«Вірний і мудрий раб» витримує перевірку!

«Час уже суд розпочати від Божого дому» (1 ПЕТРА 4:17).

1. Що побачив Ісус, коли перевірив «раба»?

У СВЯТО П’ятдесятниці 33 року н. е. Ісус призначив «раба» своєчасно давати його «челядникам» поживу. У 1914 році Ісус зійшов на царський трон, і невдовзі настав час перевірити «раба». У цілому «раб» виявився «вірним і мудрим». Тому Ісус поставив його «над цілим маєтком своїм» (Матвія 24:45—47). Проте існував і злий раб, який не був ані вірним, ані мудрим.

«Той злий раб»

2, 3. Хто став «тим злим рабом» і як це трапилося?

² Ісус почав говорити про злого раба відразу після того, як описав «вірного і мудрого раба». Він сказав: «А як той злий раб скаже у серці своїм: «Забариться пан мій прийти», і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п’яницями, то пан того раба прийде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополовині розітне його, і визначить долю йому з лицемірами,— буде плач там і скрегіт зубів!» (Матвія 24:48—51). Вислів «той злий раб» скеровує нашу увагу на попередні Ісусові слова, які стосувалися вірного й мудрого раба. Отже, «злим рабом» стали деякі колишні члени вірного раба *. Як це сталося?

³ До 1914 року чимало членів класу вірного раба дуже сподівалися, що того року зустрінуться в небі з Нареченим, але їхні сподівання не сповнилися. Унаслідок цього, а також інших обставин багато хто з них був розчарований, а дехто озлобився. Деякі з таких осіб почали словесно «бити» колишніх своїх братів, а також зав’язали стосунки з «п’яницями» — релігійними групами загальновизнаного християнства (Ісаї 28:1—3; 32:6).

4. Як Ісус покарав «злого раба» і всіх, хто виявив такий самий дух?

⁴ Ці колишні християни виявилися «злим рабом», і Ісус ‘пополовині розітнув його’, тобто покарав з усією суворістю. Як саме? Він відкинув їх, і вони втратили небесну надію. Проте ці особи не були відразу знищені. Спершу вони повинні були пережити період плачу і скреготу зубів у «темряві зовнішній», поза межами християнського збору (Матвія 8:12). З того часу деякі інші помазані особи також виявляли поганий дух, показуючи, що належать до «злого раба». Дехто з «інших овець» пішов услід за ними шляхом невірності (Івана 10:16). Усі такі Христові вороги зрештою опиняються в тій же духовній «темряві зовнішній».

5. Як, на відміну від «злого раба», повівся вірний і мудрий раб?

⁵ Незважаючи на це, вірний і мудрий раб перейшов таке саме випробовування, як і «злий раб». Однак його члени не озлобились, а вдосконалилися, зробивши потрібні зміни (2 Коринтян 13:11). Їхня любов до Єгови й братів зміцнилась. Тому протягом цих бурхливих «останніх  днів» вони є «стовпом і підвалиною правди» (1 Тимофія 3:15; 2 Тимофія 3:1).

Мудрі і нерозумні діви

6. а) Яким прикладом Ісус унаочнив мудрість класу його вірного раба? б) Яку звістку проголошували помазані християни напередодні 1914 року?

⁶ Описавши «того злого раба», Ісус розповів дві притчі, якими показав, чому декотрі помазані християни виявляться вірними й мудрими, а інші ні *. Стосовно мудрості він навів такий наочний приклад: «Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого. П’ять же з них нерозумні були, а п’ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці, не взяли із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями» (Матвія 25:1—4). Десять дів нагадують нам помазаних християн напередодні 1914 року. Вони вирахували, що молодий, тобто Ісус Христос, ось-ось з’явиться. Тому вони «пішли зустрічати» його, сміло проповідуючи про те, що «призначені часи народів» закінчаться 1914 року (Луки 21:24, НС).

7. Коли й чому помазані християни, так би мовити, «поснули»?

⁷ Вони мали рацію. У 1914 році справді закінчилися призначені часи народів і почало діяти Боже Царство, на чолі якого став Ісус Христос. Але це відбулося в невидимих небесах. На землі ж людство стало зносити передречене «горе» (Об’явлення 12:10, 12). Далі прийшов час випробовування. Не маючи чіткого розуміння, помазані християни вважали, що «забаривсь молодий». Вони були спантеличені, а також відчували до себе вороже ставлення світу. Отож вони здебільшого сповільнили своє служіння і фактично припинили організоване проповідування. Подібно до дів з Ісусової притчі, вони духовно «задрімали й поснули» так, як це зробили невірні християни після смерті Ісусових апостолів (Матвія 25:5; Об’явлення 11:7, 8; 12:17).

