Радісні, що навчились читати!

У ДЕЯКИХ частинах Соломонових островів приблизно 80 відсотків осіб, які зараз є Свідками Єгови, були змушені боротися з неписьменністю. Через неї вони не могли сповна користати із щотижневих зібрань збору. Окрім того, їм було важче навчати людей істин про Царство. Але чи можливо, щоб дорослі, які ніколи не тримали в руках олівця, навчилися письменності?

Майже у кожному зборі Свідків Єгови на усіх Соломонових островах під час проведення уроків письменності використовувалася брошура «Наполегливо займайтесь читанням і писанням», опублікована Свідками Єгови. Нижчеподані випадки показують, як ця програма допомогла багатьом покращити свій загальноосвітній рівень. А найважливіше, вміння читати дало їм можливість ліпше свідчити про свою віру (1 Петра 3:15).

Одна місіонерка, призначена у збір, що складався з понад сотні вісників Царства, помітила: на щотижневому біблійному вивченні «Вартової башти» лише кілька осіб мали власні примірники цієї публікації і ще менше давали коментарі. У чому річ? Неписьменність. Коли у зборі було оголошено про створення школи, де можна було навчитися читати та писати, місіонерка з радістю погодилася викладати у цій школі. Спершу на заняття приходило лише декілька учнів, але невдовзі присутніх стало більше 40 осіб різного віку.

Які ж були результати такого навчання? Місіонерка пригадує: «Відразу після того як сформувалась ця школа, якось о шостій годині ранку я пішла на базар купити продуктів для місіонерського дому. Там я зустріла декількох студентів, навіть наймолодших, які продавали кокосові горіхи  та овочі. Чому вони вирішили зайнятися цим? Хотіли вторгувати достатньо грошей, аби купити ручки та зошити! Відвідування такої школи спонукало їх мати власний примірник «Вартової башти». Місіонерка додає: «Тепер під час вивчення «Вартової башти» можна почути відповіді як молодих, так і старших, тому наше обговорення дуже жваве». Ця місіонерка відчула особливе задоволення, коли четверо учнів того класу запитали, чи можуть розпочати проповідницьку працю. Вони сказали про себе: «Ми вже не боїмося».

Вміння читати та писати — не єдина користь, яку принесла така школа. Наприклад, невіруюча дружина одного Свідка Єгови роками створювала проблеми для збору. Вона з найменшого приводу жбурляла у людей камінням і навіть на інших жінок нападала з колодою в руках. Коли часами вона йшла зі своїм чоловіком на зібрання, то через ревнощі змушувала його одягати темні окуляри, аби він не дивився на інших жінок.

Однак коли розпочалися заняття, ця жінка тихенько запитала: «А можна і я буду відвідувати їх?» Вона отримала згоду. З тих пір вже не пропустила жодного заняття і зібрання збору. Вона докладала великих зусиль, щоб навчитися читати, і тому досягла хороших результатів. Це стало джерелом великої радості для неї. Згодом вона запитала: «А можна, щоб зі мною проводили біблійне вивчення?» Її чоловік з радістю почав вивчати з нею Біблію. Їй і далі добре давалося читання та письмо, а також вона робила поступ у вивченні Біблії.

Для п’ятдесятирічної особи, яка ніколи не тримала в руках олівця, взяти ручку і виводити нею літери алфавіту — це дуже нелегке завдання. У декого на перших етапах навчання на пальцях з’являлися пухирці, бо коли вони писали, то сильно тиснули олівцем. Через кілька тижнів після того, як учні навчилися тримати олівець, дехто з них з усмішкою вигукував: «Я вже можу вільно писати!» Такі успіхи учнів приносили радість і вчителям. Одна вчителька сказала: «Навчати тут — це величезна радість. У кінці занять студенти часто виражають свою щиру вдячність за такий розпорядок Єгови аплодисментами».

Отож разом з місіонерами радіють і ці, тепер вже письменні, Свідки. Чому? Бо своє вміння читати і писати вони можуть використовувати на честь Єгові.

[Ілюстрації на сторінках 8, 9]

Як молоді, так і старші дуже цінують уроки письменності.