Життєпис

Ми використовували нові обставини, щоб свідчити

РОЗПОВІВ РІКАРДО МАЛІКСІ

Коли через свою християнську нейтральну позицію я залишився без роботи, ми цілою сім’єю попросили Єгову допомогти нам спланувати нашу подальшу діяльність. У молитві ми також сказали, що хочемо розширити своє служіння. Невдовзі ми почали «кочове життя» і жили у вісьмох країнах на двох континентах. Завдяки цьому ми проповідували в найвіддаленіших куточках світу.

НАРОДИВСЯ я на Філіппінах 1933 року. Мої батьки належали до Філіппінської незалежної церкви. Усі 14 членів нашої родини належали до цієї церкви. Коли мені було 12 років, я попросив Бога в молитві показати мені шлях до правдивої релігії. Один вчитель записав мене на уроки релігії, і згодом я став відданим католиком. Я ніколи не пропускав суботньої сповіді і недільної меси. І все-таки в душу закралася недовіра і виникло відчуття незадоволення. Мене турбували питання про те, що стається після смерті, чи існує вогняне пекло і Трійця. Відповіді релігійних провідників були поверхневими і не задовольняли мене.

Знаходжу задовільні відповіді

Під час навчання в коледжі я потрапив у компанію, в якій почав курити, втягався у бійки, грав в азартні ігри тощо. Одного вечора я зустрів маму свого однокласника. Вона була Свідком Єгови. Я поставив їй ті самі запитання, які  ставив учителям релігії. Вона відповідала з Біблії, і це мене переконало, що усе сказане нею, було правдою.

Я купив Біблію і почав вивчати її зі Свідками. Невдовзі вже ходив на всі зібрання Свідків Єгови. Зважаючи на мудре біблійне застереження про те, що «товариство лихе псує добрі звичаї», я полишив компанію своїх розпутних друзів (1 Коринтян 15:33). Завдяки цьому я успішно вивчав Біблію і з часом присвятився Єгові. Після хрещення в 1951 році я деякий час був повночасним служителем (піонером). Потім у грудні 1953 року одружився з Ауреєю Мендозою Круз, яка стала моєю вірною супутницею і співпрацівником у служінні.

Відповідь на наші молитви

Ми дуже хотіли служити піонерами, але не могли відразу втілити цю мрію в життя. Ми постійно просили Єгову дати нам можливість розширити своє служіння. Наше життя було нелегке. І все ж ми з дружиною не забували про духовні цілі, і в 25 років мене призначили слугою збору, тобто головуючим наглядачем збору Свідків Єгови.

Коли я поглибив своє знання Біблії і принципів Єгови, то зрозумів, що характер моєї роботи суперечить моєму сумлінню, моїй позиції християнського нейтралітету (Ісаї 2:2—4). Тому я звільнився з роботи. У цій ситуації випробовувалась наша віра. Як же мені тепер забезпечувати сім’ю? Знову ми звернулися до Єгови в молитві (Псалом 65:3). Ми розповіли йому про свої тривоги і сказали про бажання служити там, де існує більша потреба у проповідниках Царства (Филип’ян 4:6, 7). Ми тоді й уявити не могли, які можливості відкриються перед нами!

Початок кочового життя

У квітні 1965 року я влаштувався на роботу начальником аварійної служби пожежників і рятівників у міжнародному аеропорту міста В’єнтьян (Лаос). У В’єнтьяні було 24 Свідки, і ми мали можливість проповідувати разом з місіонерами і кількома місцевими братами. Згодом мене перевели в аеропорт міста Удонтхані (Таїланд). У цьому місті Свідків не було взагалі. Усі щотижневі зібрання ми проводили в колі сім’ї, проповідували від дому до дому, робили повторні відвідини і починали біблійні вивчення.

Ми пам’ятали, як Ісус закликав своїх учнів, щоб вони ‘плід щедро приносили’ (Івана 15:8, Хом.). Тому вирішили наслідувати їхній приклад і продовжували проповідувати добру новину. Не забарилися і плоди нашої праці. Одна юна таїландка пізнала правду і стала нашою духовною сестрою. Двоє американців теж пізнали правду і з часом їх призначили християнськими старійшинами. Ми проповідували добру новину на півночі Таїланду понад десять років. Як же приємно, що тепер в Удонтхані є збір! Деякі зерна правди, які ми там посадили, досі приносять плоди.

На жаль, прийшов час знову переїжджати, тож ми молились, щоб «Господар жнив» допоміг нам і далі брати участь у проповідуванні (Матвія 9:38). Нас перевели в Тегеран, столицю Ірану. Тоді в країні ще правив шах.

