Чи ти збережеш свою непорочність?

СКІЛЬКОХ горобців не стало вчора на світі? Ніхто не знає, і, мабуть, мало хто тим турбується. Зрештою, є так багато птахів. Проте Єгова не байдужий до цього. Говорячи про горобців, які здаються такими незначними, Ісус сказав своїм учням: «На землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого». А тоді додав: «Не лякайтесь,— бо вартніші ви за багатьох горобців» (Матвія 10:29, 31).

Пізніше учні ще більше зрозуміли, як Єгова їх цінує. Один з них, апостол Іван, написав: «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили» (1 Івана 4:9). Єгова не тільки подбав про викуп, але й запевняє кожного свого служителя: «Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе» (Євреїв 13:5).

Безперечно, любов Єгови до свого народу непохитна. Але постає запитання: «Чи наші узи єдності з Єговою настільки міцні, що ми ніколи його не покинемо?»

Спроби Сатани зламати нашу непорочність

Коли Єгова вказав Сатані на непорочність Йова, Сатана у відповідь висунув звинувачення: «Чи ж Йов дармо боїться Бога?» (Йова 1:9). Він натякнув, що люди не будуть «дармо», без жодної вигоди, виявляти відданість Богові. Якщо це так, то можна зламати непорочність будь-якого християнина. Головне — зробити йому спокусливу пропозицію.

Сатана спочатку заявив, що Йов перестане бути відданим Богові, якщо втратить свій дорогоцінний маєток (Йова 1:10, 11). Коли виявилось, що це не так, Сатана висунув твердження: «Все, що хто має, віддасть він за душу свою» (Йова 2:4). Хоча у деяких випадках ці слова можуть бути правдивими, Йов не пішов на компроміс. І це підтверджує історична оповідь (Йова 27:5; 42:10—17). Чи ти теж настільки відданий Богові? А може, дозволив би Сатані зламати твою непорочність? Тепер, розглядаючи деякі істини, що стосуються кожного християнина, подумай про себе.

Апостол Павло вірив, що справжня християнська відданість може бути дуже сильною. Він написав: «Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя... ні теперішнє, ні майбутнє... ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім» (Римлян 8:38, 39). Ми матимемо таке ж переконання, якщо сильно любимо Єгову. Ця любов формує незламні узи, яких не може здолати навіть смерть.

Якщо маємо з Богом такі стосунки, то ніколи не будемо запитувати: «Чи я буду служити Єгові через декілька років?» Подібна непевність засвідчить: наша  відданість Богові залежить від того, що з нами станеться в житті. Справжня непорочність залежить не від зовнішніх умов, а від того, якими людьми ми є всередині (2 Коринтян 4:16—18). Якщо любимо Єгову всім своїм серцем, то ніколи не розчаруємо його (Матвія 22:37; 1 Коринтян 13:8).

Проте слід пам’ятати: Сатана постійно намагається зламати нашу непорочність. Він може спокушати нас, щоб ми піддалися бажанням плоті, поступилися тиску оточення або щоб через якісь несприятливі обставини покинули правду. У цій боротьбі головним союзником Сатани є світ, відчужений від Бога; також наша недосконалість полегшує йому це завдання (Римлян 7:19, 20; 1 Івана 2:16). Однак у такій боротьбі у нас є деякі переваги, і неабияку роль у цьому відіграє те, що нам відомі задуми Сатани (2 Коринтян 2:11).

Які ж задуми має Сатана? У своєму Посланні до ефесян Павло назвав їх «хитрощами», або «підступами» (СМ) (Ефесян 6:11) *. Сатана підступно діє на нас, щоб зламати нашу непорочність. Потішає те, що ці підступні дії можна розпізнавати, оскільки методи Диявола описані для нас у Божому Слові. Намагання Сатани зламати непорочність Ісуса та Йова ілюструють декотрі його методи.

Непорочність Ісуса була незламною

На початку Ісусового служіння Сатана зухвало став спокушувати його. Він кинув Божому Сину виклик, запропонувавши йому перетворити каміння у хліб. Яка ж підступність! Ісус 40 днів не їв, тож, ясна річ, був дуже голодний (Луки 4:2, 3). Сатана сказав, щоб Ісус одразу задовольнив своє природне бажання способом, який суперечив волі Єгови. Подібно й сьогодні світська пропаганда заохочує людей задовольняти свої бажання одразу, зовсім не думаючи про наслідки. Головна її ідея така: «Ти заслуговуєш цього вже» або «Не зволікай!».

