Потіха для тих, хто страждає

УПРОДОВЖ століть багатьох філософів і теологів турбувало, чому Бог допускає страждання. Деякі особи твердили, що, оскільки Бог всемогутній, за страждання в кінцевому підсумку відповідальний він. Автор апокрифічної праці II століття «Повчання Климента» заявляв, що Бог править світом обома руками. За допомогою своєї «лівої руки» — Диявола — він спричиняє страждання й горе, а «правої руки» — Ісуса — спасає й благословляє.

Інші не бажають погодитися ані з тим, що Бог спричиняє страждання, ані навіть з тим, що він може допускати їх. Тому вони заперечують уже саме існування страждань. «Зло — це лише примара, й воно не має реального підґрунтя,— пише Мері Бекер Едді.— Якби гріх, хворобу та смерть розуміли як щось неіснуюче, то вони б зникли» («Наука і здоров’я з ключем до Святого Письма», англ.).

Внаслідок трагічних подій, що відбувалися в історії, особливо з часів Першої світової війни й дотепер, багато людей дійшли висновку, що Бог просто не в стані відвернути страждання. «Голокост, я вважаю, усунув будь-яку можливість беззаперечного вживання поняття всемогутності як риси, притаманної Богові»,— пише єврейський вчений Давид Вольф Сильверман. «Якщо можна хоча б якось зрозуміти Бога,— додає він,— тоді Його доброта мусить бути сумісна з існуванням зла, а це можливе, лише якщо Він не всесильний».

Проте твердження, що Бог у якийсь спосіб причетний до страждань, що він не в стані запобігти їм або що страждання — це просто виплід уяви, не приносять великої втіхи тим, хто страждає. А головне, подібні погляди цілковито несумісні з Божими рисами, які відкриває Біблія,— Бог справедливий, могутній і турботливий (Йова 34:10, 12; Єремії 32:17; 1 Івана 4:8). Що ж тоді говориться в Біблії про причину, з якої Бог допускає страждання?

Як з’явилися страждання?

Бог створив людей не для того, щоб вони страждали. Навпаки, він наділив першу людську пару, Адама й Єву, досконалим розумом і тілом, підготував для них чудовий сад, де вони могли жити, а також доручив їм виконувати змістовну, приємну працю (Буття 1:27, 28, 31; 2:8). Однак аби їхнє щастя було тривалим, вони мали визнавати правління Бога і його право вирішувати, що таке добро, а що — зло. Це виняткове право Бога було представлене деревом, названим «деревом знання добра й зла» (Буття 2:17). Адам і Єва довели б, що підкоряються Богові, якби виконали його наказ не їсти плодів з цього дерева *.

На жаль, Адам і Єва не виявили бажання коритися Богові. Бунтівливе духовне створіння, котре пізніше було названо Сатаною Дияволом, переконало Єву в тому, що в її інтересах було б не слухатися Бога. Ніби Бог, насправді,  позбавляє її чогось дуже бажаного — незалежності, права самій вирішувати, що таке добро, а що зло. Сатана заявив, що, коли вона їстиме з цього дерева, ‘відкриються в неї очі, і вона стане, як Бог, що знає добро й зло’ (Буття 3:1—6, Хом.; Об’явлення 12:9). Не встоявши перед спокусою бути незалежною, Єва з’їла заборонений плід, і невдовзі те саме зробив і Адам.

Того ж дня Адам і Єва почали пожинати плоди своєї непокори. Відмовившись від Божого правління, вони втратили захист і благословення, які мали завдяки підкоренню Богові. Бог вигнав їх з Раю і сказав Адаму: «Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю» (Буття 3:17, 19). Адаму й Єві довелося зазнати хвороб, болю, старіння та смерті. Страждання стали невід’ємною частиною людського життя (Буття 5:29).

