Авраам і Сарра. Ти можеш наслідувати їхню віру!

ЙОГО названо «отцем усіх віруючих» (Римлян 4:11). Його кохана дружина також мала міцну віру (Євреїв 11:11). Мова йде про патріарха Авраама і його побожну дружину Сарру. Який приклад віри вони подали? Які труднощі вони перебороли? Чого можна навчитися з історії їхнього життя?

Авраам виявив віру, коли Бог наказав йому залишити домівку. Єгова сказав: «Вийди зі своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу» (Буття 12:1). Вірний патріарх підкорився, про що свідчать слова: «Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде» (Євреїв 11:8). Розгляньмо, що ця мандрівка означала для Авраама і Сарри.

Авраам жив у місті Урі, яке лежало на півдні сучасного Іраку. Ур був багатим торговим центром Месопотамії, тут торгували з країнами Перської затоки і долини Інду. Сер Леонард Вуллі, який керував розкопками в Урі, писав, що в часи Авраама більшість будинків були цегляними, стіни в них штукатурили і білили. Один заможний городянин мав двоповерховий дім з вимощеним внутрішнім подвір’ям. Перший поверх був для слуг і гостей. Другий поверх — для членів сім’ї. До їхніх кімнат вела дерев’яна галерея. Такі будинки мали по 10—20 кімнат, тож були вони «досить просторі, і люди могли жити в них комфортно, затишно і, за уявленнями Сходу, розкішно», писав Леонард Вуллі. Ці «доми, безумовно, належали цивілізованим людям і відповідали високому рівню розвитку міста». Якщо Авраам і Сарра залишили такий дім, знаючи, що доведеться жити в наметах, то це була велика жертва заради слухняності Єгові.

Авраам повів родину спочатку в Харан, місто на півночі Месопотамії, а потім у Ханаан. Отже, подружжя подорожувало приблизно 1600 кілометрів, що досить багато для літніх людей. На початку мандрівки Аврааму було 75 років, а Саррі — 65 (Буття 12:4).

 Як Сарра сприйняла слова Авраама, коли він сказав їй, що вони полишать Ур? Мабуть, ця звістка стривожила її, адже їм доведеться залишити безпечну, зручну домівку і рушити у невідомий і, можливо, навіть ворожий край. Відтепер треба буде пристосовуватися до гірших умов життя. І все ж таки Сарра підкорилась. Вона навіть подумки називала Авраама своїм паном (1 Петра 3:5, 6). Як вважають деякі вчені, це свідчить про те, що «шанобливе ставлення до чоловіка було для неї чимось звичним, і воно також виражалось у її поведінці», було доказом того, як вона «насправді звикла думати і відчувати». Але передусім Сарра довіряла Єгові. Своєю покірністю і вірою ця жінка подала добрий приклад християнським дружинам.

Хоча для того, щоб виявити Богу покірність, нам не треба полишати свій дім, деякі повночасні благовісники їдуть проповідувати добру новину в інші країни. Але хоч би де ми служили Богу, якщо на першому місці в нас духовне, Бог попіклується про наші потреби (Матвія 6:25—33).

Ні Сарра, ні Авраам не жалкували за тим, що полишили. «Коли б вони пам’ятали ту [землю], що вийшли з неї, то мали б були час повернутись»,— написав апостол Павло. Але вони не повернулись. Вони мали впевненість, що «тим, хто шукає Його, Він [Бог] дає нагороду», і вірили у Божі обітниці. Нам також слід мати віру, щоб бути відданими Єгові від усієї душі (Євреїв 11:6, 15, 16).

Духовне і матеріальне багатство

У Ханаані Бог сказав Аврааму: «Я дам оцей Край потомству твоєму». Після цього Авраам збудував жертовник  Єгові і «прикликав Господнє Ймення» (Буття 12:7, 8). Завдяки Єгові Авраам став дуже заможним, у нього було багато слуг. Оскільки одного разу він зібрав 318 вправних чоловіків — рабів, народжених у його домі, припускають, що «всього з ним було понад тисячу людей». З цієї чи іншої причини Авраама називали «Божим князем» (Буття 13:2; 14:14; 23:6).

Авраам брав провід у поклонінні Богу і навчав домашніх «чинити справедливість та право» (Буття 18:19). Приклад Авраама дуже підбадьорює християнських голів родин. Патріарху вдалося навчити членів родини і слуг покладатися на Єгову і правильно поводитись. Тож не дивно, що Саррина невільниця єгиптянка Аґар, найстарший слуга патріарха і син Ісак покладалися на Бога Єгову (Буття 16:5, 13; 24:10—14; 25:21).

Авраам прагнув миру

Життя Авраама свідчить про те, що в нього були приємні Богу риси. Він поклав край сварці між своїми пастухами і пастухами свого племінника Лота. Авраам запропонував молодшому від себе Лоту відділити свої маєтки і вибрати собі землю. Авраам був миротворцем (Буття 13:5—13).

