Віддати останнє

«МОЖЕТЕ називати мене жебраком. Це ніскільки мене не хвилює: я жебраю для Ісуса». Такі голосні слова протестантського служителя підкреслюють полеміку навколо фінансування релігій. Видається, що організована релігія в стані вижити лише за умови значної фінансової підтримки. Потрібно платити зарплатню, будувати й утримувати храми, фінансувати євангелізаційні кампанії. Де взяти необхідні кошти?

Для багатьох церков вирішенням є десятина *. Проповідник Норман Робертсон стверджує: «Десятина — це Божий спосіб фінансувати Своє царство на землі. Це Його система економіки, яка уможливлює проповідування Євангелія». Не соромлячись нагадувати своїм послідовникам про їхній обов’язок жертвувати, Робертсон заявляє: «Ви даєте десятину не тому, що це дозволяють ваші обставини. Це акт слухняності. Не давати десятину — явне порушення Божих заповідей. Це привласнення чужих грошей» («Десятина. Божий фінансовий план», англ.).

Мабуть, ви погодитесь, що жертвування має бути частиною християнського поклоніння. Але чи настійні заклики жертвувати гроші не видаються вам надокучливими, навіть образливими? Бразильський теолог Інасіу Стрідер звинувачує церкви в тому, що вони вимагають десятину, аби «вирішити свої внутрішні проблеми», і називає такі дії «незаконними, образливими, а також теологічною помилкою». Він помітив, що в результаті цього «безробітні, вдови, бездомні та особи, які нездатні критично мислити, роблять висновок, що Бог покинув їх і їм потрібно жертвувати «проповіднику» стільки, що їхні сім’ї будуть через це голодувати».

Вас, можливо, цікавить: чи правильно застосовують Біблію ті церкви, що вимагають десятину? Чи, може, декотрі релігії апелюють до страху Божого, щоб обдирати отару? І справді, чи Бог вимагає, щоб ми віддавали останнє?

[Примітка]