Жертвування, яке приємне Богові

ПЕРЕБУВАЮЧИ у Віфанії, Ісус і його учні зібралися за обіднім столом з кількома близькими друзями, серед котрих були Марія, Марта й воскрешений незадовго перед цим Лазар. Коли Марія взяла дороге миро та намастила Ісусові ноги, Юда Іскаріотський обурився і висловив свою думку: «Чому мира оцього за триста динаріїв [приблизно річний заробіток] не продано, та й не роздано вбогим?» Інші відразу ж виявили подібне незадоволення (Івана 12:1—6; Марка 14:3—5).

А Ісус відповів: «Залишіть її!.. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро,— Мене ж не постійно ви маєте» (Марка 14:6—9). Юдейські релігійні провідники навчали, що роздача милостині не лише заслуговує похвали, а навіть може загладжувати гріхи. Проте Ісус пояснив, що приємне Богу жертвування не обмежується допомогою бідним.

Коротко розглянувши, як жертвували ранні християни, ми дізна́ємося, як можна це робити сьогодні так, щоб наше жертвування було приємне Богові. А також довідаємося про унікальний спосіб жертвування, який приносить найбільше користі.

«Милостиню подавайте»

У кількох ситуаціях Ісус заохочував своїх учнів ‘подавати милостиню’ (Луки 12:33). Однак він застерігав, що не слід робити це напоказ, прагнучи слави для себе, а не для Бога. Ісус сказав: «Коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди» (Матвія 6:1—4). Застосовуючи цю вказівку, ранні християни, на відміну від лицемірно-праведних релігійних провідників того часу, нічого не робили напоказ. Вони вважали за ліпше приватно допомагати нужденним своїми послугами або дарунками.

Наприклад, у Луки 8:1—3 говориться, що Марія Магдалина, Іванна, Сусанна та інші, не привертаючи до себе уваги, служили Ісусові і його апостолам «маєтком своїм». Хоча ці чоловіки й не були бідняками, проте аби зосередитися лише на служінні, вони полишили те, що давало їм заробіток (Матвія 4:18—22; Луки 5:27, 28). Допомагаючи їм виконувати дане Богом призначення,  ці жінки, по суті, прославляли Бога. І Бог виявив своє схвалення, зберігши в Біблії для всіх прийдешніх поколінь оповідь про їхнє милосердя та щедрість (Приповістей 19:17; Євреїв 6:10).

Інша добросерда жінка, Сарна, також «повна була добрих вчинків та милостині». Вона мешкала в приморському місті Йоппії і виготовляла одяг для тамтешніх бідних вдів. Невідомо, чи вона лише роботу виконувала безкоштовно, чи ще й за всі матеріали платила сама. Але своєю доброчинністю вона завоювала любов тих, кому допомагала, а також здобула прихильність Бога, який милосердно винагородив її за доброту (Дії 9:36—41).

Важливість правильних спонук

Що спонукувало цих людей жертвувати? Це не була лише миттєва жалість, викликана чиїмось зворушливим благанням про допомогу. Вони вважали особистим моральним обов’язком щодня робити все можливе, аби допомагати тим, хто потерпав від бідності, якогось лиха, хвороби чи інших труднощів (Приповістей 3:27, 28; Якова 2:15, 16). Саме таке жертвування приємне Богові. У першу чергу воно спонукане глибокою любов’ю до Бога і бажанням наслідувати притаманні йому милосердя та щедрість (Матвія 5:44, 45; Якова 1:17).

Апостол Іван наголосив цей дуже важливий спосіб жертвування, коли запитав: «Хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» (1 Івана 3:17). Відповідь очевидна. Любов до Бога спонукує людей чинити добро. Бог цінує й нагороджує тих, хто подібно до нього виявляє дух щедрості (Приповістей 22:9; 2 Коринтян 9:6—11). Чи бачимо ми таку щедрість сьогодні? Розгляньмо випадок, який недавно стався в одному зі зборів Свідків Єгови.

Дім однієї літньої християнки потребував серйозного ремонту. Вона жила одна, не мала сім’ї, тож допомогти їй було нı́кому. Упродовж років вона охоче надавала свій дім для проведення християнських зібрань. Також вона часто запрошувала інших до себе на обід (Дії 16:14, 15, 40). Побачивши її важкі обставини, члени збору вирішили їй допомогти. Хтось із них пожертвував гроші, інші запропонували свої послуги. За кілька вихідних добровольці зробили новий дах, поміняли сантехніку, поштукатурили й пофарбували весь перший поверх, а також поставили на кухні нові меблі. В результаті такого жертвування ця жінка отримала необхідне, члени збору стали ближчими між собою, а сусіди побачили вражаючий приклад жертвування серед правдивих християн.

