Не залишайте зібрання
Не залишайте зібрання
«Іне залишаймо зібрання свого, як є в деяких звичай, — говориться в Святому Письмі, — а заохочуймо один одного, і тим більше, чим більше бачите, що день той наближається» (Євреїв 10:25, Дерк.). Без сумніву, правдиві поклонники повинні збиратися в якомусь місці для поклоніння, аби бути «уважними один до одного, заохочуючи до любові і добрих діл» (Євреїв 10:24, Дерк.).
КОЛИ апостол Павло в першому столітті нашої ери писав вищезгадані слова, місцем поклоніння для євреїв служив величний храм в Єрусалимі. Також були й синагоги. Ісус ‘навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збиралися’ (Івана 18:20).
Які саме місця для зібрань мав на увазі Павло, закликаючи християн збиратися, щоб заохочувати один одного? Чи релігійні споруди загальновизнаного християнства якось пов’язані з храмом в Єрусалимі? З якого часу люди, котрі вважали себе християнами, почали будувати величезні релігійні об’єкти?
‘Храм для Божого Ймення’
Перші настанови стосовно місця для поклоніння Богові записані в біблійній книзі Вихід. Бог Єгова наказав своєму вибраному народові, ізраїльтянам, збудувати «скинію», тобто намет зборів, де мали зберігати ковчег заповіту й різний священний посуд. У 1512 році Вихід, розділи 25—27; 40:33—38). Біблія називає цей намет також «Господнім храмом» і «Господнім домом» (1 Самуїла 1:9, 24).
до н. е., після завершення будівництва, «слава Господня наповнила скинію». Протягом більше чотирьох століть той розбірний намет відігравав дуже важливу роль у поклонінні, допомагаючи людям наближатися до Бога (Пізніше Давид, ставши царем у Єрусалимі, дуже бажав збудувати постійний дім на славу Єгови. Але оскільки він був воїном, Єгова сказав йому: «Не збудуєш ти храма для Мого Ймення». Єгова обрав для цього Давидового сина, Соломона (1 Хронік 22:6—10). Після закінчення будівництва, котре тривало сім з половиною років, у 1026 році до н. е. відбулося урочисте присвячення храму Соломоном. Єгова висловив своє схвалення: «Я освятив той храм, що ти збудував, щоб покласти Ім’я Моє там аж навіки. І будуть там Мої очі та серце Моє по всі дні» (1 Царів 9:3). Доки ізраїльтяни залишались би вірними, Єгова благословляв би той храм. Проте якщо б вони почали діяти неправильно, він позбавив би те місце свого благословення і ‘храм той став би руїною’ (1 Царів 9:4—9, Хом.; 2 Хронік 7:16, 19, 20).
З часом ізраїльтяни дійсно відступили від правдивого поклоніння (2 Царів 21:1—5). «І [Єгова] навів на них халдейського царя... і спалили вони Божий дім, і порозбивали мур Єрусалиму, і всі палати його попалили огнем, а всі дорогі речі його понищили... І пішло на вигнання до Вавилону позостале від меча, і стали йому та синам його за рабів». Згідно з Біблією, це відбулося 607 року до н. е. (2 Хронік 36:15—21; Єремії 52:12—14).
Відповідно до пророцтва Ісаї, Бог доручив перському царю Кіру визволити юдеїв з-під влади Вавилона (Ісаї 45:1). У 537 році до н. е., після 70-річного вигнання, вони повернулися до Єрусалима, щоб відбудувати храм (Ездри 1:1—6; 2:1, 2; Єремії 29:10). Після деякої затримки, 515 року до н. е., будівництво нарешті закінчилося й було відновлене чисте поклоніння Богові. Хоча ця споруда й не мала такої слави, як храм Соломона, однак використовувалась протягом близько 600 років. Але через зневажливе ставлення ізраїльтян до поклоніння Єгові цей храм також став занедбаним. Під час перебування Ісуса Христа на землі цар Ірод поступово відбудовував храм. Проте що мало статися з храмом у майбутньому?
