Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Ви можете приносити Богові радість

Ви можете приносити Богові радість

Ви можете приносити Богові радість

ЧИ МОЖЕМО ми якось торкатися Божих почуттів? Чи може Бог відчувати радість? Один словник визначає слово «Бог» як «вищу реальність». Якби ця велична реальність була лише безособовою силою, то чи можна було б сподіватися, що вона здатна радіти? Навряд. Проте подивімося, що про Бога говориться в Біблії.

«Бог є Дух»,— сказав Ісус Христос (Івана 4:24). Дух — це форма життя, що відрізняється від людської. Хоча дух невидимий для людських очей, він має тіло — «тіло духовне» (1 Коринтян 15:44; Івана 1:18). Образною мовою в Біблії навіть говориться, що Бог має очі, вуха, руки тощо *. Крім того, в Бога є ім’я — Єгова (Вихід 15:3). Отже, Бог, про котрого ми дізнаємося з Біблії,— це духовна особа (Євреїв 9:24). «Він — Бог Живий та Цар вічний!» (Єремії 10:10).

Будучи реальною живою особою, Єгова мислить і діє. Він виявляє певні риси і почуття, симпатії й антипатії. Біблія дуже часто показує, що́ йому подобається, а що ні. Тимчасом як створені людьми божки та ідоли просто відображають зовнішні та внутрішні риси людей, котрі їх вигадали, всемогутній Бог Єгова сам є Першоджерелом усіх почуттів, якими він наділив людей (Буття 1:27; Ісаї 44:7—11).

Єгова, без сумніву,— «щасливий Бог» (1 Тимофія 1:11НС). Він знаходить радість не лише у творчій праці, але й у здійсненні свого наміру. Через пророка Ісаю Єгова проголосив: «Всяке жадання Своє Я вчиню... Я сказав — те й спроваджу, що Я задумав був — теє зроблю!» (Ісаї 46:9—11). Псалмоспівець написав: «Ділами Своїми радіє Господь» (Псалом 104:31). Але щось іще може приносити Богові радість. Він каже: «Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце» (Приповістей 27:11). Тільки подумайте, що це означає,— ми можемо приносити Богові радість!

Як ми можемо тішити Боже серце

Розгляньмо, як серце Єгови тішив патріарх Ной. Цей чоловік «знайшов милість у Господніх очах», оскільки був «праведний і невинний у своїх поколіннях». На противагу злим людям, які жили в той час, він своєю вірою і послухом настільки догоджав Богові, що про нього сказано: «Ной з Богом ходив» (Буття 6:6, 8, 9, 22). «Вірою Ной... побоявшись [«виявив побожний страх», НС], зробив ковчега, щоб дім свій спасти» (Євреїв 11:7). Єгова був задоволений Ноєм і поблагословив його та його родину, надавши їм можливість пережити той бурхливий період в історії людства.

Патріарху Аврааму теж були добре відомі почуття і спосіб мислення Єгови. Це виявилося, коли Бог повідомив йому, що Содом і Гоморра будуть знищені через зіпсованість їхніх жителів. Авраам дуже добре знав Єгову і тому зробив висновок, що немислимо, щоб Бог знищив праведних разом з нечестивими (Буття 18:17—33). Через деякий час, послухавшись Божої вказівки, Авраам «привів був на жертву Ісака», бо «розумів, що Бог має силу й воскресити [його] з мертвих» (Євреїв 11:17—19; Буття 22:1—18). Авраам настільки добре знав і розумів почуття Єгови і виявляв настільки сильну віру та послух до нього, що «був названий він другом Божим» (Якова 2:23).