Якби Ісус, не думаючи про наслідки, втамував голод, Сатана добився б свого — Божий Син зламав би свою непорочність. Але Ісус дивився на справи з духовного погляду і тому твердо відповів: «Написано: Не хлібом самим буде жити людина» (Луки 4:4; Матвія 4:4).

Тоді Сатана змінив свою тактику. Хитро застосувавши Писання, з яких цитував Ісус, Диявол заохотив його кинутися з наріжника храму. ‘Ангел повинен тебе берегти’,— заявив Сатана. Ісус не мав наміру вимагати чудесного захисту від свого Отця лише для того, щоб звернути на себе увагу. «Не спокушуй Господа Бога свого»,— відповів Ісус (Матвія 4:5—7; Луки 4:9—12).

Зрештою Сатана застосував пряміший метод. Він спробував укласти договір з  Ісусом, запропонувавши весь світ та його славу лише за один акт поклоніння. Практично це було все, що міг запропонувати Сатана. Але хіба Ісус здійснив би акт поклоніння перед головним ворогом свого Отця? Це просто неможливо! Він відповів: «Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому» (Матвія 4:8—11; Луки 4:5—8).

Після цих трьох невдач Сатана «відійшов від Нього до часу» (Луки 4:13). Це вказує на те, що Сатана постійно був насторожі, чекаючи нагоди, щоб випробувати Ісусову непорочність. Зручний час настав приблизно через два з половиною роки, коли Ісус почав готувати учнів до своєї неминучої смерті. Апостол Петро сказав: «Змилуйся, Господи,— такого Тобі хай не буде» (Матвія 16:21, 22).

Чи могла така доброзичлива, але неправильна порада видатися доброю для Ісуса? Вона ж походила від його учня! Божий Син одразу зрозумів, що ці слова відображали думки Сатани, а не Єгови. Христос рішуче відповів: «Відступися від Мене, сатано,— ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Матвія 16:23).

Оскільки Ісус любив Єгову постійно, Сатані не вдалося зламати його непорочність. Жодна пропозиція Диявола, жодне випробування, причому навіть дуже сильне, не змогли зламати відданість, яку мав Ісус до свого небесного Отця. Чи ми теж будемо такими рішучими, коли через обставини стане важко зберігати непорочність? Приклад Йова допоможе ліпше зрозуміти, з якими труднощами можна зіткнутися.

Відданість за скрутних обставин

Йов побачив, що лихо може прийти на нас у будь-яку хвилину. Він жив щасливо з дружиною і мав десятеро дітей, а також приділяв велику увагу духовним речам (Йова 1:5). Але Йов не знав, що його непорочність перед Богом стала спірним питанням у небі і що Сатана постановив зломити її за будь-яку ціну.

В одну мить Йов втратив своє матеріальне надбання (Йова 1:14—17). Проте непорочність Йова витримала таке випробування, бо він ніколи не покладався на гроші. Пригадуючи часи заможності, цей чоловік сказав: «Чи я золото клав за надію собі... Чи тішився я, що велике багатство моє... це так само провина... була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього» (Йова 31:24, 25, 28).

Сьогодні також за одну ніч можна втратити практично все. Одного бізнесмена, Свідка Єгови, обманули на дуже велику суму грошей, так що він майже збанкрутував. Цей чоловік відверто визнає: «Я мало не дістав інфаркту. Можливо, так і сталося б, якби не мої стосунки з Богом. Однак це змусило мене усвідомити, що духовні цінності не стояли на першому місці в моєму житті. Я з таким захватом здобував гроші, що забував про все на світі». Після того цей Свідок звів до мінімуму свою підприємницьку діяльність і регулярно служить допоміжним піонером, щомісяця присвячуючи християнському служінню 50 годин, а то й більше. Проте інші проблеми можуть бути ще руйнівніші.