‘Не залишиться навіть камінь на камені’
Стосовно храму в Єрусалимі Ісус сказав своїм учням: «Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!» (Матвія 24:1, 2). Ці слова справдилися: місце, що протягом століть вважалося центром поклоніння Богові, в 70 році н. е. було зруйноване римським військом, котре прийшло, аби придушити повстання юдеїв *. Той храм так і не був відновлений. У VII столітті на місці, де колись юдеї поклонялись Єгові, була зведена мечеть Куббат-ас-Сахра — мусульманська святиня, яка стоїть там і донині.
Яким мав бути Божий розпорядок щодо поклоніння послідовників Ісуса Христа? Чи повинні були ранні християни юдейського походження продовжувати поклонятися Богові у храмі, котрий невдовзі мав бути зруйнований? Де треба було поклонятися християнам-неєвреям? Чи могли релігійні споруди загальновизнаного християнства замінити храм в Єрусалимі? Ми зможемо знайти вичерпні відповіді на всі ці запитання, якщо звернемо увагу на розмову Ісуса з самарянкою.
Протягом століть самаряни поклонялися Богові у великому храмі на горі Ґарізім у Самарії. «Отці наші вклонялися Богу на цій ось горі,— сказала Ісусу самарянка,— а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись». Ісус відповів: «Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви». За словами Ісуса, з часом потреба в храмі мала відпасти, і про це свідчать його подальші слова: «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Івана 4:20, 21, 24). Пізніше апостол Павло сказав афінянам: «Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих» (Дії 17:24).
Зрозуміло, що релігійні об’єкти загальновизнаного християнства жодним чином не пов’язані з храмом, котрий існував у дохристиянську добу. Християни першого століття теж не мали підстав споруджувати такі будівлі. Однак після смерті апостолів з’явилося передречене відхилення від правдивих вчень, тобто відступництво (Дії 20:29, 30). Задовго до 313 року н. е., коли, як вважається, римський імператор Константин навернувся на християнство, люди, що визнавали себе християнами, почали відходити від Ісусових вчень.
Константин посприяв злиттю «християнства» з язичницькою релігією римлян. У «Британській енциклопедії» говориться: «Константин сам дав доручення побудувати в Римі три величезні християнські базиліки — Святого Петра, Сан Паоло фуорі ле мура та Сан Джованні ін Латерано. Він... створив план у формі хреста, і в середні віки цей план став типовим для церков у Західній Європі». Відновлений Собор св. Петра в Римі й досі вважається центром Римо-католицької церкви.
«Церква присвоїла собі деякі релігійні звичаї і церемонії, що існували в дохристиянському [поганському] Римі»,— пояснює історик Вілл Дюрант. До таких запозичень належала й «архітектура базилік». Протягом X—XV століть відбувалося різке зростання будівництва церков і соборів, причому багато уваги приділялось архітектурі. Тож у той час і з’явилась більшість об’єктів загальновизнаного християнства, котрі тепер вважаються пам’ятками архітектури.
Чи завжди поклоніння в церкві приносить людям відсвіження та підбадьорення? «Для мене церква стала втіленням усього нудного й набридливого в релігії,— визнає Франсіску з Бразилії.— Меса була для мене беззмістовною, монотонною церемонією, котра ніяк не могла задовольнити
мої справжні потреби. Щойно вона закінчувалась, я відчував полегшення». А втім, правдиві поклонники мають наказ зустрічатися разом. Як їм робити це?«Їхня домашня Церква»
Взірець християнських зібрань ми знайдемо, розглянувши, як збиралися віруючі у першому столітті. Святе Письмо вказує на те, що для цього зазвичай використовувалися приватні доми. Наприклад, апостол Павло писав: «Вітайте Прискиллу й Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі... і їхню домашню Церкву» (Римлян 16:3, 4; Колосян 4:15; Филимона 2). Грецьке слово екклесı́а (збір) передається в деяких українських Бібліях (приміром у перекладі Огієнка) як «церква». Але воно стосується не будівлі, а групи людей, що зібралися заради спільної мети (Дії 8:1; 13:1). Для поклоніння, котрого тримаються правдиві християни, не потрібно пишних релігійних споруд.
