Запитання читачів

Чи зобов’язані ми виконувати всі обітниці, дані Богові?

Обітниця, або обіт, в біблійному значенні — це дана Богові урочиста обіцянка виконати якусь дію, скласти жертву, розпочати певну діяльність, взяти на себе ті чи інші обов’язки або утримуватися від певних речей, котрі самі по собі не є неправильні. Біблія розповідає про обітниці, які були чимось обумовлені, тобто людина обіцяла їх виконати, коли Бог спочатку сповнить її прохання. Наприклад, Анна, мати пророка Самуїла, «склала... обітницю, та й сказала: «Господи Саваоте, якщо... не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови» (1 Самуїла 1:11). Також у Святому Письмі йдеться про обітниці, що не містять умов. Наскільки важливо було виконувати всі такі обітниці?

«Коли зробиш обітницю Богові,— говорить Соломон, цар стародавнього Ізраїлю,— то не зволікай її виповнити». Він додає: «Що ти обітуєш, сповни! Краще не дати обіту, ніж дати обіт — і не сповнити!» (Екклезіяста 5:3, 4). Закон, даний Ізраїлю через Мойсея, стверджує: «Коли ти складеш обітницю Господеві, Богові твоєму, не загаюйся виконати її, бо конче буде жадати Господь, Бог твій, від тебе, і буде на тобі гріх» (Повторення Закону 23:22). Безсумнівно, слід серйозно ставитися до обітниць, котрі ми даємо Богові. Важливо мати при цьому правильні спонуки й бути впевненими, що зможемо виконати все, що обіцяли. Інакше давати обіт не варто. Проте чи усі дані нами обітниці слід виконувати?

А що робити, коли з часом з’ясовується, що виконання даної обітниці суперечить волі Бога? Припустімо, обітниця якимсь чином пов’язує правдиве поклоніння з неморальністю (Повторення Закону 23:19). Безперечно, її виконання не можна вважати обов’язковим. Крім того, під Мойсеєвим Законом обітницю, котру склала жінка, міг скасувати її батько або чоловік (Числа 30:4—16).

Розгляньмо також ситуацію людини, що колись дала Богові обітницю залишатися неодруженою, а тепер опинилась у досить скрутному становищі. Ця особа починає усвідомлювати, що подальше дотримання обітниці може призвести до порушення Божих моральних норм. Чи слід тоді докладати зусиль, аби виконати свою обітницю? Чи, навпаки, ліпше не виконати її і запобігти неморальним вчинкам, а натомість здатися на Божу милість і благати у нього прощення? Людина сама повинна приймати рішення. Ніхто не може робити це за неї.

А як діяти, коли згодом хтось розуміє, що дав обітницю необдумано? Чи він все ж зобов’язаний сповнити її? Їфтаху нелегко було виконати обітницю, яку він дав Богові, але він сумлінно зробив це (Суддів 11:30—40). Невиконання обіцяного може призвести до того, що «Бог буде гніватися» й «нищити» все, чого ми вже досягли (Екклезіяста 5:5). Ставлячись до сповнення обітниць легковажно, ми можемо втратити Боже схвалення.

 Ісус Христос сказав: «Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні». А що більше над це, то те від лукавого» (Матвія 5:37). Християнину слід піклуватися не лише про виконання даних Богові обітниць, але й про дотримання кожного слова, сказаного як Богові, так і людям. Однак що робити, коли він опиняється у скрутному становищі через те, що уклав з кимось угоду, котра попервах здавалася доброю, а після уважнішого розгляду виявилася нерозумною? Цьому християнину не можна ставитися легковажно до таких справ. Але інша сторона, можливо, вирішить звільнити його від зобов’язання після серйозного обговорення цієї проблеми (Псалом 15:4; Приповістей 6:2, 3).

Про що ми повинні піклуватись у першу чергу, коли справи стосуються обітниць і не тільки їх? Намагаймося завжди підтримувати добрі взаємини з Богом Єговою.

[Ілюстрації на сторінках 30, 31]

Анна не вагалася виконати свою обітницю.

[Ілюстрації на сторінках 30, 31]

Їфтах сповнив свою обітницю, хоча зробити це йому було нелегко.