Проповідуємо у важких територіях

Одразу після приїзду в Тегеран ми знайшли наших духовних братів і долучилися до невеликої групи Свідків, члени якої були представниками 13 країн. Для того щоб проповідувати в Ірані, нам довелося зробити деякі зміни. Хоча нас не переслідували відкрито, потрібна була обережність.

Ми пристосовувались до розкладу роботи зацікавлених людей, тому іноді починали біблійні вивчення опівночі або  й пізніше і проводили аж до глибокої ночі. Але яку ж радість приносили нам плоди такої наполегливої праці! Кілька філіппінських і корейських сімей прийняли християнську правду і присвятилися Єгові.

Згодом мене перевели в місто Дакка (Бангладеш). Ми прибули туди в грудні 1977 року. У цій країні теж було досить важко проповідувати. Однак ми ніколи не забували, що слід діяти. Завдяки керівництву духу Єгови ми знайшли багато людей, які вважали себе християнами. Деякі з них були спраглі відсвіжної води правди зі Святого Письма (Ісаї 55:1). Отже, ми почали чимало біблійних вивчень.

Ми старалися ніколи не забувати, що Божа воля полягає в тому, щоб «усі люди спаслися» (1 Тимофія 2:4). На щастя, ніхто не перешкоджав нам. Для того щоб долати упередження, ми завжди були дуже привітними. Як апостол Павло, ми намагалися ‘для всіх бути усім’ (1 Коринтян 9:22). Коли люди запитували, чому ми прийшли до них, ми приязно пояснювали свою ціль, і в більшості випадків вони сприймали нашу відповідь дуже добре.

У місті Дакка ми знайшли одну християнську сестру і заохотили її ходити на наші християнські зібрання, а згодом і в проповідницьке служіння. Моя дружина вивчала Біблію з одною сім’єю і теж запросила їх на наші зібрання. Завдяки милості Єгови вся сім’я пізнала правду. Згодом дві дочки з цієї сім’ї допомагали перекладати біблійну літературу на мову бенгалі, і багато їхніх родичів навчилися про Єгову. Пізнало правду і чимало інших людей, з якими ми вивчали Біблію. Більшість з них служить тепер старійшинами або піонерами.

Оскільки Дакка дуже велике місто, ми запросили своїх родичів допомогти нам у проповідуванні. Дехто відгукнувся і приїхав до нас у Бангладеш. Ми дуже вдячні Єгові за можливість проповідувати добру новину в цій країні. Раніше в Бангладеш був тільки один Свідок, а тепер уже два збори.

У липні 1982 року ми знову пакували валізи. Зі сльозами на очах ми прощалися з братами в Бангладеш. Невдовзі я отримав роботу в міжнародному аеропорту міста Ентеббе (Уганда). В Уганді ми прожили чотири роки і сім місяців. Що ж нам вдалося зробити, щоб прославити в цій країні величне ім’я Єгови?

Служіння Єгові в Східній Африці

Ми прибули в міжнародний аеропорт в Ентеббе, і водій повіз нас на квартиру. Коли машина виїжджала з аеропорту, я почав проповідувати водію про Боже Царство. Він запитав мене: «Ви Свідок Єгови?» і сказав: «Один з ваших братів працює в аеропорту у командно-диспетчерському пункті». Я відразу ж попросив повезти мене туди. Брат був дуже радий бачити нас, і ми домовились піти на зібрання та в служіння.

У той час в Уганді було лише 228 вісників Царства. Протягом першого року ми сіяли зерна правди в Ентеббе з двома  братами. Оскільки люди тут дуже люблять читати, ми розповсюджували багато літератури, в тому числі сотні журналів. Крім того, ми запрошували братів з Кампали, столиці Уганди, приїжджати на вихідні і проповідувати з нами в Ентеббе. Коли я вперше виголошував публічну промову, присутніх було п’ятеро разом зі мною.

Протягом наступних трьох років ми пережили кілька найщасливіших хвиль у своєму житті. Ми бачили, як наші учні зробили швидкий поступ (3 Івана 4). На одному районному конгресі шестеро з них охрестилися. Майже всі вони сказали, що хочуть служити повночасно, бо бачили, як ми служили піонерами, хоч і працювали повний робочий день.

