Чи нейтралітет перешкоджає виявляти любов?

ЩОБ бути християнином, недостатньо читати Біблію, молитися і співати релігійні пісні по неділях. Треба робити щось для Бога і для людей. У Біблії написано: «Любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою» (1 Івана 3:18). Ісус щиро турбувався про людей, і християни мають його наслідувати. Апостол Павло заохотив співвіруючих завжди мати «багато роботи у ділі Господньому» (1 Коринтян 15:58, НС). Але в чому полягає діло Господнє? Чи християнам слід намагатися змінити політику уряду, щоб заступитись за бідних і пригноблених? Чи так робив Ісус?

Незважаючи на настійні заохочення, Ісус не втручався в політичні справи і не ставав на чийсь бік. Він відкинув пропозицію Сатани керувати всіма царствами світу, не хотів втягуватись у суперечку про сплату податків і не погодився на те, щоб певна група людей  настановила його царем (Матвія 4:8—10; 22:17—21; Івана 6:15). Однак нейтральна позиція не перешкоджала йому дбати про інших.

Ісус зосередився на тому, від чого залежав вічний добробут людей. Нагодувавши п’ять тисяч осіб і зціливши хворих, він приніс тимчасове полегшення для небагатьох, а навчаючи Божих істин, показав шлях до вічних благословень для всього людства. Ісус був відомий не як організатор благодійної допомоги, а як «Учитель» (Матвія 26:18; Марка 5:35; Івана 11:28). Сам він говорив: «Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду» (Івана 18:37).

Проповідування чогось ліпшого, ніж політика

Правда, якої навчав Ісус, не була політичною теорією. Вона зосереджувалась на Царстві, царем якого мав стати сам Ісус (Луки 4:43). Те Царство є небесним урядом. Воно замінить усі людські правління і принесе вічний мир людству (Ісаї 9:5, 6; 11:9; Даниїла 2:44). Отже, Царство — це єдина надія для людства. Чи проповідування такої надії на майбутнє не є більшим виявом любові, аніж заохочення покладатися на людей? У Біблії сказано: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його — і він до своєї землі повертається,— того дня його задуми гинуть! Блаженний, кому його поміч — Бог Яковів, що надія його — на Господа, Бога його» (Псалом 146:3—5). Тому Ісус не послав учнів говорити про те, як поліпшити уряд, а навчив проповідувати «Євангелію Царства» (Матвія 10:6, 7; 24:14).

Саме в цьому полягає «діло Господнє», яке мають виконувати християнські проповідники. Оскільки від підданих Божого Царства вимагається любити один одного, то під правлінням цього Царства мудро розподілятимуться матеріальні засоби і буде усунено бідність (Псалом 72:8, 12, 13). Це справді добра новина, яку варто проповідувати.

Сьогодні Свідки Єгови організовано виконують «діло Господнє» у 235 країнах. Слухаючись Ісусового наказу, вони ставляться шанобливо до всіх урядів (Матвія 22:21). Однак вони ніколи не забувають слів Ісуса: «Ви не зі світу, але Я вас зі світу обрав» (Івана 15:19).

Деякі особи, котрі раніше пропагували політичні ідеї, після уважного вивчення Біблії змінили свої погляди. Один колишній італійський політик і член керованої церквою організації «Католицька дія» сказав: «Я зайнявся політичною діяльністю, бо відчував, що людина мусить активно сприяти політичному і соціальному розвитку суспільства». Цей чоловік відмовився від посади мера міста і почав проповідувати про Боже Царство як Свідок Єгови.  Він пояснив, чому зусилля щирих політиків є марними: «Світ є таким, яким є, не тому, що порядні люди не намагаються поліпшити соціальні умови, а тому, що щирі старання кількох не в стані виправити злих учинків багатьох».

Християни не втягуються в політику, а проповідують про єдину справжню надію для людства, і це зовсім не перешкоджає їм надавати іншим практичну допомогу. Особи, яким вони допомагають стати підданими Божого Царства, вчаться відкидати неправильні погляди, поважати владу, поліпшувати своє сімейне життя і врівноважено ставитись до матеріального багатства. А що важливіше, Свідки Єгови допомагають людям розвинути близькі взаємини з Богом.

Проповідники Божого Царства приносять користь суспільству, в якому живуть. Окрім того, вони заохочують людей покладатися на реальний уряд, який принесе вічний мир усім, хто любить Бога. Тож завдяки своїй нейтральній позиції християни сьогодні можуть надавати найціннішу допомогу.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

Від політичної діяльності до проповідування про Боже Царство

З юних літ Атіла був прихильником теології визволення, про яку дізнався від парафіяльних священиків у Белені (Бразилія). Захопившись ідеєю про звільнення людства від гніту, він приєднався до однієї групи активістів, які навчили його організовувати вуличні протести й акти громадянської непокори.

Водночас Атілі подобалось вчити дітей, батьки яких належали до цієї групи, за допомогою книжки «Слухатися Великого Вчителя» (англ.) *. У ній пояснювалось, як важливо мати добру поведінку і покору до влади. Тож Атіла замислився над тим, чому прихильники теології визволення не тримаються високих моральних норм Ісуса й іноді, здобувши владу, навіть забувають про пригноблених людей. Він вирішив покинути свою групу. Пізніше до нього додому завітали Свідки Єгови і розповіли про Боже Царство. Вже невдовзі він почав вивчати Біблію і дізнався, звідки прийде справжнє визволення для людства.

Приблизно у той самий час Атіла відвідав католицький семінар, на якому говорилося про віру і політику. «Це дві сторони однієї медалі»,— пояснювали інструктори. Він також прийшов на зібрання до Залу Царства і побачив зовсім іншу картину. Там ніхто не курив, не пив і не розповідав непристойних жартів. Атіла постановив приєднатися до Свідків Єгови у проповідницькій праці і невдовзі охрестився. Тепер він чітко розуміє, чому теологія визволення не вирішить проблем бідних людей.

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 6]

Нейтральна позиція християнських служителів не перешкоджає їм допомагати іншим.