Життєпис

Коли сліпому відкрились очі

РОЗПОВІВ ЕҐОН ХАУСЕР

Наприкінці другого місяця буквальної сліпоти мені відкрились очі на біблійні істини, якими раніше я легковажив.

ОГЛЯДАЮЧИСЬ на понад сім десятків прожитих років, я відчуваю задоволення від зробленого. Але якби я міг змінити щось, то хотів би пізнати Бога Єгову набагато раніше.

Я народився 1927 року в Уругваї, маленькій країні, що на карті нагадує грушу, між Аргентиною і Бразилією. Мальовниче довге узбережжя Уругваю омивають води Атлантичного океану. Населення країни складається переважно з нащадків італійських та іспанських переселенців. Мої батьки приїхали з Угорщини, і за мого дитинства ми жили у місцевості, де сусіди були далеко не заможні, але згуртовані. Ніхто не зачиняв дверей на замки і не ставив ґрат на вікна. Не існувало расової упередженості. Іноземці і місцеві жителі, чорні і білі — усі ми були друзями.

Мої батьки були активними католиками, і коли мені виповнилось десять років, я став хлопчиком-прислужником у церкві. Потім, вже в дорослому віці, я працював у місцевій парафії і був членом групи консультантів єпископа в єпархії. Оскільки я обрав професію медика, мене запросили на семінар у Венесуелі, організований католицькою церквою. Групу лікарів-гінекологів, і мене в їхньому числі, призначили вивчати протизаплідні таблетки, які тоді з’явились у продажу.

 Перші враження студента-медика

Коли я ще студентом вивчав будову людського організму, то чимраз більше дивувався, як мудро він створений. Наприклад, мене вражала здатність організму боротися з хворобами і самовідновлюватись. Скажімо, якщо людина втрачає частину печінки чи частину ребра, то ті органи можуть знову вирости до нормальних розмірів.

Крім того, мені доводилось бачити чимало людей, що постраждали у серйозних аваріях. Як же мені було шкода, коли вони помирали від переливання крові! Досі пам’ятаю, як важко давалися розмови з родичами пацієнтів, які померли через ускладнення після переливання крові. У більшості випадків родичам не говорили, що саме переливання призвело до смерті, наводились інші причини. Хоч пройшло багато років, я ще пам’ятаю тривожне відчуття з приводу переливання крові. Зрештою я дійшов висновку, що у переливанні крові є щось неправильне. Якби я тільки знав тоді закон Єгови про святість крові! Це питання не виклика́ло б в мене такого замішання (Дії 15:19, 20).

Щастя допомагати людям

З часом я став хірургом і головою медичного центру в місті Санта-Лусія. Крім того, я працював у Національному інституті біологічних наук. Робота приносила мені велике задоволення. Я допомагав людям боротися з хворобами, полегшував біль, часто рятував життя та ще й допомагав з’явитися на світ новому життю, приймаючи пологи. З огляду на попередній досвід, пов’язаний з переливанням крові, я уникав його і зробив тисячі операцій без застосування крові. Мої міркування були такими: кровотечу можна порівняти до витікання води з бочки. Щоб витікання припинити, треба полагодити бочку, а не наповнювати її.

Лікую Свідків

Я познайомився зі Свідками Єгови у 1960-х роках, коли вони почали приходити в нашу лікарню, де ми робили операції без переливання крові. Ніколи не забуду однієї пацієнтки, яка була піонеркою (повночасним служителем), на ім’я Мерседес Ґонсалес. Вона мала настільки сильну анемію, що в університетській лікарні боялися її оперувати, оскільки усі були впевнені, що вона не виживе. Попри кровотечу ми прооперували її в нашій лікарні. Операція пройшла успішно, і Мерседес продовжувала піонерське служіння ще понад 30 років. Вона померла недавно, доживши до 86 років.

Я з приємністю помічав, що Свідки завжди з любов’ю опікувались своїми християнськими братами, які потрапляли в лікарню. Під час обходів я слухав, як вони говорили про свої вірування, і брав літературу. Мені й на думку не спадало, що невдовзі я буду не тільки їхнім лікарем, але й духовним братом.