Ми розуміли, що на роботі теж можна плодотворно проповідувати. Якось я розмовляв з одним пожежником і розповів йому про біблійну надію на життя в раю на землі. Я показав йому в його власній Біблії, що покірні люди житимуть у мирі та єдності, що більше не буде бідності, нестачі житла, не буде війн, хвороб і смерті (Псалом 46:10; Ісаї 33:24; 65:21, 22; Об’явлення 21:3, 4). Чоловік дуже зацікавився тим, що він прочитав у власній Біблії. Ми одразу почали вивчення. Він приходив на всі зібрання, а невдовзі присвятився Єгові й охрестився. Потім він почав повночасне служіння.

За той час, що ми були в Уганді, тут двічі спалахували громадські заворушення, але це не спинило нашої духовної діяльності. Членів сімей працівників міжнародних установ, на півроку перевезли до міста Найробі (Кенія). Ті з нас, хто залишився в Уганді, продовжували з обачністю проводити християнські зібрання та проповідувати.

У квітні 1988 року мене знову перевели на нове місце роботи. Ми залишали збір в Ентеббе дуже задоволені його духовним ростом. А коли в липні 1997 року ми знову побували в Ентеббе, деякі з наших учнів уже служили старійшинами. Як же приємно було побачити на публічному зібранні 106 присутніх!

Переїжджаємо у нову територію

Перед нами постало питання, чи відкриються нові можливості проповідувати? Виявилось, що так, адже мене призначили працювати в міжнародному аеропорту Могадишо (Сомалі). Ми настроїлися зробити якомога більше в цій території, де Свідки ще не проповідували.

Ми проповідували в основному працівникам посольств, філіппінським робітникам та іншим іноземцям. Часто ми зустрічали їх на базарі. Крім того, заходили до них з дружніми візитами. Поєднуючи винахідливість, кмітливість, обачність з цілковитою довірою до Єгови, ми змогли розповідати іншим про біблійну правду і на неї відгукнулися люди з різних країн. Через два роки — саме перед початком війни — ми виїхали з Могадишо.

 Після цього Міжнародна організація цивільної авіації призначила мене в Янгон (М’янма). І знову перед нами відкрилися можливості допомагати щирим людям дізнаватись про Божі наміри. Потім мене призначили у Дар-ес-Салам (Танзанія). Тут проповідувати від дому до дому було набагато легше, оскільки в місті живуть англомовні люди.

У всіх країнах, де нам довелось працювати, ми майже не стикалися з проблемами у служінні, хоча в деяких з цих країн на діяльність Свідків Єгови і було накладено обмеження. Оскільки моя робота була пов’язана в основному з урядовими і міжнародними організаціями, наша діяльність ні в кого не викликала підозр.

Через мою роботу ми з дружиною «кочували» три десятиріччя. Однак ми вважали роботу лише засобом для досягнення цілі. А найважливішою нашою ціллю було сприяти інтересам Божого Царства. Ми вдячні Єгові за те, що він допоміг нам добре використовувати нові обставини і мати чудову нагоду поширювати добру новину в найвіддаленіших куточках світу.

Повертаємось туди, звідки почали

У віці 58 років я вирішив раніше вийти на пенсію і повернутись на Філіппіни. Повернувшись, ми молили Єгову і далі керувати нашими кроками. Ми почали служити у зборі в місті Тресемартірес-Сіті, що в провінції Кавіте. Коли ми туди прибули, там служило тільки 19 вісників Божого Царства. Ми організували проповідування щодня, і вісники розпочали багато біблійних вивчень. Збір почав рости. Був період, коли моя дружина проводила 19 домашніх біблійних вивчень, а я — 14.

Невдовзі наш Зал Царства вже не вміщав усіх охочих. Ми звернулися з цією проблемою до Єгови. Одна подружня пара християн пожертвувала ділянку землі, і філіал ухвалив надання позики для будівництва Залу Царства. Новозбудований Зал Царства добре вплинув на проповідування, і кількість присутніх на зібраннях зростала щотижня. Тепер ми допомагаємо іншому збору, в якому є лише 17 вісників, і для цього їздимо більше години в один бік.

Ми з дружиною дуже раді, що мали честь служити у стількох країнах. Оглядаючись на наше кочове життя, ми дуже задоволені тим, що використали його найліпшим чином — допомагали людям пізнавати Єгову.

[Карта на сторінках 24, 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ТАНЗАНІЯ

УГАНДА

СОМАЛІ

ІРАН

БАНГЛАДЕШ

М’ЯНМА

ЛАОС

ТАЇЛАНД

ФІЛІППІНИ

[Ілюстрація на сторінці 23]

З дружиною, Ауреєю.