Наскільки важливою є милість?

«ЗДОБУТОК людині — то милість її»,— говорить Біблія. Авжеж, милість, виявлена у доброзичливих, спонуканих любов’ю вчинках, є надзвичайно привабливою рисою. У Біблії слово «милість» стосується доброзичливості, яку виявляють до інших на основі вже існуючих стосунків, наприклад у відповідь на чиюсь доброту. Отже, воно також містить думку про відданість.

Цар Юди Йоаш так і не розвинув цієї цінної риси. Він виявив чорну невдячність до своєї тітки та дядька Єгояди, які так багато зробили для нього. Коли Йоашеві було менше року, його зла бабка проголосила себе царицею і вигубила всіх Йоашевих братів, які були спадкоємцями трону. Йоаш же врятувався лише тому, що тітка з дядьком старанно переховували його. Вони також навчили хлопця Божого закону. Зрештою Єгояда, бувши первосвящеником, ужив свою владу і стратив підступну царицю, а на престол звів семирічного Йоаша (2 Хронік 22:10—23:15).

Молодий Йоаш був добрим царем поки не помер його дядько. Після цього він почав служити ідолам. Бог послав Захарія, Єгоядиного сина, остерегти невірного Йоаша, але цар наказав каменувати пророка. Як же по-зрадницьки повівся Йоаш, не виявивши відданості родині, яка зробила йому стільки добра! (2 Хронік 24:17—21).

Біблія повідомляє: «Не пам’ятав цар Йоаш тієї милости, яку зробив був із ним батько [Захарія] Єгояда, але вбив сина його». Помираючи, Захарій сказав: «Нехай побачить Господь, і нехай покарає!» Так і сталося: Йоаш серйозно захворів і був убитий своїми ж слугами (2 Хронік 24:17—25).

Аби уникнути участі царя Йоаша й утішатися майбутніми благословеннями нам слід послухатись напучення: «Милість та правда нехай не залишать тебе... і знайдеш ти ласку... в очах Бога й людини!» (Приповістей 3:3, 4).