Що для християн є єдиною біблійною підставою для розлучення?

У своїй Нагірній проповіді Ісус Христос ствердив: «Також сказано: «Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового». А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб» (Матвія 5:31, 32). Крім того, пояснивши фарисеям, що Мойсеєва поступка щодо розлучення з дружиною відрізняється від розпорядку, який існував «спочатку», Ісус сказав: «А я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу [«розпусти», Хом.], і одружиться з іншою, той чинить перелюб» (Матвія 19:8, 9). Сьогодні, як правило, розрізняють значення слів «розпусник» і «перелюбник». Розпусник — це неодружена особа, яка добровільно вступає в статеві стосунки з особою протилежної статі. Перелюбник — це одружена особа, котра добровільно вступає в статеві стосунки з особою протилежної статі, яка не є її законним подружнім партнером. Однак термін «розпуста», яким перекладається грецьке слово порне́іа, включає в себе всі види недозволених статевих стосунків поза біблійним шлюбом. Отже, Ісусові слова, записані в Матвія 5:32 і 19:9, означають, що єдиною підставою для розлучення, яке розриває подружні узи, є порне́іа, вчинена одним з подружніх партнерів. У такому разі християнин, якщо захоче, може скористатися правом на розлучення і після такого розлучення буде вільний одружитися з іншою особою, яка має на це право (1 Коринтян 7:39).

Неморальні статеві дії, які вчиняє одружена особа з іншою особою тої самої статі, (гомосексуалізм) є брудними та огидними. Такі люди, якщо не прийдуть до покаяння, не успадкують Божого Царства. Безперечно, Біблія також осуджує і скотолозтво (Левит 18:22, 23; Римлян 1:24—27; 1 Коринтян 6:9, 10). Такі вкрай огидні вчинки підпадають під широке визначення слова порне́іа. Також варте уваги те, що під Мойсеєвим Законом гомосексуалізм і скотолозтво каралися смертю. А смерть розпусника робила невинного подружнього партнера вільним вступити в новий шлюб (Левит 20:13, 15, 16).

Ісус Христос зазначив, що «кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Матвія 5:28). Проте Ісус не сказав, що те, що є в серці, але не було здійснене, є підставою для розлучення. Христові слова показують, що серце необхідно зберігати чистим і нікому не слід плекати неправильні думки й бажання (Филип’ян 4:8; Якова 1:14, 15).

Рабинський закон євреїв наголошував на обов’язкові одружених сповняти подружню повинність і дозволяв чоловіку розлучатися з дружиною, якщо вона була нездатна народжувати дітей. Однак Святе Письмо не надає християнам права розлучатися з подружнім партнером на такій підставі. Неплідність упродовж багатьох років не стала причиною для розлучення Авраама з Саррою, Ісака з Ревекою, Захарія з Єлисаветою (Буття 11:30; 17:17; 25:19—26; 29:31; 30:1, 2, 22—25; Луки 1:5—7, 18, 24, 57).

Ніщо у Святому Письмі не вказує на те, що християнам дозволяється розлучатися з подружнім партнером тому, що він фізично нездатний сповняти подружню повинність, захворів психічно або заразився невиліковною чи огидною хворобою. Любов, яку мусять виявляти християни, спонукуватиме їх не до розлучення, а до співчутливого поводження з таким подружнім партнером (Ефесян 5:28—31). Також Біблія не надає християнам права розлучатися з подружнім партнером через те, що він належить до іншої релігії. Навпаки, вона показує, що, залишаючись із таким подружнім партнером, християнин може прихилити його до правдивої віри (1 Коринтян 7:12—16; 1 Петра 3:1—7).

У своїй Нагірній проповіді Ісус сказав, що «кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб» (Матвія 5:32). Так Христос показав, що, розлучаючись з дружиною не на підставі «розпусти» (порне́іа), а з інших причин, чоловік наражає її на небезпеку вчинити перелюб у майбутньому. Це тому, що дружина, котра не вчинила перелюбу, в результаті такого розлучення не була належно роз’єднана зі своїм чоловіком, і, отже, вона не є вільною вступити в новий шлюб та мати статеві зносини з іншим чоловіком. Коли Христос говорив, що, хто «з відпущеною побереться, той чинить перелюб», він мав на увазі жінку, розлучену не на підставі «провини розпусти»  (порне́іа). Хоча така жінка є розлученою з погляду закону, вона не є розлученою з погляду Біблії.

Марко, як і Матвій, записав Ісусові слова щодо розлучення, звернені до фарисеїв. Він цитує їх так: «Хто дружину відпустить свою, та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона» (Марка 10:11, 12; Матвія 19:3—9). Подібні слова записані в Луки 16:18: «Кожен, хто дружину свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить перелюб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить перелюб». Якщо брати до уваги лише ці вірші, можна дійти висновку, що Біблія забороняє послідовникам Христа розлучатися з будь-яких причин або принаймні вказує на те, що розлучена особа не може вступити в новий шлюб, хіба що після смерті подружнього партнера, з яким розлучилася. Однак слова Ісуса, записані Марком і Лукою, слід розуміти у світлі повнішого твердження, яке записав Матвій. Він включає фразу «не з причини перелюбу». Вона показує, що вірші в Марка і Луки, де цитуються Ісусові слова про розлучення, стосуються випадків, коли підстави для розлучення інші, ніж розпуста (порне́іа), вчинена невірним подружнім партнером (Матвія 19:9; Матвія 5:32).

Проте Святе Письмо не зобов’язує розлучатися з подружнім партнером, який вчинив перелюб, але виявляє каяття. У такому разі християнин або християнка може виявити милосердя. Так зробив Осія, який, очевидно, прийняв назад свою дружину Ґомер, котра чинила перелюб, а також Єгова, коли він виявив милосердя до розкаяного Ізраїля, винного в духовному перелюбі (Осії 3:1—5).

Повернення до норми, встановленої Богом на початку

Безперечно, Ісусові слова вказували на повернення до високої норми для шлюбу, встановленої Богом Єговою на самому початку. Також вони показували, що всі, хто стає учнем Ісуса, повинні дотримуватися цієї високої норми. Поступки щодо розлучення, передбачені в Мойсеєвому Законі, тоді ще залишалися в силі. Однак ті, хто хотів стати правдивим учнем Христа, що виконує волю його Отця і ‘виконує’, тобто застосовує, у своєму житті Ісусові слова, вже не могли скористатись такими поступками, адже це було б «жорстокосердям» до подружнього партнера (Матвія 7:21—29; 19:8). Будучи справжніми Христовими учнями, вони не повинні були порушувати початкові Божі принципи щодо шлюбу, тобто розлучатися зі своїм подружнім партнером на будь-якій підставі, крім визначеної Ісусом — крім «розпусти» (порне́іа).

Неодружена особа, котра чинить розпусту з повією, робить себе «одним тілом» з нею. Подібно перелюбник робить себе «одним тілом» не зі своєю законною дружиною, а з неморальною особою, з котрою має статеві стосунки. Перелюбник у такий спосіб грішить не лише проти власного тіла, але й проти своєї законної дружини, яка до того часу була з ним «одним тілом» (1 Коринтян 6:16—18). З цієї причини перелюб є належною підставою для розриву подружніх уз відповідно до Божих принципів. І, коли така підстава існує, отримане розлучення становить офіційне і остаточне розірвання законного шлюбного союзу, яке робить невинного подружнього партнера вільним вступити в новий шлюб (Євреїв 13:4).