Мої зв’язки зі Свідками стали тіснішими, коли я одружився з Беатрис, дочкою одного з моїх пацієнтів. Більшість її родичів уже були Свідками Єгови, і, після  того як ми одружилися, Беатрис теж стала активним Свідком. А я цілком заглибився у роботу і досяг досить видатного становища в медицині. Життя здавалося безхмарним. Я й не здогадувався, що світ для мене потьмариться.

Нещастя

Одне з найстрашніших нещасть, які можуть трапитись хірургу,— це втрата зору. Саме це нещастя і спіткало мене. Несподівано у мене відбувся розрив сітківки обох очей. Я осліп, і ніхто не знав, чи зір відновиться. Після операції я лежав з пов’язками на очах глибоко пригнічений. Я почувався абсолютно непотрібним, у мене не було надії. І я вирішив позбавити себе життя. Моя палата була на четвертому поверсі, тож я встав з ліжка і навпомацки, тримаючись стіни, почав шукати вікно. Я хотів викинутися з вікна, але зайшов у коридор, а там мене побачила медсестра і відвела назад у палату.

Я не робив нових спроб. Однак у полоні темряви мене не залишали пригнічення і хвороблива чутливість. Тоді, у час сліпоти, я пообіцяв Богу, що, якщо знову буду бачити, прочитаю Біблію від початку до кінця. Зрештою зір частково відновився, і я знову міг читати. Але вже не міг бути хірургом. В Уругваї є популярне висловлювання, що означає «Немає злого, щоб на добре не вийшло». Надійшов час, щоб я переконався у правдивості цих слів.

Починаю з неприємностей

Я хотів купити видання «Єрусалимської Біблії» великим шрифтом, але дізнався, що у Свідків є дешевша Біблія, і один молодий Свідок запропонував принести мені примірник додому. Наступного ранку він прийшов з Біблією. Дружина відчинила йому двері і почала з ним розмовляти. З іншого кінця будинку я грубо закричав, що коли вона вже заплатила за Біблію, то йому немає чого залишатися в моєму домі і нехай він йде геть. Звичайно, Свідок відразу ж пішов. Хто б міг подумати, що саме він невдовзі відіграє дуже важливу роль у моєму житті.

Якось я пообіцяв щось дружині і не зміг цього зробити. Тож, щоб загладити провину і потішити її, я сказав, що піду з нею на Спомин Христової смерті. Коли цей день надійшов, я, пригадавши свою обіцянку, пішов на Спомин разом з дружиною. Тепла атмосфера і щирий прийом справили на мене велике враження. Почалась промова, і раптом я впізнав у промовці того молодого Свідка, якому грубо наказав залишити мій дім. Промова глибоко вплинула на мене, а ще мені було незручно за те, що я негарно повівся тоді з ним. Як же мені виправити ситуацію?

Я сказав дружині, щоб вона запросила цього Свідка на вечерю, але вона відповіла: «Чи не здається тобі, що було б доречніше, якби ти запросив його? Залишайся тут, він сам підійде до нас». І справді, він підійшов привітати нас і з приємністю погодився прийти в гості.

Бесіда, яку ми завели того вечора, коли він прийшов, поклала початок багатьом змінам у моєму житті. Цей молодий чоловік показав мені книжку «Правда, яка веде до вічного життя» *, а я показав йому шість власних примірників цієї книжки. Пацієнти-Свідки давали мені ці книжки в лікарні, але я ніколи їх не читав. Упродовж вечері й аж допізна я ставив питання за питанням, і на всі отримав відповіді з Біблії. Бесіда затягнулась до глибокої ночі. Перш ніж піти, молодий чоловік запропонував мені вивчати Біблію за допомогою  книжки «Правда». Протягом трьох місяців ми пройшли її і перейшли до книжки «Вавилон Великий впав!» Боже Царство володіє!» (англ.) *. Потім я присвятив своє життя Богу Єгові й охрестився.

