«Спасіння належить Єгові»

КОЛИ настає криза в державі чи виникає напруженість у світі, люди очікують, що уряд країни подбає про безпеку своїх громадян. У свою чергу уряди розробляють програми, щоб заручитися якомога повнішою підтримкою населення. І чим сильніше такі програми розпалюють дух патріотизму, тим частіше та з більшою напругою пристрастей проводяться патріотичні церемонії.

У важкі для держави періоди патріотичний запал часто дає людям відчуття єдності й могутності та пробуджує дух співпраці і громадської свідомості. Однак «патріотизм потенційно небезпечний, як і будь-яке інше почуття», говориться в журналі «Нью-Йорк таймс меґезін». Далі пояснюється причина: «Якщо його не тримати під контролем, він може набрати потворних форм». Часами вияви патріотизму виливаються у дії, які порушують громадянські права та релігійну свободу певних жителів країни. Тоді особливою мішенню стають правдиві християни, яких змушують піти на компроміс зі своїми віруваннями. Як вони поводяться, коли така настроєність огортає світ довкола них? Які біблійні принципи допомагають їм діяти з проникливістю та залишатися непорочними в Божих очах?

«Не вклоняйся їм»

Іноді популярним виразом патріотичних почуттів стає салютування державному прапору. Але прапори часто мають різну символіку — певні небесні об’єкти, скажімо зорі, а також земні. Бог висловив свій погляд на поклоніння таким об’єктам, наказавши своєму народу: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог заздрісний [«який вимагає виключної відданості», НС]» (Вихід 20:4, 5).

Чи салютувати прапору, який є символом держави, або ставати перед ним навколішки справді йде всупереч наказу бути відданим лише Єгові? Стародавні ізраїльтяни мали у пустелі «знаки», або штандарти, довкола яких вони збиралися по три племені (Числа 2:1, 2, НС). Ось як «Енциклопедія» Мак-Клінтока й Стронґа (англ.) коментує єврейські слова, перекладені як «штандарти»: «Жодне з них, однак, не відповідає тому уявленню, яке ми маємо про «штандарт», тобто що це прапор». Крім того, ізраїльтяни не вважали, що штандарти священні, не були священними і пов’язані з ними церемонії. Вони просто служили практичній цілі — були знаками, які вказували для людей місця збору.

Подоби херувимів у скинії та в Соломоновому храмі слугували передусім для зображення небесних херувимів (Вихід 25:18; 26:1, 31, 33; 1 Царів 6:23, 28, 29; Євреїв 9:23, 24). Ті мистецькі подоби не обожнювалися. Це видно з того, що люди загалом ніколи не бачили їх і що Біблія забороняє поклонятися ангелам (Колосян 2:18; Об’явлення 19:10; 22:8, 9).

Також пригадайте, що під час мандрування ізраїльтян по пустелі пророк  Мойсей зробив подобу мідяного змія. Ця подоба, або образ, служила символом і мала пророче значення (Числа 21:4—9; Івана 3:14, 15). Її не обожнювали і не використовували в поклонінні. Проте після смерті Мойсея, через багато століть, ізраїльтяни почали неналежно поклонятися тому самому образу, навіть стали палити перед ним ладан. Тому юдейський цар Єзекія розбив його на шматки (2 Царів 18:1—4).

Чи державні прапори — це просто знаки, які служать певній практичній цілі? Що вони символізують? «Прапор є головним символом віри націоналістів та їхнім найважливішим об’єктом поклоніння»,— зазначив письменник Пол Вільямс. А в «Американській енциклопедії» (англ.) говориться: «Прапор, як і хрест, є священним». Прапор — це символ держави. Тому схилятися перед ним або салютувати йому — це релігійна церемонія, пов’язана з обожнюванням держави. Така церемонія засвідчує, що спасіння походить від держави, і з огляду на те, що Біблія говорить про ідолопоклонство, не може бути прийнятною.

У Святому Письмі чітко говориться: «Спасіння належить Єгові» (Псалом 3:9, НС). Спасіння не можна приписувати людським установам чи їхнім символам. Апостол Павло напоумляв співхристиян: «Мої любі, утікайте від служіння ідолам» (1 Коринтян 10:14). Ранні християни не брали участі в актах поклоніння, яких вимагала держава. У своїй книжці «На порозі смерті» (англ.) Деніел Манікс зауважив: «Християни відмовлялися... жертвувати генієві [римського] імператора, що приблизно відповідає сьогоднішній відмові салютувати прапору». Те саме можна сказати про сучасних християн. Щоб бути виключно відданими Єгові, вони відмовляються салютувати прапору будь-якої держави. Таким чином християни ставлять Бога на перше місце, але водночас виявляють повагу до урядів та їхніх правителів. Безсумнівно, вони усвідомлюють, що на них лежить відповідальність підкорятися урядовій «вищій владі» (Римлян 13:1—7). А втім, що в Біблії говориться про співання патріотичних пісень, скажімо, державних гімнів?

