Запитання читачів

• Чи Люципер — це ім’я, яке в Біблії вживається стосовно Сатани?

Ім’я Люципер вживається у Біблії тільки раз, і то лише в деяких перекладах. Йдеться про Ісаї 14:12, де сказано: «Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів!»

Єврейське слово, перекладене тут як «ясная зоря», а в деяких перекладах «Люципер», означає «блискучий». У Септуагінті вжито грецьке слово, яке означає «той, що приносить світанок». Тому в деяких перекладах оригінальне єврейське слово передано як «досвітня зоря» або «ранкова зоря». Але в латинській Вульгаті Ієроніма вжито слово Lucifer (носій світла), і звідси походить вживання цього слова у різних перекладах Біблії.

Хто такий Люципер? Вираз «ясная зоря», або «Люципер», міститься серед слів, які Ісая пророчо наказав ізраїльтянам співати як «пісню глумливу про царя Вавилону». Отже, це частина висловлювання, в першу чергу скерованого до вавилонської династії. Те, що вираз «ясная зоря» скеровано до чоловіка, а не духовного створіння, видно зі слів «скинений ти до шеолу». Шеол — це спільна могила людства, а не місце перебування Сатани Диявола. Крім того, ті, що бачили, як Люципер був скинений туди, питають: «Чи то той чоловік, що змушував землю тремтіти?» Зрозуміло, що слово «Люципер» стосується людини, а не духовної істоти (Ісаї 14:4, 15, 16).

Чому вавилонську династію описано такими пишними словами? Слід пам’ятати, що царя Вавилону мали називати «ясною зорею» лише після його падіння і в глузливий спосіб (Ісаї 14:3). Зарозумілість спонукала вавилонських царів вивищуватись над довколишніми царями. Пиха династії була настільки великою, що описано, ніби та вихваляється: «Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів [«горі зборів», Хом.], на кінцях північних... уподібнюсь Всевишньому!» (Ісаї 14:13, 14).

«Зорі Божі» — це царі з роду Давида (Числа 24:17). Починаючи від Давида, ті «зорі» правили з Сіонської гори. Після того як Соломон збудував храм в Єрусалимі, назва Сіон почала стосуватися цілого міста. Під Закон-угодою всі ізраїльтяни чоловічої статі були зобов’язані тричі на рік приходити до Сіону. Тому вона стала «горою зборів». Навуходоносор, постановивши підкорити собі юдейських царів і усунути їх з тої гори, проголошує свій намір поставити себе вище тих «зір». Замість того щоб віддати Єгові честь за цю перемогу, Навуходоносор зарозуміло ставить себе на місце Єгови. Отже, вавилонську династію глузливо названо «ясная зоря» вже після її падіння.

Гордість вавилонських правителів справді відображала склад розуму «бога цього віку», Сатани Диявола (2 Коринтян 4:4). Він також прагне влади і хоче вивищитись над Богом Єговою. Але «Люципер» не є ім’ям, яким в Біблії названо Сатану.

 • Чому в 1 Хронік 2:13—15 Давида названо сьомим сином Єссея, тоді як 1 Самуїла 16:10, 11 показує, що він був восьмим?

Після того як цар стародавнього Ізраїлю Саул відвернувся від правдивого поклоніння, Бог Єгова послав пророка Самуїла помазати на царя одного з синів Єссея. Натхнений опис тої історичної події, зроблений самим Самуїлом в XI столітті до н. е., представляє Давида восьмим сином Єссея (1 Самуїла 16:10—13). Однак священик Ездра близько 600 років пізніше писав: «Єссей породив свого первородженого Еліава, і Авінадава другого, і Шім’у третього, Натаніїла четвертого, Раддая п’ятого, Оцема шостого, Давида сьомого» (1 Хронік 2:13—15). Що сталося з одним із Давидових братів і чому Ездра випустив його ім’я?

Біблія стверджує, що Єссей «мав восьмеро синів» (1 Самуїла 17:12). Очевидно, один з його синів не дожив до того часу, щоб одружитися і мати дітей. Не маючи нащадків, він не володів правом на спадщину у своєму племені і не мав відношення до генеалогічних записів родоводу Єссея.

Тепер подумаймо про часи Ездри. Розгляньмо умови, за яких він уклав книги Хронік. Вигнання до Вавилону закінчилося близько 77 років перед тим, і юдеї вже повернулися у свій край. Цар Персії уповноважив Ездру призначити суддів і вчителів Божого Закону й оздобити дім Єгови. Була потреба в точних генеалогічних списках, які б підтверджували племінний спадок і гарантували, щоб лише уповноважені особи служили священиками. Тож Ездра приготував повний опис історії народу, у тому числі чіткий і надійний родовід Юди і Давида. Ім’я сина Єссея, який помер бездітним, було несуттєвим. Тому Ездра випустив його.