Чи ви порівнюєте себе з іншими?

МАБУТЬ, кожен із нас знає людину, яка виглядає привабливішою, є більш популярною серед інших, кмітливішою або ж краще вчиться, ніж ми. Хтось має ліпше, ніж у нас, здоров’я чи приємнішу роботу або ж досягнув більшого успіху в житті чи має більше друзів. А можливо, ваші знайомі багатші за вас, у них більше грошей, сучасніша машина або ж вони просто виглядають щасливішими. Чи варто порівнювати себе з іншими? Чи справді не можливо обійтись без порівнянь? Чому християни стараються уникати цього? І як бути задоволеними тим, що у нас є, не порівнюючи себе з іншими?

Чому і коли ми вдаємось до порівнянь

Іноді люди вдаються до порівнянь задля почуття власної гідності. Адже для багатьох дуже важливо мати успіх серед ровесників. Також, порівнюючи себе з іншими, дехто сподівається ліпше зрозуміти себе: побачити, на що він здатен і які в нього обмеження. Тому ми не байдужі до успіхів інших. Якщо у нас з ними подібні обставини, нам здається, що і ми спроможні досягнути того, чого досягли вони.

Люди, як правило, порівнюють себе з тими, хто схожий на них: з представниками однієї статі, віку, соціального статусу та зі своїми друзями. Ми рідко порівнюємо себе з людьми, не схожими на нас. Пересічна школярка швидше порівнюватиме себе зі своєю однокласницею, ніж з топ-моделлю. Так само і модель навряд чи порівнюватиме себе з якоюсь школяркою.

Що може стати основою для порівнянь? Усе, що має вагу в сучасному суспільстві,— розум, краса, багатство чи одяг. Однак найчастіше ми порівнюємо себе на основі того, що важливе для нас. Наприклад, якщо ми не колекціонуємо поштових марок, то не будемо заздрити тому, в кого дуже велика колекція марок.

Порівнюючи себе з іншими, в нас можуть виникати найрізноманітніші почуття: від задоволення до депресії, від захоплення і бажання суперничати до неспокою і ворожнечі. Деякі з цих почуттів можуть завдати нам шкоди і є несумісні з християнськими рисами.

 Порівняння, які породжують суперництво

У тих, хто, порівнюючи себе з іншими, хоче бути ліпшим, розвивається дух суперництва. Вони завжди прагнуть бути найкращими і не заспокояться, поки не задовольнять це прагнення. Нікому не приємно бути в товаристві таких людей, з ними важко товаришувати чи взагалі мати якісь стосунки. Вони не лише виявляють брак покори, але й не слухаються біблійної поради любити своїх ближніх, тож інші через їхню поведінку почуваються неповноцінними чи приниженими (Матвія 18:1—5; Івана 13:34, 35).

Коли людині дають зрозуміти, що вона гірша від інших, це ранить її. За словами одного письменника, «наші невдачі приносять ще більше болю, коли люди, які перебувають у такому ж становищі, як і ми, вже досягли того, чого прагнули ми». Отож, через дух суперництва у нас може виникнути заздрість, образа і неприхильність до тих, хто багатший, займає вище становище, має ліпшу репутацію чи ще в чомусь кращий від нас. А такі почуття ще більше спонукують до суперництва, так що нам вже годі вибратися з цього замкнутого кола. Саме тому Біблія радить: «Не підштовхуймо одні одних до суперництва» (Галатів 5:26, НС).

Коли уразять самолюбство заздрісної людини, вона, щоб не виглядати гірше, применшує досягнення свого суперника. Дехто вважає, що в такій поведінці немає нічого поганого, але якщо не переглянути свого способу мислення, вона може призвести до лиха. Розгляньмо два біблійних приклади, що показують, як заздрість спонукала до неправильної поведінки.