8. Що відбулося перед тим, як пролунав крик «Ось, молодий», і що мали в той час зробити помазані християни?

⁸ Але 1919 року відбулося щось несподіване. У Біблії ми читаємо: «Опівночі крик залунав: «Ось, молодий,— виходьте назустріч!» Схопились тоді всі ті діви, і каганці свої наготували» (Матвія 25:6, 7). Здавалося б, у найтемніший час пролунав заклик до дій! У 1918 році Ісус, «Ангол заповіту», прийшов у духовний храм Єгови, щоб перевірити й очистити Божий збір (Малахії 3:1). Тепер помазаним християнам треба було вийти і зустріти його в земних дворах того храму. Для них настав час ‘світитися’ (Ісаї 60:1; Филип’ян 2:14, 15).

9, 10. Чому можна сказати, що 1919 року одні християни були «мудрі», а інші «нерозумні»?

⁹ Але зачекайте! Як видно з притчі, в деяких дів виникає трудність. Ісус продовжив: «Нерозумні ж сказали до мудрих: «Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці ось гаснуть» (Матвія 25:8). Без оливи каганці не світять. Отже, олива для каганців нагадує нам про Боже Слово правди і про його святий дух, який дає правдивим Божим поклонникам можливість  бути носіями світла (Псалом 119:130; Даниїла 5:14). Напередодні 1919 року мудрі помазані християни попри тимчасово ослаблений стан старанно намагалися зрозуміти, якою є Божа воля стосовно них. Тому, коли пролунав заклик нести світло, вони були готові до цього (2 Тимофія 4:2; Євреїв 10:24, 25).

¹⁰ Проте деякі помазанці, хоча й дуже бажали бути з Молодим, виявилися неготовими жертвувати чимось або напружувати свої сили. Тож, коли настав час для активного проповідування доброї новини, вони не були готові до цього (Матвія 24:14). Вони навіть намагалися сповільнити діяльність своїх ревних товаришів, так би мовити, просячи їх поділитися з ними своєю оливою. Як зреагували на це мудрі діви з Ісусової притчі? Вони сказали: «Щоб, бува, нам і вам не забракло,— краще вдайтеся до продавців, і купіть собі» (Матвія 25:9). Подібно й вірні помазані християни в 1919 році відмовилися від будь-яких дій, що могли б ослабити їхню власну здатність нести світло. Таким чином вони витримали перевірку.

11. Що сталося з нерозумними дівами?

¹¹ Ісус підсумовує: «І як вони [нерозумні діви] купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним,— і замкнені двері були. А потім прийшла й решта дів і казала: «Пане, пане,— відчини нам!» Він же у відповідь їм проказав: «Поправді кажу вам,— не знаю я вас!» (Матвія 25:10—12). Так, дехто не підготувався до приходу Молодого. Отже, такі особи не витримали перевірки і втратили нагоду бути на небесному весіллі. Яка ж велика трагедія!

Притча про таланти

12. а) Який наочний приклад навів Ісус стосовно вірності? б) Хто був тим чоловіком, котрий «відійшов»?

¹² Давши наочний приклад мудрості, Ісус також проілюстрував і вірність. Він сказав: «Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п’ять талантів, а другому два, а тому один,— кожному за спроможністю його. І відійшов» (Матвія 25:14, 15). Чоловік у притчі — це сам Ісус. Він «відійшов», коли 33 року н. е. вознісся в небо. Але перед своїм вознесінням Ісус доручив «добро своє», тобто маєток, вірним учням. Як це відбувалося?

13. Як Ісус приготував велике поле для діяльності і доручив своїм «рабам» виконувати діло?

¹³ Виконуючи своє земне служіння, Ісус почав готувати велике поле для діяльності, проповідуючи добру новину про Царство по цілій ізраїльській землі (Матвія 9:35—38). Перед тим як Ісус «відійшов», він довірив це поле своїм вірним учням, сказавши їм: «Ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Матвія 28:18—20). Таким чином Ісус дав своїм «рабам» доручення «кожному за спроможністю  його» виконувати діло, аж поки він не повернеться.

