Вони шукали вузьку дорогу

БЛИЗЬКО 550 років тому маленькі групки людей, що вважали себе християнами, з Праги, Хельчице, Вілемова, Клатови та інших міст, розташованих на території теперішньої Чеської Республіки, покинули свої доми. Вони оселилися поблизу селища Кунвальд в одній із долин на північному сході Богемії. Там вони будували собі доми, обробляли землю, а також читали Біблію. Свою громаду ці люди назвали «Єдність братів», або латинською Unitas Fratrum.

Серед поселенців були і селяни, і шляхтичі, і студенти, багаті та бідні, жінки й чоловіки, вдови й сироти — усі, кого єднала спільна мета. «Ми звернулися в молитві до Самого Бога,— писали вони,— і благали Його розкрити нам у всьому Свою величну волю. Ми хотіли ходити Його дорогами». Отже, віруючі, котрі належали до громади «Єдність братів», або «Чеські брати», як її згодом почали називати, шукали ‘вузьку дорогу, що веде до життя’ (Матвія 7:13, 14). Про які біблійні істини вони довідалися завдяки своїм пошукам? Чим відрізнялися їхні вірування від загальноприйнятих поглядів тієї епохи? І чого ми можемо навчитися з їхнього прикладу?

Жодного насильства, жодного компромісу

Громада «Єдність братів» виникла в середині XV сторіччя під впливом кількох релігійних рухів. Одним із них був рух вальденсів, який зародився в XII столітті. Спочатку вальденси відійшли від римського католицизму, який в країнах Центральної Європи був державною релігією. Проте згодом вони  частково повернулися до католицьких вчень. Іншою впливовою групою були гусити, послідовники Яна Гуса. Вони представляли релігію більшої частини чеського населення, але до єдності їм було далеко. Одна фракція гуситів виступала за вирішення соціальних питань, друга ж під прикриттям релігії займалася політикою. Крім того, на «Єдність братів» справили вплив хіліасти, а також місцеві та іноземні біблеїсти.

Петру Хельчицькому (бл. 1390 — бл. 1460), чеському біблеїсту й реформатору, були знайомі вчення вальденсів і гуситів. Він не погоджувався як з гуситами, через те що їхній рух набув насильницької форми, так і з вальденсами, оскільки ті йшли на компроміс щодо своїх вчень. Хельчицький засуджував війни, бо вони суперечать християнству. Він вважав, що християни повинні керуватися «законом Христовим», хоч би якими були наслідки цього (Галатів 6:2; Матвія 22:37—39). У 1440 році Хельчицький виклав свої вчення у книжці «Невід віри».

Григорій Празький, молодший за віком сучасник біблеїста Хельчицького, настільки захопився його вченнями, що залишив гуситський рух. У 1458 році Григорій умовив маленькі групки колишніх гуситів з різних куточків Чехії покинути свої доми. Разом з ним ці люди вирушили до селища Кунвальд і заснували там нову релігійну громаду. Згодом до них приєдналися  групи чеських і німецьких вальденсів.

Можливість заглянути в минуле

За період з 1464 до 1467 року ця молода, але дедалі численніша громада провела в районі Кунвальда кілька синодів. На них було прийнято декілька рішень, котрими визначалися характерні особливості цього нового релігійного руху. Усі рішення були ретельно записані в серії книжок, відомій як «Acta Unitatis Fratrum» («Акти «Єдності братів»). Ці «Акти», які збереглись до сьогодні, дають змогу заглянути в минуле й отримати чітке уявлення про вірування «Братів». У книжках містяться листи, тексти промов і навіть деталі диспутів.

Стосовно вірувань «Єдності братів» в «Актах» стверджується: «Ми сповнені рішучості керуватися лише Читанням [Біблії] і прикладами Господа Христа та святих апостолів у тихості, смиренні й терпеливості, виявляючи любов до ворогів, чинячи їм добро, бажаючи добра і молячись за них». Записи також показують, що на початку члени громади займалися проповідуванням. Вони мандрували парами,  в деяких місцях добрі результати приносила місіонерська діяльність жінок. «Брати» не займали політичних посад, не давали присяг, а також не втручалися в будь-які військові справи і не брали в руки зброю.

Від єдності до незгод

Однак через кілька десятиліть «Єдність братів» перестала виправдовувати свою назву. До незгод призвели суперечки щодо того, наскільки точно слід дотримуватися віровчень. У 1494 році громада розкололася на дві частини — Більшу сторону й Меншу сторону. Більша сторона стала відходити від своїх початкових вірувань, натомість Менша сторона проповідувала, що «Брати» повинні й далі займати тверду позицію нейтралітету щодо політичних справ і світу. (Дивіться інформацію в рамці «Що сталося з Більшою стороною?»).

Наприклад, один член Меншої сторони писав: «Люди, які йдуть двома дорогами, навряд чи зможуть триматися з Богом, оскільки лише зрідка й у малих речах вони готові себе йому віддати і підкоритися  йому, а у великих чинять по-своєму... Ті, хто має здоровий глузд і добре сумління, кожного дня зі своїм хрестом йдуть вузькою дорогою за Господом Христом — серед таких бажаємо бути ми».

Члени Меншої сторони вважали, що святий дух — це Божа діюча сила, його «перст». Згідно з їхнім розумінням Христового викупу, Ісус, будучи досконалою людиною, заплатив своїм життям за те, що втратив грішний Адам. Вони не поклонялися Марії, Ісусовій матері. Ця група відновила вчення про те, що всі віруючі можуть бути священиками, не даючи обітниці целібату. Вони заохочували усіх членів збору публічно проповідувати і вилучали нерозкаяних грішників. Вони не брали жодної участі у військових і політичних справах. (Дивіться інформацію в рамці «Вірування «Братів» Меншої сторони»). Оскільки Менша сторона дотримувалася резолюцій, записаних в «Актах», її члени вважали себе правдивими наступниками первісної «Єдності братів».