Коли Ісак жив серед філістимлян, він був поблагословлений «отарою овець та кіз, і чередою товару, і багатьма рабами. І заздрили йому филистимляни». Отож філістимляни позакривали всі криниці, викопані Авраамом, батьком Ісака, а філістимський цар прогнав Ісака з тієї місцевості (Буття 26:1—3, 12—16). Через заздрість філістимляни озлобилися і стали шкодити Ісакові. Вони просто не могли знести, щоб у них на очах Ісак втішався своїми достатками.

Через кілька століть Давид досягнув неабияких успіхів на полі бою. Жінки Ізраїлю вітали його як переможця. Вони співали: «Саул повбивав свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!» Хоча Саула також прославляли, але, порівнюючи себе з Давидом, він почувся приниженим, і в його серці запанувала заздрість. З того часу він почав вороже ставитись до Давида. І невдовзі зробив кілька спроб убити його. До якого ж лиходійства може призвести заздрість! (1 Самуїла 18:6—11).

Якщо досягнення чи переваги інших викликають у нас заздрість чи бажання суперничати, слід бути обережними! Такі почуття шкідливі й не відображають Божого способу мислення. Але перш ніж розглянути, як боротися з такими негативними почуттями, подивімось до чого ще призводять порівняння.

Самооцінка і почуття задоволення

«Чи я розумний, вродливий, чи добре знаю свою справу, чи я в хорошій формі, чи моя думка є вагомою для інших, чи зі мною приємно в товаристві? І чи цих достоїнств у мене не менше, ніж в інших?» Рідко буває, що ми підходимо до дзеркала, аби поставити собі такі запитання. Але, як каже одна письменниця, «ці запитання з’являються самі по собі, і так само приходять відповіді на них, які більш-менш нас задовольняють». Якщо хтось ставить собі подібні запитання лише для того, щоб оцінити себе, зовсім не керуючись заздрістю чи духом суперництва, у цьому немає нічого  поганого. Проте зовсім не обов’язково порівнювати себе з іншими для того, щоб визначити свою вартість.

Ми маємо різні здібності, і це залежить від багатьох чинників. Завжди знайдеться людина, яка, на нашу думку, в чомусь нас перевищує. Тому не варто заздрити іншим. Ми отримаємо більше пожитку, якщо проаналізуємо себе у світлі Божих праведних норм, які допомагають чітко визначити, що є правильне і добре. До того ж Єгова цікавиться, якою ми є особистістю, і ніколи не порівнює нас з іншими. Апостол Павло радить нам: «Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому» (Галатів 6:4).

Як побороти заздрість

Оскільки всі люди недосконалі, потрібно достатньо часу і чимало зусиль, щоб здолати заздрість. У Святому Письмі радиться: «Випереджайте один одного пошаною», виконувати це не так вже й легко. Сам Павло визнавав свою схильність до гріха. Щоб побороти цю схильність, він мусив ‘вмертвляти й неволити тіло своє’ (Римлян 12:10; 1 Коринтян 9:27). Для нас це означає відкидати заздрісні думки і заміняти їх позитивними. Треба молитись до Єгови і просити в нього допомоги, щоб «не думати про себе більш, ніж належить думати» (Римлян 12:3).

У боротьбі із заздрістю також дуже допомагають вивчення Біблії і роздуми. Наприклад, роздуми про майбутній обіцяний Богом Рай. У Раю кожен втішатиметься миром, добрим здоров’ям, усі матимуть вдосталь їжі, зручні помешкання та приємну працю (Псалом 46:9, 10; Псалом 72:7, 8, 16; Ісаї 65:21—23). А чи в той час люди будуть суперничати між собою? Ні. Адже для цього не буде жодної підстави. Хоча Єгова не залишив нам детального опису, яким буде життя в Раю, логічно припустити, що всі зможуть займатися справами, які їм до душі. Хтось буде вивчати астрономію, а хтось створюватиме чудові тканини. Тож які підстави заздрити одне одному? Досягнення інших стануть для нас спонукою для подальшого розвитку, а не причиною для образ. І усі негативні почуття відійдуть у минуле.