14. Чому не очікувалося, що всі братимуть однакову участь у дорученому ділі?

¹⁴ Вислів «кожному за спроможністю його» показує, що не всі християни першого сторіччя мали однакові обставини й можливості. Дехто, як-от Павло і Тимофій, міг брати найповнішу участь у праці проповідування і навчання. Обставини інших, можливо, дуже обмежували їхню свободу дій. Наприклад, декотрі християни були рабами, іншим же заважало погане здоров’я, похилий вік або сімейні обов’язки. Звичайно, певні призначення у зборі могли мати не всі учні. Помазані жінки і деякі помазані чоловіки не навчали у зборі (1 Коринтян 14:34; 1 Тимофія 3:1; Якова 3:1). Проте хоч би якою була їхня ситуація, усі помазані Христові учні — як чоловіки, так і жінки — отримали доручення виконувати діло, використовуючи свої можливості й обставини для християнського служіння. Сьогоднішні Христові учні роблять те саме.

Перевірка починається!

15, 16. а) Коли настав час «обрахунку»? б) Які нові можливості отримали вірні Божі служителі, щоб ‘використовувати їх на діло’?

¹⁵ Притча продовжується так: «По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку» (Матвія 25:19). У 1914 році (звичайно, з 33 року н. е. тоді пройшло вже чимало часу) почалася присутність Ісуса Христа в ролі Царя. Через три з половиною роки, в 1918-му році, він прийшов у Божий духовний храм і сповнив Петрові слова: «Час уже суд розпочати від Божого дому» (1 Петра 4:17; Малахії 3:1). Настав час «обрахунку».

¹⁶ Що робили раби, Ісусові помазані брати, з Царевими «талантами»? Починаючи з 33 року н. е., в тому числі й напередодні 1914 року, чимало з них ревно працювали в Ісусовому «ділі» (Матвія  25:16, Дерк.). Навіть під час першої світової війни вони виявляли сильне бажання служити своєму Пану. Тож було доречно дати цим вірним служителям нові можливості, щоб вони могли ‘використовувати їх на діло’. Прийшов час кінця цієї системи речей. Добру новину необхідно було проповідувати по цілому світі. Настала година пожати «жниво землі» (Об’явлення 14:6, 7, 14—16). Потрібно було відшукати останніх членів класу пшениці, а також зібрати «натовп великий» інших овець (Об’явлення 7:9; Матвія 13:24—30).

17. Як вірні помазані християни увійшли «до радощів пана свого»?

¹⁷ Жнива — радісний час (Псалом 126:6). Тому слушно, що, коли 1919 року Ісус довірив своїм вірним помазаним братам додаткові обов’язки, він сказав: «Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе,— увійди до радощів пана свого!» (Матвія 25:21, 23, курсив наш). Ми просто не можемо собі уявити радість, яку відчував Пан, коли став Царем Божого Царства (Псалом 45:2, 3, 7, 8). Члени класу вірного раба радіють разом з ним, служачи представниками Царя і збільшуючи його земний маєток (2 Коринтян 5:20). Їхні почуття добре передаються пророчими словами з Ісаї 61:10: «Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння».

18. Чому дехто не витримав перевірки і яким був результат?

¹⁸ На жаль, дехто не витримав перевірки. У Біблії ми читаємо: «Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина,— ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся,— пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє» (Матвія 25:24, 25). Подібно й деякі помазані християни не використали даний їм талант «на діло». Вони не ділилися радісно своєю надією з іншими до 1914 року і не мали бажання починати робити це в 1919 році. Як Ісус зреагував на їхню зухвалість? Він позбавив їх усіх привілеїв. Вони були вкинуті до «зовнішньої темряви», де «плач... і скрегіт зубів» (Матвія 25:28, 30).

Перевірка триває

19. Як перевірка триває і що постановили робити всі помазані християни?

¹⁹ Безперечно, більшість осіб, які мали стати помазаними рабами Христа в час кінця, ще не служили Єгові, коли 1918 року Ісус розпочав свою перевірку. Чи вони залишилися невипробуваними? Зовсім ні. Коли в 1918—1919 роках вірний і мудрий раб був випробуваний як клас, перевірка тільки починалася. Окремі помазані християни проходять перевірку доти, доки не стають остаточно попечатаними (Об’явлення 7:1—3). Усвідомлюючи це, Христові помазані брати постановили й далі вірно виконувати доручене їм «діло». Вони сповнені рішучості бути мудрими, зберігаючи великий запас оливи, щоб їхнє світло яскраво сяяло. Вони знають, що кожного, хто залишиться вірним до кінця свого земного шляху, Ісус прийме в небесну «оселю» (Матвія 24:13; Івана 14:2—4; 1 Коринтян 15:50, 51).

