Розвивайте дух давання

НІХТО не народжується з духом давання. Природною схильністю немовлят є домагатися задоволення своїх бажань і потреб, не зважаючи ні на кого. Але з часом дитина вчиться, що необхідно рахуватися з іншими і вчитися не лише брати, а й давати і ділитися. Дух давання необхідно розвивати.

Проте не всі люди, які жертвують, навіть щедро, виявляють дух давання. Дехто може жертвувати на певну справу задля власних інтересів, інші — щоб отримати хвалу від людей. Однак справжні християни жертвують з інших спонук. До якого ж давання заохочує Боже Слово? На це запитання допоможе відповісти короткий розгляд того, як жертвували християни першого століття.

Приклади давання серед християн

Давання у християнстві, описане в Біблії, означало, як правило, «ділитися  тим, що маємо, з іншими», хто був у потребі (Євреїв 13:16, СМ; Римлян 15:26). Воно не мало бути примусовим. Апостол Павло писав: «Нехай кожен дає, як серце йому призволяє,— не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2 Коринтян 9:7). Метою давання не мало теж бути хизування. Так робили Ананій і Сапфіра, і вони дорого заплатили за це (Дії 5:1—10).

Потреба в даванні з’явилася тоді, коли багато євреїв і прозелітів з далеких країв зібралися в Єрусалимі на свято П’ятдесятниці 33 року н. е. Там Ісусові послідовники «сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами». Навколо них зібрався великий натовп людей, які послухали Петрову запальну промову про Ісуса Христа. Пізніше люди бачили, як Петро та Іван зцілили кривого чоловіка коло воріт храму, і знову почули, як Петро говорив про Ісуса і про необхідність каятись. Тисячі людей покаялись і охрестилися як послідовники Христа (Дії, розділи 2 і 3).

Новонавернені хотіли залишитися в Єрусалимі, щоб отримати більше повчань від Ісусових апостолів. Але як апостоли мали піклуватися про потреби всіх цих гостей? Біблія розповідає: «Хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів,— і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав» (Дії 4:33—35). Новосформований єрусалимський збір, безперечно, виявляв дух давання!

Пізніше подібний дух давання виявляли також інші збори. Наприклад, македонські християни, хоча й самі були вбогі, «над силу» робили пожертви для своїх нужденних братів у Юдеї (Римлян 15:26; 2 Коринтян 8:1—7). Збір у Филипах відзначився тим, що підтримував служіння Павла (Филип’ян 4:15, 16). У єрусалимському зборі також щоденно роздавали харчі нужденним вдовам, і апостоли призначили сімох кваліфікованих чоловіків, які мали піклуватися, щоб не обминули достойних удів (Дії 6:1—6).

Ранні християнські збори швидко відгукувалися на потреби інших навіть тоді, коли дізнавалися, що співхристияни можуть потрапити в скруту. Наприклад, коли пророк Агав передрік великий голод, учні збору в Сирійській Антіохії «усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили» (Дії 11:28, 29). Який чудовий дух вони виявили, наперед турбуючись про потреби інших!

Що спонукало ранніх християн до такої щедрості і любові? Як розвинути такий дух давання? Можемо багато навчитися, коротко розглянувши приклад царя Давида.

Давидова щедра підтримка правдивого поклоніння

Протягом майже 500 років ковчег заповіту — священна скриня, яка символізувала присутність Єгови,— не мав постійного місця. Коли Ізраїль подорожував пустинею в Обітовану землю, ковчег тримали в наметі, або скинії, який постійно переносили. Цар Давид дуже хотів побудувати відповідний дім для Єгови і поставити там священний ковчег. Цар сказав пророку Натану: «Ось я сиджу в кедровому домі, а ковчег Господнього заповіту — під занавісами!» (1 Хронік 17:1).

Але Давид був воїном. Тому Єгова вирішив, що храм, у якому стоятиме ковчег заповіту, побудує не Давид,  а його син Соломон під час мирного царювання (1 Хронік 22:7—10). Це, однак, не пригасило Давидового духу давання. Організувавши робітників, він почав збирати матеріали, з яких мав бути збудований храм. Пізніше він сказав Соломонові: «[Я] заготовив для Господнього дому сто тисяч талантів золота та тисячу тисяч талантів срібла, а для міді та для заліза — нема ваги, бо безліч того; і дерева, і каміння заготовив я» (1 Хронік 22:14). Давид не зупинився на цьому і з власних скарбів пожертвував золота й срібла, ціна якого сьогодні становила б 1 200 000 000 доларів. Крім того, щедро жертвували також вельможі (1 Хронік 29:3—9). Безумовно, Давид виявив дух щедрості й давання!

Що спонукало Давида так щедро давати? Він розумів, що всі його здобутки й досягнення є результатом благословення Єгови. Він визнав у молитві: «Господи, Боже наш, уся ця безліч, яку ми наготовили на збудування Тобі храму для Ймення Твоєї святости,— із  Твоєї руки вона, і все це — Твоє! І я знаю, Боже мій, що Ти вивідуєш серце й любиш щирість. У щирості серця свого я пожертвував це все, а тепер бачу я з радістю народ Твій, який знаходиться тут, що жертвує себе Тобі» (1 Хронік 29:16, 17). Давид дорожив своїми стосунками з Єговою. Він усвідомлював потребу служити Богові «всім серцем та всією душею» і знаходив у цьому радість (1 Хронік 28:9). Ті самі риси спонукували виявляти дух давання також ранніх християн.