Ще одною людиною, яка намагалася приносити радість Божому серцю, був цар стародавнього Ізраїлю Давид. Єгова сказав про нього: «Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Перед тим як вийти на бій з велетнем Ґоліятом, Давид цілковито поклався на Бога. Він сказав ізраїльському царю Саулу: «Господь, що врятував мене з лапи лева та з лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього филистимлянина». Єгова поблагословив Давида за те, що той покладався на нього, і Давид зміг перемогти Ґоліята (1 Самуїла 17:37, 45—54). Давид бажав, щоб не тільки його дії, але й ‘слова його уст’ та ‘думки його серця’ були приємні Єгові (Псалом 19:15).

А що можна сказати про нас? Як ми можемо приносити Богові радість? Чим більше ми знатимемо про Божі почуття, тим ліпше будемо розуміти, як тішити Боже серце. Тому, читаючи Біблію, важливо старанно дізнаватися про Божі почуття, щоб ми «наповнились пізнанням волі Його в усякій премудрості і духовному розумінні» і «поводились достойно Господа, в усьому догоджаючи Йому» (Колосян 1:9, 10, Дерк.). Знання у свою чергу допомагатиме розвивати віру. А вона нам конче потрібна, бо «догодити... [Богові] без віри не можна» (Євреїв 11:6). Отже, намагаючись розвинути міцну віру й узгоджуючи своє життя з волею Єгови, ми приноситимемо радість його серцю. У той же час треба бути обережними, щоб не засмучувати серця Єгови.

Не засмучуймо Єгову

Побачити, що́ засмучує Єгову, можна на прикладі подій за Ноєвих днів. Тоді «наповнилась земля насильством. І бачив Бог землю,— і ось зіпсулась вона, кожне-бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі». Що відчував Бог, спостерігаючи це зіпсуття і насилля? У Біблії сказано: «Пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм» (Буття 6:5, 6, 11, 12). Що означає вислів «пожалкував був»? Учинки людей стали настільки лихими, що Бог змінив своє ставлення до злого покоління, яке жило до Потопу. Незадоволений беззаконням, Творець людей став для них нищителем.

Також Єгова відчував смуток, коли стародавні ізраїльтяни, які були Божим народом, уперто нехтували його почуттями і керівництвом, в якому виражалася його любов до них. Псалмоспівець з сумом говорив: «Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу! І все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого Ізраїлевого». Однак Єгова був «Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість» (Псалом 78:38—41). Хоча неслухняні ізраїльтяни страждали внаслідок власної гріховності заслужено, як сказано в Біблії, «в усякому утиску їхньому тісно було і Йому [Богу]» (Ісаї 63:9).

Ізраїльтяни бачили достатньо доказів того, які ніжні почуття Єгова виявляє до них. Проте вони весь час «соромили Божих послів, і погорджували їхніми словами, і насміхалися з Його пророків, аж поки не піднісся гнів Господа на народ Його так, що не було вже ліку» (2 Хронік 36:16). Урешті-решт своїм запеклим бунтарством вони настільки «Духа Святого Його засмутили», що втратили прихильність Єгови (Ісаї 63:10). До чого це призвело? Бог справедливо перестав надавати їм свій захист, і їх спіткало лихо: вавилоняни завоювали Юду і зруйнували Єрусалим (2 Хронік 36:17—21). Як же прикро, коли в житті люди свідомо обирають шлях гріха і цим ображають і засмучують свого Творця!

Біблія недвозначно показує, що неправедна поведінка людей глибоко засмучує Бога (Псалом 78:41, Хом.). Образливими, а навіть огидними для Бога є гордість, брехливість, убивство, чаклунство, ворожіння, поклоніння предкам, неморальність, гомосексуалізм, невірність у шлюбі, кровозмішення і гноблення бідних (Левит 18:9—29; 19:29; Повторення Закону 18:9—12; Приповістей 6:16—19; Єремії 7:5—7; Малахії 2:14—16).

А як Єгова ставиться до ідолопоклонства? У Вихід 20:4, 5 сказано: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм». Чому? Тому що ідол — «то огида для Господа» (Повторення Закону 7:25, 26). Апостол Іван застерігав: «Дітоньки,— бережіться від ідолів!» (1 Івана 5:21). Також і апостол Павло писав: «Мої любі, утікайте від служіння ідолам» (1 Коринтян 10:14).