Якщо нам подобається життя без суперництва і заздрощів, то хіба не варто докладати зусиль вже тепер, щоб розвивати добре ставлення до інших? До того ж ми вже сьогодні втішаємось духовним раєм, в якому немає тих проблем, що непокоять світ. Оскільки в новому світі не буде духу суперництва, то уникаймо його вже тепер.

Отже чи справді неправильно порівнювати себе з іншими? Чи все-таки є ситуації, коли порівняння доречні?

Доречні порівняння

Буває, коли порівнюєш себе з іншими, з’являються гіркі почуття, а навіть пригнічення. Але не завжди. Ось що на цю тему сказав апостол Павло: «Щоб ви... наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці» (Євреїв 6:12, Хом.). Якщо будемо старатися розвивати такі ж риси, які мали вірні служителі Єгови минулих часів, це принесе користь. І тут порівняння доречні. Ми матимемо справді добрі приклади для наслідування  і будемо бачити, у чому нам слід поліпшитись.

Розгляньмо приклад Йонатана. На перший погляд, він мав причини заздрити. Він був найстаршим сином царя Саула і міг би сподіватися, що незабаром стане царем. Але Єгова обрав царем молодого Давида, на 30 років молодшого від Йонатана. Однак Йонатан не озлобився, він став безкорисливим другом і помічником Давида, призначеного Єговою майбутнього Царя. Йонатан справді був духовною людиною (1 Самуїла 19:1—4). Він дуже відрізнявся від свого батька, який бачив у Давиді лише суперника. Йонатан віддав справи в руки Єгови і підкорився його волі. Він не порівнював себе з Давидом і не запитував себе: «Чому Давид, а не я?».

Ми ніколи не повинні вбачати у співвіруючих суперників, які прагнуть в усьому перевершити нас і претендують на наше місце. Суперництво шкідливе. Зрілий християнин не буде виявляти духу суперництва, а співпрацюватиме з іншими в любові та єдності. «Любов — це найлютіший ворог заздрості,— висловився соціолог Франческо Альбероні.— Якщо ми любимо когось, то хочемо, аби тій людині було добре, і радіємо, коли вона досягає успіху та почувається щасливою». Отож якщо хтось у християнському зборі отримує певні призначення, то ми будемо радіти і цим виявимо свою щиру любов. Саме так поводився Йонатан. Подібно як Єгова поблагословив Йонатана, він поблагословить і нас, якщо ми підтримуватимемо тих, хто вірно виконує важливі призначення в організації Єгови.

Якщо наші співвіруючі зразково поводяться, ми можемо захоплюватись їхнім прикладом. Також, коли з розсудливістю порівнюватимемо себе з ними, це, можливо, спонукає нас наслідувати їхню віру (Євреїв 13:7). Але завжди слід бути обачними, щоб таке наслідування не переросло в суперництво. Якщо обмовляємо чи критикуємо когось, хто ліпший від нас, бажання наслідувати його віру перетворюється на заздрість.

Ніхто з недосконалих людей не може бути зразком для наслідування. Тому в Біблії сказано: «Будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти». Також там сказано, що «Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його» (Ефесян 5:1, 2; 1 Петра 2:21). Такі риси Єгови та Ісуса Христа, як любов, теплота, співчуття і смиренність, дійсно варті наслідування. Важливо виділяти час, щоб порівнювати свої риси, цілі та поведінку з їхніми. Таке порівняння збагатить наше життя, дасть нам правильне керівництво, стабільність, безпеку і допоможе нам стати зрілими християнами (Ефесян 4:13). Зосередившись на досконалих прикладах Єгови та Ісуса Христа, ми станемо менше порівнювати себе з іншими.

[Ілюстрація на сторінках 28, 29]

Цар Саул почав заздрити Давидові.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Йонатан ніколи не вбачав у Давиді суперника.