20. а) Що з рішучістю роблять сьогодні інші вівці? б) Що усвідомлюють помазані християни?

 ²⁰ Великий натовп інших овець наслідує своїх помазаних братів. Його члени розуміють, що на них лежить велика відповідальність, оскільки вони мають знання про Божий намір (Єзекіїля 3:17—21). Тому за допомогою Слова Єгови та святого духу вони теж зберігають великий запас оливи, займаючись особистим вивченням і відвідуючи християнські зібрання. Вони дозволяють своєму світлу сяяти, коли беруть участь у праці проповідування і навчання, виконуючи «діло» разом зі своїми помазаними братами. Однак помазані християни добре усвідомлюють, що таланти були довірені в їхні руки. Вони мають дати звіт за управління Господнім маєтком на землі. Хоча їх і небагато, але вони не можуть перекласти свої обов’язки на членів великого натовпу. Пам’ятаючи про це, «вірний і мудрий раб» продовжує брати провід у «ділі» Царя. При цьому він вдячний за підтримку відданих членів великого натовпу, котрі усвідомлюють, яку відповідальність мають їхні помазані брати, і вважають за честь працювати під їхнім наглядом.

21. Яке напучування стосується всіх християн до 1919 року, а також до наших днів?

²¹ Отже, хоча ці дві притчі проливають світло на події близько 1919 року, принципи, закладені в них, можна застосувати й до всіх правдивих християн цих останніх днів. Тому, хоча напучування, яке Ісус дав у кінці притчі про десятьох дів, стосується насамперед помазаних християн до 1919 року, його в певному розумінні можна застосувати до кожного християнина. Тож візьмімо до серця Ісусові слова: «Пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години» (Матвія 25:13).

[Примітки]

Чи ви можете пояснити?

• Коли Ісус перевірив своїх послідовників і що він побачив?

• Чому деякі помазані християни розвинули дух «того злого раба»?

• Як можна виявляти, що ми мудрі з духовного погляду?

• Як, наслідуючи вірних помазаних братів Ісуса, ми можемо виконувати «діло»?

[Запитання для вивчення]

[Рамка на сторінці 16]

КОЛИ ІСУС ПРИЙДЕ?

У 24-му й 25-му розділах книги Матвія про те, що Ісус «прийде», говориться в різних значеннях. Щоб «прийти», Ісусові необов’язково пересуватися фізично. Він «приходить» у тому розумінні, що звертає свою увагу на людство або на своїх послідовників, часто для того, аби вчинити суд. Так 1914 року він «прийшов», щоб розпочати свою присутність у ролі зведеного на престол Царя (Матвія 16:28; 17:1; Дії 1:11). У 1918 році він «прийшов» як посланець угоди і почав суд над тими, хто заявляв, що служить Єгові (Малахії 3:1—3; 1 Петра 4:17). В Армагеддоні він «прийде», щоб виконати присуд над ворогами Єгови (Об’явлення 19:11—16).

Прихід, який кілька разів згадується в Матвія 24:29—44 і 25:31—46, відбудеться під час великої скорботи (Об’явлення 7:14). Проте прихід (або прибуття), про який говориться кілька разів у Матвія 24:45—25:30, пов’язаний із судом над тими, хто вважає себе учнями,— суду, який триває з 1918 року. Було б нерозсудливо стверджувати, наприклад, що винагородження вірного раба, суд над нерозумними дівами і суд над лінивим рабом, котрий сховав талант свого пана, відбудуться тоді, коли Ісус «прийде» під час великої скорботи. Це означало б, що чимало помазанців у той час виявляться невірними і їх треба буде замінити. Однак Об’явлення 7:3 вказує на те, що на всіх Христових помазаних рабів до того часу вже буде остаточно ‘покладено печатки’.

[Ілюстрація на сторінці 14]

У 1919 році «злий раб» не отримав благословень.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Коли молодий прийшов, мудрі діви були готові його зустріти.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Вірні раби виконували «діло».

Лінивий раб не робив цього.

[Ілюстрації на сторінці 18]

Помазанці і «натовп великий» дозволяють, щоб їхнє світло й далі сяяло.