Єгова — найбільший Давальник

Найліпший приклад давання подає Єгова. Він такий сердечний і турботливий, що «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Матвія 5:45). Усім людям він дає «і життя, і дихання, і все» (Дії 17:25). Дійсно, як показує учень Яків, «усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил» (Якова 1:17).

Найбільшим даром Єгови для нас є те, що він послав «Сина Свого Однородженого,  щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16). Ніхто не може твердити, що заслужив такий дар, «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23, 24; 1 Івана 4:9, 10). Викуп Христа є основою і каналом для Божого «невимовного дару», «дуже великої Божої благодаті» (2 Коринтян 9:14, 15). Павло цінував Божий дар і головною справою його життя було «засвідчити Євангелію благодаті Божої» (Дії 20:24). Він усвідомлював Божу волю, яка полягає в тому «щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тимофія 2:4).

Сьогодні це досягається завдяки великій праці проповідування і навчання, яка тепер ведеться у 234 країнах по цілій землі. Ісус передрік це розширення, сказавши: «Проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Матвія 24:14). Так, «перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана» (Марка 13:10). Минулого року понад шість мільйонів вісників доброї новини присвятили цій праці 1 202 381 302 години і проводили понад 5 300 000 біблійних вивчень. Оскільки під загрозою людське життя, це навчання дуже необхідне (Римлян 10:13—15; 1 Коринтян 1:21).

Щоб допомогти тим, хто прагне біблійної правди, кожного року друкуються мільйони Біблій, книжок і брошур. Крім того, друкується понад мільярд примірників «Вартової башти» і «Пробудись!». Люди відгукуються на добру новину, тому потрібно будувати все більше й більше Залів Царства і Залів конгресів, які служать центрами біблійної освіти. Кожного року проводяться обласні, районні та спеціальні одноденні конгреси. Навчання місіонерів, районних наглядачів, старійшин і службових помічників також процес безперервний. Ми вдячні Єгові за те, що він через «вірного і мудрого раба» дає ці дари (Матвія 24:45—47). Як же нам приємно виражати йому свою вдячність!

Вдячність Єгові

Усі ці справи фінансуються добровільними пожертвами, подібно як було під час будови храму, а також коли організовувалась допомога раннім християнським зборам. Однак слід пам’ятати, що ніхто не може збагатити Єгову, бо йому належить усе (1 Хронік 29:14; Огія 2:8). Пожертви є свідченням нашої любові до Єгови і бажання сприяти правдивому поклонінню. Ці вияви щедрості, за словами Павла, приносять «багато подяк Богові» (2 Коринтян 9:8—13). Єгова заохочує до такого давання, бо воно показує, що ми маємо правильні спонуки і з усього серця любимо його. Ті, хто виявляє щедрість і покладається на Єгову, отримають його благословення і процвітатимуть духовно (Повторення Закону 11:13—15; Приповістей 3:9, 10; 11:25). Ісус запевнив, що це принесе щастя: «Більше щастя — давати, ніж брати» (Дії 20:35, Хом.).

Християни, які виявляють дух давання, не чекають на час нужди. Вони шукають нагоди «усім [робити] добро, а найбільш одновірним» (Галатів 6:10). Заохочуючи до побожної щедрості, Павло писав: «Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові» (Євреїв 13:16). Коли ми використовуємо свій час, силу, фінанси, щоб допомагати іншим і сприяти правдивому поклонінню, то це дуже подобається Богу Єгові. Він справді любить дух давання.

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 28, 29]

Способи, в які дехто вирішує жертвувати

ПОЖЕРТВИ НА СПРАВИ ЦАРСТВА

Багато людей виділяють певну кількість грошей для того, щоб вкинути їх у скриньку «Пожертви на справи Царства (Матвія 24:14)». Тоді збори щомісяця надсилають ці пожертви до місцевого філіалу Свідків Єгови. Добровільні грошові пожертви можна надсилати також безпосередньо на банківський рахунок філіалу, який обслуговує вашу країну. Звертайтеся до місцевих старійшин, щоб дізнатися, як це можна зробити.

Якщо ви бажаєте пожертвувати ювелірні вироби чи інші коштовності, порадьтеся стосовно цього з місцевими старійшинами.

БЛАГОДІЙНЕ ПЛАНУВАННЯ

Крім грошових дарів, існують ще інші методи жертвування для сприяння справам Царства. До них належить:

Страхування. Місцевий філіал може виступати в ролі бенефіціара у договорі про страхування життя.

Цінні папери. Цінні папери можна передавати місцевому філіалу в дар.

Нерухомість. Придатну для продажу нерухомість також можна жертвувати місцевому філіалу.

Заповіти. Майно чи гроші можна заповісти місцевому філіалу через офіційно оформлений заповіт. Крім того, місцевому філіалу на випадок своєї смерті можна заповісти кошти з банківських рахунків і цінні папери.

Як показує термін «благодійне планування», ці види пожертв, як правило, вимагають певного планування з боку жертводавця. Щоб отримати більше інформації щодо благодійного планування, будь ласка, звертайтеся до місцевого філіалу Свідків Єгови, перш ніж зробити такі пожертви.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Що спонукало ранніх християн до щедрості?