Що таке державний гімн?

В «Американській енциклопедії» говориться: «Державні гімни — це вираження патріотичних почуттів; вони часто містять у собі благання про божественне керівництво та захист для людей чи їхніх правителів». По суті, державний гімн — це молитва за державу. У ньому зазвичай висловлюється прохання про матеріальне процвітання держави та її довговічне існування. Чи повинні правдиві християни долучати свої голоси, аби виражати такі молитовні почуття?

Пророк Єремія жив серед людей, які заявляли, що служать Богові. Проте Єгова наказав йому: «Ти не молись за народ цей, і благання й молитви за них не здіймай, і Мене не проси,— бо не вислухаю Я тебе» (Єремії 7:16; 11:14; 14:11). Чому Єремія отримав такий наказ? Тому що в тодішньому суспільстві надзвичайно поширились крадіжки, вбивства, перелюб, фальшиві клятви та ідолопоклонство (Єремії 7:9).

Ісус Христос показав, за кого слід молитися: «Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені» (Івана 17:9). Святе Письмо говорить, що «ввесь світ лежить у владі лукавого» і що він «минається» (1 Івана 2:17; 5:19, УКУ). Тож хіба можуть правдиві християни з чистим сумлінням молитися про процвітання та довговічність такого суспільства?

Звичайно, не у всіх державних гімнах є звернення до Бога. «Державні гімни різняться за змістом,— говориться в «Британській енциклопедії»,— в одних містяться молитви про монархів, в інших — згадки про важливі для держави битви та повстання, а ще в інших виражаються... патріотичні почуття». Але чи люди, які  намагаються догодити Богові, можуть радіти з приводу воєн чи революцій будь-якого народу? Ісая передрік стосовно правдивих поклонників: «Мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи» (Ісаї 2:4). Апостол Павло написав: «Ходячи в тілі, не за тілом воюємо ми,— зброя бо нашого воювання не тілесна» (2 Коринтян 10:3, 4).

Часто в державних гімнах передаються почуття національної гордості та вищості. Такий погляд не має жодних біблійних підстав. Апостол Павло, виголошуючи промову в Ареопазі, сказав: «Ввесь людський рід Він [Бог Єгова] з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі» (Дії 17:26). «Не дивиться Бог на обличчя,— зауважив апостол Петро,— але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34, 35).

Опираючись на своє розуміння Біблії, багато хто робить особисте рішення не брати участі у салютуванні прапору чи у співі патріотичних пісень. Але як ці особи поводяться, коли самі безпосередньо стикаються з таким питанням?

Відмовляйтеся з пошаною

Цар Навуходоносор, намагаючись зміцнити єдність своєї імперії — стародавнього Вавилону, поставив у долині Дура величезного золотого боввана. Опісля він організував урочисте відкриття, на яке запросив своїх сатрапів, правителів, намісників, радників та інших високопоставлених урядників. Під звуки музики всі присутні мали впасти і поклонитися боввану. На урочистість були запрошені троє молодих євреїв — Шадрах, Мешах і Авед-Неґо. Як вони показали, що відмовляються брати участь у тій релігійній церемонії? Коли заграла музика, усі попадали перед бовваном, але троє євреїв продовжували стояти (Даниїла 3:1—12).

У наш час прапорам салютують, простягаючи руку вперед, приставляючи її до голови або кладучи на серце. Іноді при цьому займають особливі пози. У декотрих країнах школярі повинні ставати на коліна та цілувати прапор. Коли правдиві християни спокійно стоять у той час, як інші салютують прапору, то тим виявляють свою шану як сторонні спостерігачі.

 Часом салютування прапору проводиться так, що, навіть стоячи, людина засвідчує свою участь. Як повестися в такому випадку? Приміром, вибирають одного учня школи, щоб він представляв усю школу, і учень салютує прапору надворі, а інші школярі стоять виструнчившись у класі. У такому випадку учні, які стоять у класі, засвідчують свою згоду з тим, що їхній представник салютує прапору надворі замість них. Таким чином вже саме по собі стояння вказує на участь у церемонії. У такій ситуації ті, хто прагне бути лише шанобливим спостерігачем, повинні і далі спокійно сидіти. А якщо клас стояв ще до того, як розпочалася церемонія? Тоді можна й далі стояти. Цим ми не покажемо, що беремо участь у церемонії.

Припустімо, що на параді — чи то в класі, чи деінде — когось просять не салютувати прапору, а лише тримати його, аби салютувати могли інші. Тоді особа не ‘втікає від ідолопоклонства’, як це наказує Біблія, а перебуває в самому центрі церемонії. Те саме стосується участі в патріотичних парадах. Оскільки бути на параді — означало б підтримувати те, що прославляють його учасники, правдиві християни, керуючись сумлінням, відмовляються від таких дій.

