Уміння бути задоволеним із того, що маєш

У своєму листі до християн у Филипах апостол Павло писав: «Навчився я бути задоволеним із того, що маю... Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі» (Филип’ян 4:11, 12).

Як Павло навчився бути задоволеним із того, що мав? З огляду на високий прожитковий мінімум й економічну нестабільність у наш час правдивим християнам, без сумніву, варто навчитися бути задоволеними тим, що вони мають. Це допоможе їм зосереджуватися на служінні Богу.

У ЦЬОМУ ж листі Павло розповідає про свої колишні досягнення. Він сказав: «Як хто інший на тіло надіятись думає, то тим більше я,— обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через горливість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі» (Филип’ян 3:4—6). До того ж Павло як ревний юдей мав повноваження від первосвящеників у Єрусалимі, а також їхню підтримку. Це все обіцяло йому певну владу й престижне становище в юдейському суспільстві як у політичному, так і в релігійному плані, а також, безперечно, і матеріальний достаток (Дії 26:10, 12).

Однак коли Павло став ревним християнським служителем, усе докорінно змінилося. Заради доброї новини він з готовністю полишив свою успішну кар’єру та все, що раніше вважав важливим (Филип’ян 3:7, 8). Як він тепер забезпечуватиме себе? Чи буде отримувати платню за своє служіння? Хто подбає про його потреби?

Павло виконував своє служіння безкоштовно. Щоб нікого не обтяжувати, Павло разом з Акилою і Прискиллою в Коринті виготовляв намети. Крім цього, аби забезпечувати себе, він займався ще іншою роботою (Дії 18:1—3; 1 Солунян 2:9; 2 Солунян 3:8—10). Павло здійснив три великі місіонерські подорожі, а також, коли було потрібно, відвідував збори. Оскільки він повністю віддавався служінню Богові, то майна мав небагато. Як правило, про його потреби дбали брати. Проте бувало, що він потерпав від нестатків і злиднів (2 Коринтян 11:27; Филип’ян 4:15—18). І все ж Павло ніколи не скаржився на свою долю і не жадав того, що мали інші. Він з готовністю й радістю тяжко трудився  на користь співхристиянам. Саме Павло процитував добре відомі слова Ісуса: «Блаженніше давати, ніж брати». Який чудовий приклад для нас! (Дії 20:33—35).

Що значить бути задоволеним

Одною з основних причин, завдяки якій Павло почувався щасливим, було вміння залишатися задоволеним з того, що він мав. А втім, що значить бути задоволеним? Просто кажучи, це означає вдовольнятися найнеобхіднішим. Павло говорив про це, звертаючись до Тимофія, свого партнера в служінні: «Великий же зиск — то благочестя із задоволенням. Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того» (1 Тимофія 6:6—8).

Зауважте, вміння бути задоволеним Павло пов’язує з благочестям. Він усвідомлював, що справжнє щастя залежить не від матеріальних речей чи багатства, а від благочестя, тобто від того, щоб ставити служіння Богу на перше місце в житті. «Пожива та одяг» були потрібні йому лише для того, аби і далі виявляти благочестя. Отже, задовольнятися найнеобхіднішим Павлові допомагав такий принцип: за будь-яких обставин покладайся на Єгову.

Чимало людей сьогодні заклопотані й нещасливі, бо вони не знають цього принципу або ж нехтують ним. Замість того щоб вчитися задовольнятись найнеобхіднішим, вони покладаються на гроші і на те, що за них можна купити. Рекламна індустрія і засоби масової інформації змушують людей думати, що вони не будуть щасливими, коли не придбають найновіших і найвишуканіших товарів, причому негайно. У результаті багато  людей стають жертвами гонитви за грошима та матеріальними речами. Вони не знаходять щастя, а, навпаки, «упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль» (1 Тимофія 6:9, 10).

Вони навчилися бути задоволеними

Чи справді можливо в наші дні виявляти благочестя, задовольнятися тим, що маєш, і при цьому бути щасливим? Так, можливо. І мільйони людей довели це. Вони навчилися бути щасливими, вдовольняючись тими матеріальними речами, котрі мають. Це Свідки Єгови. Вони присвятилися Богові і виконують його волю та розповідають усім людям про його наміри.

