісський вважали його місцем відокремленості від Бога — духовним стражданням. Проте Августин Гіппонський вірив, що муки в пеклі є як духовні, так і чуттєві, і багато хто прийняв саме цей погляд. «Від V сторіччя поширилась сувора доктрина про те, що після теперішнього життя грішники не матимуть другого шансу і що вогонь, який їх пожере, ніколи не згасне»,— написав професор Джон Келлі.

У XVI сторіччі такі протестантські реформатори, як Мартін Лютер і Жан Кальвін, розуміли, що муки в пекельному вогні — символічні — це вічна відокремленість від Бога. А втім, через два століття знову набрала сили думка про те, що пекло є місцем буквальних мук. У XVIII столітті протестантський проповідник Джонатан Едвардс вселяв страх у серця колоніальних американців яскравими описами пекла.

Але невдовзі пекельне полум’я замерехтіло та почало поволі згасати. У часописі «Ю. С. ньюс енд уорлд ріпорт» повідомляється: «У XX сторіччі ідея про пекло майже згинула».

[Ілюстрації]

Юстин Мученик вважав пекло вогненним місцем.

Августин Гіппонський навчав, що муки в пеклі духовні і фізичні.