Коли грають державні гімни, зазвичай від присутніх вимагається лише встати. Таким чином вони показують, що поділяють почуття, висловлені в гімні. У таких випадках християни не встають. Проте якщо всі вже стояли, коли заграв гімн, християнам немає потреби вдаватися до особливих дій і сідати. Тоді ніщо не вказуватиме, що вони вирішили стояти спеціально задля гімну. Однак якщо потрібно стояти і співати, то можна встати з поваги, але не співати. Такий вчинок не свідчив би, що вони беруть участь у пісні.

«Майте добре сумління»

Псалмоспівець, описавши цілковите безсилля зроблених людиною об’єктів для  поклоніння, сказав: «Нехай стануть такі, як вони, ті, хто їх виробляє, усі, хто надію на них покладає» (Псалом 115:4—8). Тож очевидно: будь-яка робота, що прямо стосується виробництва предметів поклоніння, у тому числі державних прапорів, неприйнятна для поклонників Єгови (1 Івана 5:21). Можуть виникати й інші ситуації, пов’язані з працею, коли християни шанобливо показують, що не поклоняються ані прапору, ані тому, що він представляє, а тільки Єгові.

Скажімо, роботодавець просить свого працівника встановлювати чи знімати на будівлі прапор. Чи згодиться працівник на це, залежить від того, як він розцінює ситуацію. Якщо підняття або опускання прапора є частиною особливої церемонії, під час якої присутні стоять струнко або салютують прапору, тоді такі дії прирівнювалися б до участі у церемонії.

Але коли встановлення чи зняття прапора не супроводжується жодною церемонією, тоді такі дії є простим виконанням різних обов’язків, як, наприклад, підготовки приміщення до робочого дня або відкривання та закривання дверей чи вікон. У таких випадках прапор — це всього-на-всього символ держави, і якщо хтось, виконуючи різні щоденні обов’язки, піднімає чи опускає його, то це особисте рішення тієї людини; таке рішення вона зробила, керуючись навченим Біблією сумлінням (Галатів 6:5). Сумління одного християнина може спонукати попросити свого начальника, щоб вивішував та знімав прапор інший працівник. Деякі християни, можливо, відчувають, що сумління дозволяє їм вивішувати прапор, поки з цим не пов’язано жодної церемонії. Хоч би яким було рішення правдивих поклонників, вони повинні ‘мати добре сумління’ перед Богом (1 Петра 3:16).

Біблія не забороняє працювати чи перебувати у громадських будинках, на яких вивішується державний прапор, наприклад, у пожежних відділеннях, міськрадах чи школах. Зображення прапора може бути на поштових марках, автомобільних номерах чи інших предметах, виготовлених державою. Використання таких предметів саме по собі не робить когось учасником актів поклоніння. При цьому важливо не те, чи є наявний прапор або його зображення, але як особа ставиться до цього.

Прапори часто вивішують на вікнах та дверях, прикріплюють до автомобілів, столів тощо. Крім того, продають одяг із зображенням прапора. У декотрих країнах носити такі речі заборонено. Навіть коли подібні вчинки не порушують закону, однак що вони говоритимуть про ставлення людини до світу? Ісус Христос сказав про своїх послідовників: «Не від світу вони, як і Я не від світу» (Івана 17:16). Не слід забувати й про те, як такий вчинок впливатиме на співвіруючих. Чи він не ранить чийогось сумління? Чи не ослабить їхнього рішення твердо стояти у вірі? Павло радив християнам: «Щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та цілі були [«не доводили інших до спотикання», НС]» (Филип’ян 1:10).

«Бути привітним до всіх»

Оскільки в ці «тяжкі часи» обставини у світі погіршуються, патріотичні настрої будуть, ймовірно, наростати (2 Тимофія 3:1). Тож нехай кожен, хто любить Бога, ніколи не забуває, що спасіння належить тільки Єгові. Він заслуговує виключної відданості. Коли Ісусовим апостолам наказали зробити те, що не узгоджувалося з волею Єгови, вони відповіли: «Бога повинно слухатися більш, як людей» (Дії 5:29).

«Раб Господній не повинен сваритись,— написав апостол Павло,— але бути привітним до всіх» (2 Тимофія 2:24). Тому християни намагаються бути миролюбними, привітними та поважати погляди інших. Коли вони приймають рішення у зв’язку із салютуванням прапору або співанням державного гімну, то покладаються на навчене Біблією сумління.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Троє євреїв рішуче, але з шанобливістю постановили догоджати Богові.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Як повинен поводитись християнин під час патріотичної церемонії?