Переслідувані за відкритість

Менша сторона відкрито критикувала інші віросповідання, у тому числі й Більшу сторону. «Ви вчите хрестити діток малих без їхньої власної віри,— писали вони про ті релігії,— в цьому ви наслідуєте єпископа на ім’я Діонісій, який під впливом декотрих нерозумних людей наполягав на хрещенні немовлят... Так само чинять майже всі вчителі та богослови, Лютер, Меланхтон, Буцер, Корвін, Їлеш, Буллінгер... [а також] Велика сторона. Вони в одній точці всі поспіль тримаються».

Не дивно, що члени Меншої сторони стикалися з переслідуваннями. У 1524 році одного з її керівників, Яна Каленеца, висікли різками і таврували. Згодом трьох членів Меншої сторони було спалено живцем. Менша сторона припинила своє існування, очевидно, близько 1550 року після смерті її останнього керівника.

А втім, члени Меншої сторони залишили по собі слід на релігійних теренах середньовічної Європи. Щоправда, цим віруючим не вдалося розігнати віковічну духовну темряву, оскільки за їхніх часів правдиве знання ще не ‘розмножилося’ (Даниїла 12:4). Однак уваги сьогоднішніх християн заслуговує їхнє палке прагнення відшукати вузьку дорогу та йти нею всупереч протидії.

[Вставка на сторінці 13]

За певними даними, 50 із 60 богемських (чеських) книжок, опублікованих протягом 1500—1510 років, були написані членами «Єдності братів».

[Рамка на сторінці 11]

Що сталося з Більшою стороною?

Після того як Менша сторона вже припинила своє існування, Більша сторона й далі залишалася релігійним рухом, відомим як «Єдність братів». З часом члени цієї групи внесли поправки у свої початкові віровчення. Наприкінці XVI сторіччя «Єдність братів» вступила в союз із чеськими утраквістами *, які, по суті, були лютеранами. «Брати» продовжували активно перекладати й видавати Біблії та інші релігійні книжки. Цікаво, що на титульних сторінках їхніх ранніх публікацій містилася тетраграма, тобто чотири літери, які означають особисте Боже ім’я.

У 1620 році Чеське царство знову опинилося під контролем Римо-католицької церкви. У результаті чимало членів Більшої сторони покинули країну та продовжили свою діяльність за кордоном. Там ця група згодом стала відома як Моравська церква (Моравія належить до чеських земель), яка існує й досі.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 12]

Вірування «Братів» Меншої сторони

Нижче наведено цитати з «Актів «Єдності братів», серії книжок, що з’явилися протягом XV—XVI століть. Цитати розкривають деякі з вірувань, яких дотримувалися члени Меншої сторони. Ці твердження написані керівниками Меншої сторони і в першу чергу спрямовані до членів Більшої сторони.

Трійця. «Прочитай хоч усю Біблію, ти ніде не знайдеш того, щоб Бог був розділений на якусь трійцю, три особи, в кожної з яких своє ім’я, як це видумали люди у своїй уяві».

Святий дух. «Святий дух є Божим перстом, даром Божим або утішителем, силою Божою, котра від Отця через Христові заслуги дається віруючим. І ніде в Святому Письмі не знаходимо, що дух святий слід називати Богом чи Особою. Апостольські вчення також на це не вказують».

Священство. «Вам неправильно дали титул «священики»; без вашої тонзури й миропомазання ви нічим не відрізняєтесь від найпростішого мирянина. Святий Петро називає священиками усіх християн, говорячи: Ви священство святе, яке приносить жертви духовні (1 Петра 2)».

Хрещення. «Господь Христос сказав апостолам: Ідіть по цілому світові, всьому створінню Євангеліє проповідуйте, тим, хто віритиме (Марка, розділ 16). І лише після цих слів [додав]: а охрестившись, будуть спасенні. А ви вчите хрестити діток малих без їхньої власної віри».

Нейтралітет. «Те, що ваші ранні брати вважали за зле й нечисте, як-от іти на війну і вбивати або по дорогах зі зброєю ходити,— все це для вас є добрим... Тому нам здається, що ви разом з іншими вчителями лише лівим оком дивитесь на пророчі слова, в яких вказується: Він поламав силу стріл, щити та меч, та війну (Псалом 75 [у перекладі Огієнка Псалом 76]). І знову: Не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього, і так далі (Ісаї, розділ 11)».

Проповідування. «Ми добре знаємо, що з самого початку жінки приводили до каяття більше людей, ніж усі священики разом з єпископами. А тепер священики влаштувалися на своїх місцях, понаділяли собі парафій та й годі. Ідіть по цілому світові. Проповідуйте... всьому створінню».

[Карти на сторінці 10]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

НІМЕЧЧИНА

ПОЛЬЩА

ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА

БОГЕМІЯ

Лаба

ПРАГА

Влтава

Клатови

Хельчице

Кунвальд

Вілемов

МОРАВІЯ

Дунай

[Ілюстрації на сторінках 10, 11]

Зліва: Петр Хельчицький; нижче: сторінка з книжки «Невід віри».

[Ілюстрація на сторінці 11]

Григорій Празький.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 13]

Усі ілюстрації: S laskavým svolením knihovny Národního muzea v Praze, C̆esko