Розгляньмо приклади тих, хто виявив бажання отримати підготовку, щоб стати місіонером,  і переїхати до незнайомої країни, аби там проповідувати добру новину про Боже Царство (Матвія 24:14). Рівень життя в місцевостях, куди їх направляють, часто нижчий, ніж той, до якого вони звикли. Наприклад, коли 1947 року місіонери прибули в одну азіатську країну, там все ще відчувалися наслідки війни і лише в деяких домах була електрика. Крім того, в багатьох країнах місіонери зіткнулися з тим, що одяг перуть не в пральній машині, а за допомогою дошки для прання або на каменях у річці. Проте оскільки вони приїхали, аби навчати людей біблійної правди, то призвичаювалися до місцевих умов і брали активну участь у служінні.

Інші християни розпочали повночасне служіння або переїхали в територію, де добра новина ще не проповідувалась. Адульфо понад 50 років прослужив повночасно у різних частинах Мексики. Він говорить: «Ми з дружиною, як і апостол Павло, навчилися пристосовуватися до різних обставин. Приміром, ми відвідували збір, поблизу якого не було ані міста, ані ринку. Маючи на сніданок, обід і вечерю тільки по одній тортільї зі шматочком сала й сіллю та по горнятку кави, брати були з цього задоволені. Весь їхній раціон складався лише з трьох тортілій на день. Отож ми навчилися жити так, як наші брати. Упродовж 54 років, які я провів у повночасному служінні Єгові, я стикався з багатьма подібними ситуаціями».

Флорентіно пам’ятає, як йому та його сім’ї довелося пристосовуватися до важких умов. Згадуючи свої молоді роки, він говорить: «Мій батько був заможним крамарем, а також мав багато землі. Я пам’ятаю прилавок у нашому власному продовольчому магазині. Там була шухляда приблизно 50 сантиметрів завширшки і 20 завглибшки, яка мала чотири відділи. Туди ми складали денний виторг. У кінці дня вона завжди була переповнена купюрами й монетами».

«Потім раптово нас спіткали фінансові труднощі. Отож після достатку ми опинилися в нужді. Ми втратили все, за винятком дому. Крім того, з одним із моїх братів стався нещасний випадок, внаслідок якого йому паралізувало ноги. Усе докорінно змінилося. Якийсь час я торгував фруктами і м’ясом, а також збирав бавовну, виноград та люцерну і підробляв на зрошенні полів. Дехто називав мене майстром на всі руки. Мама часто втішала нас, говорячи, що ми маємо правду — духовне багатство, яким мало хто володіє. Отже, я навчився жити і в достатку, і в нужді. Тепер, прослуживши Єгові повночасно близько 25 років, я можу сказати, що день у день відчував радість, усвідомлюючи, що вибрав у житті найкращий шлях — повночасне служіння Єгові».

У Біблії наголошується на тому, що «минає стан світу цього». Тому нам настійно радиться, щоб ті, «хто тішиться, [були] як ті, хто не тішиться; і хто купує,— як би не набули, а хто цьогосвітнім користується,— як би не користувались» (1 Коринтян 7:29—31).

Отже, тепер час переглянути свій спосіб життя. Якщо твої статки невеликі, стережись, аби це не викликало в тебе нарікань, а навіть озлоблення і заздрості. З іншого боку, хоч би якими матеріальними речами ти володів, було б мудро ставитися до них врівноважено, щоб вони не заволоділи тобою. Як напучував апостол Павло, завжди покладай надію не «на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожиток». Роблячи так, ти теж зможеш сказати, що навчився бути задоволеним з того, що маєш (1 Тимофія 6:17—19).

[Ілюстрація на сторінці 9]

Щоб не обтяжувати інших, Павло працював своїми руками.

[Ілюстрації на сторінці 10]

Тисячі людей знаходять щастя, виявляючи у своєму житті «благочестя із задоволенням».