Коли нам доведеться вибирати — чи наполягати на своїх правах, чи піти на поступки заради миру, пригадаймо, що Єгова не залишив Авраама, який поступився своїм правом Лоту. Саме після розділення маєтків Бог пообіцяв Авраамові і його нащадкам усю землю, яку Авраам міг охопити поглядом (Буття 13:14—17). «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матвія 5:9).

Хто буде спадкоємцем Авраама?

Хоча Бог пообіцяв Аврааму нащадка, у нього з Саррою не було дітей. Тому Авраам звертається до Бога. Чи весь його маєток успадкує слуга Елі-Езер? Ні, бо Єгова сказав: «Він не буде спадкоємець тобі, але той, хто вийде з твойого нутра,— він буде спадкоємець тобі» (Буття 15:1—4).

Але дитини все не було, і 75-річна Сарра вже не сподівалась завагітніти. Тож вона сказала Авраамові: «Ось Господь затримав мене від породу. Прийди ж до моєї невільниці,— може від неї одержу я сина». Аґар стала Аврааму наложницею і завагітніла. Коли Аґар дізналась, що вагітна, то почала з презирством ставитись до своєї господині. Сарра поскаржилась Аврааму і почала принижувати Аґар, через що та втекла (Буття 16:1—6).

Авраам і Сарра чинили те, що щиро вважали правильним за тогочасними традиціями. Однак Єгова збирався дати їм нащадка іншим способом. У деяких випадках місцеві традиції диктують певний спосіб дій, але Єгова може не схвалювати його. Він може мати зовсім інший погляд на ситуацію. Тому нам треба молитись, просити в Бога керівництва, щоб він вказав, який спосіб дій схвалює (Псалом 25:4, 5; 143:8, 10).

Для Єгови немає нічого «занадто трудного»

У належний час Аґар народила Аврааму сина Ізмаїла. Однак цей хлопчик не був обіцяним Насінням. Нащадка мала народити саме Сарра, хоча була у похилому віці (Буття 17:15, 16).

Коли Бог прямо сказав, що Сарра народить своєму чоловікові сина, «впав Авраам на обличчя своє, і засміявся.  І подумав він у серці своїм: «Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?» (Буття 17:17). Ангели повторили звістку, а Сарра, почувши її, теж засміялася. Але для Єгови немає нічого «занадто трудного». Ми можемо вірити, що він здатний зробити все, що хоче (Буття 18:12—14).

«Вірою й Сарра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав» (Євреїв 11:11). Згодом Сарра народила сина Ісака, ім’я якого означає «сміх».

Беззастережна віра у Божі обітниці

Єгова сказав, що Ісак буде довгожданим нащадком (Буття 21:12). Тому, мабуть, Авраама приголомшив наказ Бога принести Ісака в жертву. І все-таки в Авраама були вагомі причини беззастережно довіряти Богу. Чи ж не міг Єгова воскресити Ісака? (Євреїв 11:17—19). Чи ж Бог не довів свої можливості тим, що зробив чудо і відновив репродуктивну здатність Авраама та Сарри, щоб вони змогли зачати і народити сина? Переконаний у тому, що Бог в силі виконати обіцяне, Авраам був готовий послухатися і цього разу. Щоправда, Бог зупинив Авраама, і той не вбив свого сина (Буття 22:1—14). Приклад Авраама у цій ситуації допомагає нам зрозуміти, наскільки важко було Богу Єгові ‘дати Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне’ (Івана 3:16; Матвія 20:28).

Завдяки своїй вірі Авраам чітко розумів, що обіцяний Єговою спадкоємець не може одружитися з ханаанеянкою, яка поклоняється фальшивим богам. І справді, як може побожний батько схвалювати шлюб своєї дитини з кимось, хто не служить Єгові? Тому Авраам шукав дружину для Ісака серед своїх родичів у Месопотамії, за 800 з лишком кілометрів. Бог благословив старання Авраама, засвідчивши, що обрав Ревеку стати дружиною Ісака і прародичкою Месії. Отже, Єгова «поблагословив був [Авраама] усім» (Буття 24:1—67; Матвія 1:1, 2).

Благословення для всіх народів

Авраам і Сарра подали приклад того, як слід поводитись під час випробувань і як вірити у Божі обітниці. Виконання цих обітниць має значення для майбуття всього людства, оскільки Єгова запевнив Авраама: «Всі народи  землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу» (Буття 22:18).

Звичайно, Авраам і Сарра, як і ми, були недосконалі. Однак коли вони чітко розуміли, у чому полягає Божа воля, то негайно підкорялися їй, хоч як важко це було. Тому Авраам відомий як «друг Божий», а Сарра як одна зі «святих тих жінок, що клали надію на Бога» (Якова 2:23; 1 Петра 3:5). Якщо ми будемо наполегливо старатися наслідувати віру Авраама і Сарри, то теж будемо мати тісні взаємини з Богом. Крім того, те, що Єгова пообіцяв Аврааму, принесе користь і нам (Буття 17:7).

[Ілюстрація на сторінці 26]

Єгова благословив сином вірних Авраама і Сарру, які були в похилому віці.

[Ілюстрація на сторінці 28]

На прикладі Авраама ми бачимо, що́ означало для Єгови віддати на смерть свого єдинородного Сина.