Запитання читачів

Чому у «Вартовій башті» за 1 квітня 2002 року, на 11 сторінці, у 7 абзаці, говорилося, що водне хрещення нових єврейських учнів на свято П’ятдесятниці 33 року н. е. було символом «особистого присвячення Богу через Христа», тоді як раніше вважалося, що хрещення євреїв з 33 до 36 року н. е. не вимагало такого особистого присвячення?

У 1513 році до н. е. Бог Єгова дав ізраїльтянам нагоду стати для нього святим народом за умови, що вони ‘послухають його голосу і будуть дотримувати його заповіту’. Вони відповіли: «Усе, що Господь говорив, зробимо!» (Вихід 19:3—8; 24:1—8).

Погодившись дотримуватися Закон-угоди, укладеної через Мойсея, ізраїльтяни присвятилися Богові. Євреї наступних поколінь ставали частиною присвяченого народу відразу після народження. Однак для євреїв, які ставали послідовниками Ісуса Христа, починаючи з П’ятдесятниці 33 року н. е., охреститися означало щось інше, ніж засвідчити Богові свою належність до присвяченого народу. Таке хрещення символізувало їхнє присвячення Богу Єгові, щоб мати з ним нові стосунки через Ісуса Христа. Чому?

Після злиття святого духу на приблизно 120 учнів, зібраних у горішній кімнаті в Єрусалимі на свято П’ятдесятниці 33 року н. е., апостол Петро встав і почав проповідувати натовпу євреїв і прозелітів, які зійшлись подивитися, що сталось. Давши ґрунтовне свідчення, він сказав євреям, які відчували докори сумління: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів». Відгукнувшись на подальші Петрові заохочення, «ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три» (Дії 2:1—41).

Чи ж ті євреї, охрещені після Петрового заохочення, не були членами присвяченого народу? Хіба вони не мали близьких стосунків з Богом як присвячені йому люди? Ні. Апостол Павло писав про Закон, що Бог «із середини взяв його та й прибив його на хресті» (Колосян 2:14). У 33 році н. е. Бог Єгова Христовою смертю скасував Закон-угоду — основу, на якій ізраїльтяни ставали присвяченими йому людьми. Народ, який відкинув Божого Сина, тепер  сам був відкинутий Богом. Ті, хто був «Ізраїлем за тілом», вже не могли вважатися народом, присвяченим Богові (1 Коринтян 10:18; Матвія 21:43).

Закон-угода була скасована в 33 році н. е., але період Божої особливої прихильності й уваги до євреїв не закінчився у той час *. Той період мав продовжуватись до 36 року н. е., коли Петро проповідував побожному італійцю Корнилію та його домашнім, а також іншим язичникам (Дії 10:1—48). Що було основою для продовження такої прихильності?

У Даниїла 9:27 (НС) говориться, що Месія «утримає в силі угоду для багатьох на один тиждень». Угода, яка була утримана в силі на «один тиждень», або сім років,— від Ісусового хрещення і початку його публічного служіння як Месії у 29 році н. е.,— це угода з Авраамом. Щоб бути включеним у цю угоду, достатньо було мати єврейське походження, бути нащадком Авраама. Ця одностороння угода не означала, що ізраїльтянин має близькі стосунки з Єговою як присвячена йому людина. А оскільки Закон-угода вже була скасована, євреї за походженням хоча й отримали особливу увагу, не могли претендувати на близькі стосунки з Богом, які мають присвячені йому люди. Їм потрібно було особисто присвятитися Богові, що декотрі з них зробили і охрестилися у П’ятдесятницю 33 року н. е. після Петрової промови.

Особисте присвячення євреїв і прозелітів, які хотіли охреститися у П’ятдесятницю 33 року н. е., було необхідним ще з однієї причини. Апостол Петро настійно заохочував своїх слухачів покаятись і охреститися в Ісусове ім’я. Для цього їм потрібно було зректися світського способу життя і визнати Ісуса Господом, Месією, Первосвящеником і тим, хто сидить по Божій правиці в небі. Щоб отримати спасіння, їм треба було кликати ім’я Бога Єгови через Ісуса Христа, а це означало виявляти віру в Христа і визнавати його своїм Провідником. Тепер змінилася сама основа для їхніх стосунків з Богом і для прощення гріхів. Віруючим євреям вже кожному зокрема потрібно було прийняти цей новий устрій. Як? Присвятившись Богові і публічно засвідчивши це зануренням у воді в ім’я Ісуса Христа. Водне хрещення було символом їхнього присвячення Богові, яке уможливлювало нові стосунки з ним через Ісуса Христа (Дії 2:21, 33—36; 3:19—23).

[Примітка]