Вирішення питання

Дехто може запитати: «Чи не міг Бог просто не звернути уваги на гріх Адама і Єви?» Ні. Адже це ще більше послабило б повагу до його влади, а також могло б посприяти новим бунтам і спричинити ще тяжчі страждання (Екклезіяста 8:11). До того ж, закривши очі на такий непослух, Бог став би співучасником їхнього правопорушення. Біблійний письменник Мойсей нагадує нам: «[Боже] діло... досконале, всі бо дороги Його справедливі,— Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він» (Повторення Закону 32:4). Аби залишитися вірним своїм принципам, Бог повинен був дозволити Адаму й Єві зазнати болісних наслідків їхнього непослуху.

Чому ж Бог негайно не знищив першу людську пару, а також Сатану, невидиму істоту, що підбурювала їх до бунту? В нього була сила зробити це. Тоді в Адама і Єви не було б нащадків, які успадкували б від них страждання й смерть. Однак такий вияв Божої сили не підтвердив би те, що Богові по праву належить влада над його розумними створіннями. Крім того, якби Адам і Єва померли бездітними, це означало б, що Богу не вдалося здійснити свій намір наповнити землю їхніми досконалими нащадками (Буття 1:28). А «Бог не чоловік... Чи ж Він був сказав — і не зробить, чи ж Він говорив — та й не виконає?» (Числа 23:19).

Бог Єгова виявив свою досконалу мудрість, дозволивши, щоб бунт продовжувався протягом певного часу. Цього часу бунтівникам було б достатньо, щоб відчути на собі наслідки незалежності від Бога. Історія, безперечно, мала довести, що люди потребують Божого керівництва і що правління Бога має перевагу над правлінням людини або Сатани. Водночас Бог вжив заходів, аби забезпечити здійснення свого початкового наміру щодо землі. Він пообіцяв, що прийде «насіння», або нащадок, який ‘зітре Сатані голову’ і таким чином раз і назавжди покладе кінець його бунту й усуне його згубні наслідки (Буття 3:15).

Цим обіцяним Насінням був Ісус Христос. У 1 Івана 3:8 ми читаємо, що «з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола». Він зробив це, пожертвувавши своїм досконалим людським життям і заплативши викуп, аби визволити Адамових дітей від успадкованого гріха і смерті (Івана 1:29; 1 Тимофія 2:5, 6). Бог обіцяє тим, хто справді виявляє віру в жертву Ісуса, що всі страждання будуть усунені раз  і назавжди (Івана 3:16; Об’явлення 7:17). Коли це відбудеться?

Кінець стражданням

Відмова від Божої влади призвела до невимовних страждань. Тому слушно, що Бог повинен в якийсь особливий спосіб виявити свою владу, аби покласти кінець людським стражданням і здійснити свій початковий намір щодо землі. Ісус згадав про такий Божий розпорядок, коли вчив своїх послідовників молитися: «Отче наш, що єси на небесах! ...нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матвія 6:9, 10).

Час, який Бог надав людям, аби вони могли спробувати різні способи самоврядування, дуже скоро закінчиться. Його Царство, Царем якого є Ісус Христос, було встановлене на небі 1914 року, і цим сповнилися біблійні пророцтва *. Незабаром те Царство «потовче» всі людські уряди й покінчить із ними (Даниїла 2:44).

Протягом свого короткочасного земного служіння Ісус показав, які благословення принесе людству відновлення Божого правління. Євангелія свідчать про те, що Ісус співчував бідним і тим, з ким через упередження поводилися несправедливо. Він зціляв хворих, годував голодних і воскрешав мертвих. Навіть сили природи підкорялися його голосу (Матвія 11:5; Марка 4:37—39; Луки 9:11—16). Уявіть собі, що́ Ісус здійснить, коли скористається очисною дією своєї викупної жертви на благо всіх слухняних людей! Біблія запевняє, що через правління Христа Бог «кожну сльозу з очей їхніх [людей] зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде» (Об’явлення 21:4).

Потіха для тих, хто страждає

Як радісно знати, що наш люблячий і всемогутній Бог Єгова піклується про нас і що невдовзі він покінчить з усіма людськими стражданнями! Зазвичай серйозно хворий пацієнт добровільно погоджується навіть на дуже болісну операцію, якщо це сприятиме його одужанню. Подібно, якщо ми знаємо, що Божі рішення й дії принесуть вічні благословення, це підтримуватиме нас, хоч би яких тимчасових труднощів ми зазнали.