Знову потрібний

Унаслідок фізичної сліпоти ‘очі мого серця’ відкрилися на біблійні істини, якими я доти легковажив! (Ефесян 1:18). Завдяки тому, що я пізнав Єгову і його чудовий намір, моє життя цілком змінилося. Знову я відчув себе потрібним і щасливим. Я допомагаю людям фізично і духовно, пояснюю, як продовжити життя ще на кілька років у цій системі речей і навічно у новій системі.

Я постійно стежу за розвитком медицини, з’ясовую, чим небезпечне переливання крові і які існують альтернативні методи лікування, а також займаюсь вивченням у галузі прав пацієнта і біоетики. У мене була можливість розповідати про результати своїх досліджень місцевим лікарям під час виступів, з якими мене запрошували на медичні семінари. У 1994 році я побував на першому з’їзді, присвяченому лікуванню без переливання крові, що пройшов у Ріо-де-Жанейро в Бразилії, і виступив з промовою про те, як боротися з кровотечами. Частково цей матеріал увійшов у мою статтю «Стратегія боротьби з кровотечею», яку надрукував медичний журнал «Гемотерапія» (ісп.).

Стійкість попри тиск

Колись мої сумніви щодо доцільності переливання крові ґрунтувалися головним чином на наукових знаннях. Однак коли я сам став пацієнтом, то виявилось, що в умовах сильного тиску з боку лікарів досить важко відмовлятись від переливання крові за релігійними переконаннями. Після широкого інфаркту мені довелось пояснювати хірургу свою позицію понад дві години. Він був сином моїх дуже хороших друзів і казав, що не дасть мені померти, коли вважатиме, що переливання крові врятує моє життя. Я подумки помолився Єгові і попросив Бога допомогти цьому лікарю зрозуміти мою позицію і з повагою до неї поставитись, навіть якщо він і не може з нею погодитись. Нарешті лікар пообіцяв не порушувати моєї волі.

Іншим разом мені мали видалити велику пухлину з передміхурової залози. Почалася кровотеча. І знову я пояснював, чому відмовляюсь від переливання крові. І хоча я втратив дві третини об’єму крові, медики виконали мою волю.

Зміна ставлення

Як член Міжнародної асоціації з біоетики, я із задоволенням спостерігаю за зміною ставлення медиків і юристів до прав пацієнта. Зверхність лікарів замінюється на повагу до свідомого рішення пацієнта, який знає факти. Пацієнту вже дозволяють брати участь у виборі способу лікування. Тепер Свідків Єгови вже не вважають фанатиками, які не заслуговують уваги лікарів. Їх вважають добре поінформованими пацієнтами, чиї права належить шанувати. На медичних семінарах і в телепрограмах добре знані професори кажуть: «Завдяки старанням Свідків Єгови ми тепер розуміємо...  Ми дізналися від Свідків... Вони навчили нас удосконалюватись».

Кажуть, що життя важливіше понад усе, оскільки свобода, воля і достоїнство без нього нічого не варті. Сьогодні ж багато хто приймає досконалішу правничу концепцію, визнаючи, що кожна людина має особисті права і тільки вона вирішує, які з цих прав мають пріоритет за певних обставин. Отже, перевага надається достоїнству особи, свободі вибору і релігійним переконанням. Пацієнт має моральну свободу самостійно приймати рішення. Служба лікарняної довідки, створена Свідками Єгови, допомагає багатьом лікарям краще зрозуміти ці питання.

Постійна підтримка сім’ї дозволяє мені бути корисним у служінні Єгові, а також виконувати обов’язки старійшини в християнському зборі. Як я вже казав, найбільше я жалкую, що не пізнав Єгову раніше. Я дуже вдячний йому за те, що він відкрив мені очі на чудову перспективу жити під правлінням Божого Царства, де «ніякий мешканець не скаже: Я — хворий» (Ісаї 33:24, Хом.) *.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 24]

Працюю в лікарні в Санта-Лусії, мені за 30 років.

[Ілюстрація на сторінці 26]

З дружиною Беатрис у 1995 році.