Шукайте Божого схвалення

У Бога «з праведними... дружба». Ті, «хто в неповинності ходить — Його уподоба» (Приповістей 3:32; 11:20). А особи, які постійно ображають Бога, уперто ігноруючи або зневажаючи його справедливі почуття, невдовзі відчують на собі, що означає потрапити в Божу немилість (2 Солунян 1:6—10). Адже незабаром він покладе кінець усьому злу, що так поширилося сьогодні (Псалом 37:9—11; Софонії 2:2, 3).

Однак Біблія ясно показує, що Єгова «не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9). Він радше бажає виявляти ласку до праведних людей, які люблять його, ніж немилість до тих, хто свідомо відмовляється виправлятись. Єгова не прагне «смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити!» (Єзекіїля 33:11).

Тож навіщо самим накликати на себе гнів Єгови? «Господь бо повний співчуття і милосердя» (Якова 5:11, Хом.). Розуміючи Божі почуття і цілковито довіряючи йому, «покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами» (1 Петра 5:7). Будьте впевнені: ті, хто приносить радість Божому серцю, мають прекрасну перспективу досягнути Божого схвалення і дружби з ним. Отже, тепер, як ніколи раніше, необхідно ‘допевнятися, що приємне для Господа’ (Ефесян 5:10).

Як же чудово, що Бог, виявляючи до нас незаслужену ласку, відкриває нам свої славетні риси і почуття! І ви в змозі приносити радість його серцю. Якщо ви бажаєте це робити, будь ласка, зверніться до Свідків Єгови у своїй місцевості. Вони з радістю розкажуть вам, що їм допомагає у їхніх стараннях догоджати Богові.

[Примітка]

^ абз. 3 Дивіться інформацію під заголовком «Чому Біблія приписує Богові характеристики, притаманні людині?».

[Рамка на сторінці 7]

Чому Біблія приписує Богові характеристики, притаманні людині?

Оскільки «Бог є Дух», ми не можемо буквально бачити його (Івана 4:24). Тому, щоб можна було отримати уявлення про Божу могутність, велич, а також про його дії, в Біблії вживаються образні вислови, такі, як порівняння, метафори і антропоморфізми. Антропоморфізм (грецькою «людська форма») — це перенесення властивих людині ознак на інші предмети чи явища. Тож, хоча ми й не знаємо, яким є Боже духовне тіло, Біблія описує Бога як особу, що має очі, вуха, руки, плечі, пальці, ноги та серце (Буття 8:21; Вихід 3:20; 31:18; Йова 40:9; Псалом 18:10; 34:16).

Вживання такої образної мови не означає, ніби Боже духовне тіло насправді має такі ж частини, як і людське тіло. Антропоморфізми не слід розуміти буквально. Вони лише допомагають людині мати глибше розуміння Бога. Без таких образних висловів було б важко, а навіть неможливо описати Бога так, щоб це було зрозумілим для людини. Однак це не означає, ніби особисті риси Бога Єгови вигадані людьми. У Біблії чітко показано, що саме людина створена на Божий образ, а не Бог на образ людини (Буття 1:27). Оскільки написання Біблії було «Богом надхнене», то, коли вона описує Божу особистість, по суті, це сам Єгова описує свої риси — риси котрими він тією чи іншою мірою наділив створених ним людей. Отже, не Бог має людські риси, а людина має риси Бога.

[Ілюстрація на сторінці 4]

Ной здобув прихильність у Божих очах.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Авраам добре знав і розумів Божі почуття.

[Ілюстрація на сторінці 6]

Давид цілковито покладався на Єгову.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Завдяки читанню Біблії ви можете дізнатися, як приносити Богові радість.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 4]

З люб’язного дозволу Anglo-Australian Observatory, photograph by David Malin