Рікардо, про якого згадувалося в попередній статті, навчився черпати потіху з біблійних обітниць. «Після смерті дружини мені дуже хотілося усамітнитися,— пригадує він,— але невдовзі я зрозумів, що це не поверне моєї дружини, а тільки погіршить мій емоційний стан». Рікардо, навпаки, продовжував регулярно приходити на християнські зібрання й ділитися з іншими біблійною звісткою. «Відчуваючи сповнену любові підтримку Єгови і помічаючи, як він відповідає на мої молитви, навіть щодо незначних, на перший погляд, справ, я наблизився до нього»,— говорить Рікардо. «Саме усвідомлення Божої любові й зробило мене придатним зносити найтяжче в моєму житті випробування». Він зізнається: «Я все ще дуже  сумую за своєю дружиною, але тепер твердо вірю: хоч би що трапилося з дозволу Єгови, ніщо не завдасть непоправної шкоди».

Чи ви, як і Рікардо та мільйони інших людей, прагнете часу, коли теперішні людські страждання «не згадаються... і не прийдуть на серце»? (Ісаї 65:17). Будьте певні, що ви зможете відчути на собі благословення Божого Царства, якщо будете дотримуватися такої біблійної поради: «Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько!» (Ісаї 55:6).

Що допоможе вам у цьому? Зробіть читання й ретельне вивчення Божого Слова одною з найважливіших справ у своєму житті. Пізнайте Бога й Ісуса Христа, його посланця. Старайтеся жити відповідно до Божих норм, показуючи у такий спосіб, що ви охочі підкорятися його верховній владі. Завдяки таким діям вже сьогодні ви станете щасливішою людиною, незважаючи на всі можливі випробування. А в майбутньому завдяки цьому ви зможете втішатися життям у світі, де вже не буде страждань (Івана 17:3).

[Примітки]

[Рамка на сторінках 6, 7]

ЯК ЗНОСИТИ СТРАЖДАННЯ?

«Покладіть на [Бога] всю вашу журбу» (1 Петра 5:7). Сум’яття, гнів і самотність є цілком природними почуттями, коли ми зносимо страждання або бачимо, як страждає близька нам особа. Але все ж таки будьте впевнені, що Єгова розуміє нас (Вихід 3:7; Ісаї 63:9). Подібно до вірних патріархів давнини, ми можемо відкривати перед ним своє серце й розповідати про сумніви та журбу (Вихід 5:22; Йова 10:1—3; Єремії 14:19; Авакума 1:13). Єгова, можливо, не усуне наші випробування в якийсь надприродний спосіб, але у відповідь на щирі молитви він може дарувати нам мудрість і силу зносити їх (Якова 1:5, 6).

«Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробування, немов би чужому випадку для вас» (1 Петра 4:12). У цьому вірші Павло говорить про переслідування, але його слова так само доречно застосувати до будь-яких терпінь, що випадають на долю віруючих. Люди страждають від злиднів, хвороб і втрат. Біблія зауважує, що «час і випадок панують над усіма» (Екклезіяста 9:11, Москаленко). Все це є невід’ємною частиною людського життя в наш час. Усвідомлення цього завжди допомагатиме нам зносити страждання й нещастя (1 Петра 5:9). А особливе джерело потіхи ми знайдемо в запевненні, що «очі Господні на праведних, вуха ж Його — на їхній зойк» (Псалом 34:16; Приповістей 15:3; 1 Петра 3:12).

«Тіштесь надією» (Римлян 12:12). Замість того щоб зосереджувати свою увагу на щасті, яке проминуло, ми можемо розмірковувати над Божою обітницею покласти кінець стражданням (Екклезіяста 7:10). Ця обґрунтована надія захищатиме нас, як шолом захищає голову. Надія пом’якшує життєві удари і захищає наше психічне, емоційне та духовне здоров’я від їхнього згубного впливу (1 Солунян 5:8).

[Ілюстрація на сторінці 5]

Адам і Єва відмовилися від Божого правління.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Бог обіцяє світ, де не буде страждань.