А як у ранніх християнських зборах проводилися зібрання? Коли учень Яків говорить про християнські зібрання, то вживає одну з форм грецького слова синагоге́ (Якова 2:2). Воно означає «збирати разом» і вживається поперемінно зі словом екклесı́а. Проте згодом слово «синагога» набуло значення місця чи споруди для проведення зборів. Перші юдейські християни добре знали, що відбувається в синагогах *.
До храму в Єрусалимі юдеї сходилися на щорічні свята, а в місцевих синагогах отримували знання про Єгову та вивчали Закон. Там вони, очевидно, молилися, читали й докладно обговорювали Святе Письмо, а також отримували напучення. Коли Павло й ті, хто був з ним, увійшли до синагоги в Антіохії, «старші синагоги послали до них, переказуючи: «Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!» (Дії 13:15). Збираючись у приватних домах, перші юдейські християни, безперечно, дотримувалися подібного зразка, і завдяки цьому зібрання, на яких вивчалося Святе Письмо, були повчальними й приносили духовне підбадьорення.
Збори, що підбадьорюють
Як і ранні християни, Свідки Єгови в наші дні збираються у скромних місцях для поклоніння, аби отримувати повчання з Біблії й втішатися здоровим товариством. Багато років вони проводили зустрічі лише в приватних домах, а в деяких місцях роблять це й досі. Однак тепер кількість зборів сягнула понад 90 000, і головними місцями для зібрань є Зали Царства. Ці будівлі не розраховані на те, щоб вражати своїм виглядом, і вони не подібні до церков. Це практичні й скромні будинки, де збори, до котрих належать від 100 до 200 чоловік, мають можливість щотижня збиратися, щоб слухати Боже Слово й навчатися з нього.
Більшість зборів Свідків Єгови проводять зібрання тричі на тиждень. Одне з них — публічна лекція на якусь актуальну тему. За нею іде вивчення певної біблійної теми або пророцтва на основі журналу «Вартова башта». Іншим зібранням є школа, мета якої — навчити пропонувати біблійну звістку. Наступне зібрання дає практичні поради щодо християнського служіння. Також раз на тиждень Свідки збираються для вивчення Біблії маленькими групами в приватних домах. Ці зібрання відкриті для всіх. Ніколи не збираються гроші.
Франсіску, про якого вже говорилось вище, зрозумів, що зібрання в Залі Царства дуже корисні. Він каже: «Перше зібрання, котре я відвідав, проводилося в затишному будинку в центрі міста, і в мене залишилися від цього добрі враження. Присутні були привітні, я відчув, що вони люблять одні одних. Я не міг дочекатися, коли знову туди піду. І фактично відтоді не пропустив жодного зібрання. Ці християнські зібрання проходять у живій атмосфері і задовольняють мої духовні потреби. Навіть коли з якоїсь причини я почуваюся знеохоченим, то йду до Залу Царства впевнений, що повернуся додому підбадьореним».
Біблійна освіта, підбадьорливе товариство й можливість нести хвалу Богові — усе це чекає на вас на християнських зібраннях Свідків Єгови. Ми сердечно запрошуємо вас прийти до найближчого Залу Царства. Ви ніколи не пошкодуєте, що прийшли.
[Примітки]
^ абз. 11 Римляни не залишили від храму нічого. Стіна Плачу, до котрої юдеї з’їжджаються здалека, щоб помолитися, не є його частиною. Це лише частина стіни, якою був обнесений двір храму.
^ абз. 20 Очевидно, синагоги вперше з’явилися протягом 70-річного вавилонського вигнання, коли не існувало храму, або під час його відбудови невдовзі після повернення з Вавилону. До початку першого століття в кожному палестинському містечку була своя синагога, а у великих містах навіть декілька.
[Ілюстрації на сторінках 4, 5]
Скинія і згодом храми служили чудовими центрами для поклоніння Єгові.
[Ілюстрація на сторінці 6]
Собор св. Петра в Римі.
[Ілюстрація на сторінці 7]
Ранні християни збиралися у приватних домах.
[Ілюстрації на сторінках 8, 9]
Свідки Єгови проводять християнські зібрання в приватних домах і в Залах Царства.