 Існує багато способів, у які можна допомагати іншим. Чи можемо ми приділити увагу сироті? Чи можемо зробити покупки або щось пошити для знайомої вдови похилого віку? Чи можемо приготувати їжу або допомогти покрити певні витрати малозабезпеченій особі? Щоб допомагати іншим у скруті, нам не обов’язково бути багатими. Апостол Павло писав: «Коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має» (2 Коринтян 8:12). А втім, чи таке особисте, безпосереднє жертвування — це єдиний спосіб жертвування, який благословляє Бог? Ні.

А як бути з організованою допомогою?

Іноді самих особистих зусиль недостатньо. Наприклад, Ісус і його апостоли виділяли гроші для бідних з пожертв, які приймали від щирих людей під час служіння (Івана 12:6; 13:29). Подібно збори першого століття, коли виникала потреба, збирали пожертви і організовували допомогу (Дії 2:44, 45; 6:1—3; 1 Тимофія 5:9, 10).

Один із таких випадків стався близько 55 року н. е. Збори в Юдеї потерпали від бідності, можливо, спричиненої сильним голодом, що лютував напередодні (Дії 11:27—30). Апостол Павло, який завжди піклувався про бідних, звернувся за допомогою до зборів навіть у такій далекій місцевості, як Македонія. Він сам організував збирання коштів і доручив надійним чоловікам передати їх в Юдею (1 Коринтян 16:1—4; Галатів 2:10). Ані він, ані хто інший з осіб, котрі займалися цією справою, не отримували за це плати (2 Коринтян 8:20, 21).

Сьогодні, коли трапляються стихійні лиха, Свідки Єгови також з готовністю надають допомогу. Наприклад, улітку 2001 року урагани зі зливами спричинили великі повені в Х’юстоні (штат Техас, США). У результаті 723 помешкання Свідків було пошкоджено, а багато з них — досить серйозно. Негайно було сформовано комітет з надання допомоги жертвам стихійного лиха, який складався з кваліфікованих християнських старійшин. Комітет оцінював потреби окремих осіб і розподіляв кошти, допомагаючи місцевим Свідкам упоратися з ситуацією і відремонтувати своє житло. Усю роботу виконували добровольці з сусідніх зборів. Одна жінка-Свідок була настільки вдячна за таку поміч, що, отримавши страховку на ремонт свого дому, зараз же пожертвувала ці гроші на допомогу іншим.

Проте що стосується благодійних організацій, то нам треба бути обачними стосовно численних закликів про допомогу. Деякі благодійні установи, аби утримувати  свій штат і оплачувати заходи, які заохотили б людей робити пожертви, витрачають такі великі кошти, що на доброчинні цілі залишається лише незначна частина зібраних грошей. У Приповістей 14:15 говориться: «Вірить безглуздий в кожнісіньке слово, а мудрий зважає на кроки свої». Отже, мудро було б ретельно зважувати всі факти.

Жертвування, яке приносить найбільше користі

Але є спосіб жертвування важливіший, ніж благодійність. Ісус згадав про нього, коли один багатий юнак запитав його, що робити, щоб мати вічне життя. Ісус сказав йому: «Піди, продай добра свої та й убогим роздай,— і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною» (Матвія 19:16—22). Завважте, що Ісус не сказав тільки: «Убогим роздай і матимеш життя». Він додав: «Приходь та й іди вслід за Мною». Інакше кажучи, хоч би якою похвальною і корисною була благодійність, але щоб бути Христовим учнем, потрібне щось більше.

Основним, на чому зосереджувався Ісус, було допомагати іншим духовно. Незадовго перед своєю смертю він сказав Пилатові: «Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду» (Івана 18:37). Хоча Ісус приділяв багато уваги тому, щоб допомагати бідним, зціляти хворих і годувати голодних, але в першу чергу він готував своїх учнів до проповідування (Матвія 10:7, 8). І одним з його останніх наказів для них був такий: «Тож ідіть, і навчіть всі народи» (Матвія 28:19, 20).

Певна річ, проповідування не вирішить усіх світових проблем. Однак воно прославляє Бога, оскільки поширення доброї новини про Боже Царство серед усіх народів є Божою волею і відкриває шлях до вічних благословень для тих, хто приймає Божу звістку (Івана 17:3; 1 Тимофія 2:3, 4). Чому б вам не вислухати Свідків Єгови, коли вони завітають до вас? Вони принесуть із собою духовний дар. Адже Свідки знають: це найкраще, що вони можуть вам дати.

[Ілюстрації на сторінці 6]

Турботу про інших можна виявляти багатьма способами.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Проповідування доброї новини приємне Богові і відкриває шлях до вічних благословень.