Тільки-но Йов отямився після звістки про втрату багатства, як йому повідомили про смерть десяти дітей. Він і далі наполягав: «Нехай буде благословенне Господнє Ім’я» (Йова 1:18—21). А як щодо нас? Чи ми залишилися б непорочними, якби несподівано загинуло декілька наших родичів? Франціско, християнський наглядач з Іспанії, через аварію автобуса втратив двох дітей. Він черпав потіху, наближаючись до Єгови та беручи більшу участь у християнському служінні.

Для Йова тяжкі випробування не закінчилися навіть після приголомшливої загибелі дітей. Сатана вдарив його  нестерпною, тяжкою хворобою. У той час дружина дала йому недобру пораду. «Прокляни Бога — і помреш!» — заохочувала вона. Йов не зважив на її пораду і «не згрішив своїми устами» (Йова 2:9, 10). Він зберігав непорочність не завдяки підтримці своєї сім’ї, а завдяки особистим стосункам з Єговою.

У Флори десять років тому чоловік та найстарший син зійшли з християнського шляху. Вона розуміє, які почуття міг мати Йов. «Коли раптом втрачаєш підтримку сім’ї, може бути дуже боляче,— визнає вона.— Але я знала, що поза організацією Єгови не знайду справжнього щастя. Тому стояла твердо і ставила Єгову на перше місце. Водночас я і далі намагалася бути доброю дружиною та матір’ю. Я постійно молилася, і Єгова мене зміцняв. Хоча чоловік заповзятливо чинить мені опір, я щаслива, бо навчилася повністю покладатися на Єгову».

Далі Сатана спробував зламати Йовову непорочність за допомогою його трьох товаришів (Йова 2:11—13). Як же, мабуть, важко було слухати їхню критику. Коли б він повірив в їхні доводи, то перестав би довіряти Богу Єгові. Їхні невтішні поради могли зламати його дух та непорочність, і таким чином задум Сатани здійснився б.

Але Йов наполягав: «Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе» (Йова 27:5). Він не сказав: «Я не дозволю вам забрати мою непорочність!», бо знав, що його непорочність залежала від нього самого і від його любові до Єгови.

Вікодавня пастка для нових жертв

Сатана й досі послуговується обманливими порадами чи необдуманими репліками, які можемо почути від друзів або співвіруючих. Знеохочення від співвіруючих може більше вплинути на наш дух, ніж переслідування поза збором. Один християнський старійшина, який колись під час військової служби брав участь у війні, порівняв пережите тоді з болем, якого зазнав через необдумані слова та вчинки своїх співвіруючих. Про вплив таких слів та вчинків він сказав: «Це найважче, що мені доводилося зносити».

Та іноді ми настільки розстроюємося через недосконалості співвіруючих, що з деякими особами перестаємо говорити або навіть припиняємо ходити на християнські зібрання. Тоді нам здається, що найважливіше — це заспокоїти свої ображені почуття. Але як же прикро, коли ми починаємо мати такий недалекоглядний погляд і дозволяємо словам чи вчинкам інших людей наразити на небезпеку найцінніше, що маємо,— стосунки з Єговою. Якщо з нами таке станеться, то потрапимо в одну з вікодавніх пасток Сатани.

Ясна річ, у християнському зборі ми сподіваємося бачити дотримання високих норм. Але якщо забагато очікуємо від наших співвіруючих, які й досі є недосконалими, то обов’язково зазна́ємо розчарування. Натомість Єгова реалістично дивиться на своїх слуг і не очікує від них більшого. Наслідуючи його приклад, ми будемо готові зносити недосконалості своїх ближніх (Ефесян 4:2, 32). Апостол Павло дав таку пораду: «Гнівайтеся, та не грішіть,— сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте» (Ефесян 4:26, 27).

Біблія чітко показує: Сатана використовує різноманітні хитрі методи, аби побачити, як зламати християнську непорочність. Декотрі з його засобів приємні для грішної плоті, інші — приносять біль. З цієї статті ти побачив, чому завжди потрібно бути готовим до нападок Сатани. Міцно люби Бога у своєму серці й постанови довести, що Диявол — брехун, і таким чином потішити серце Єгови (Приповістей 27:11; Івана 8:44). Пам’ятай: ніщо, жодні випробування, не зламає справжньої християнської непорочності.

[Примітка]