Словесні війни. Чому від них стільки лиха?

«Звідки війни та свари між вами?» (ЯКОВА 4:1).

БІБЛІЙНИЙ письменник Яків звернувся з цим запитанням не до воїнів римських легіонів, які в той час вели завойовницькі війни; не намагався він також з’ясувати мотиви боротьби єврейських повстанців I століття н. е., яких називали сикаріями, або кинджальщиками. Яків говорив про суперечки, що виникають між людьми на особистому рівні. Чому? Тому що, як і справжні війни, такі словесні двобої завдають великої шкоди. Розгляньмо кілька біблійних прикладів.

Сини патріарха Якова настільки ненавиділи свого брата Йосипа, що продали його в рабство (Буття 37:4—28). Пізніше ізраїльський цар Саул намагався вбити Давида. Чому? Через заздрість (1 Самуїла 18:7—11; 23:14, 15). Еводія і Синтихія, дві християнки першого століття, своїми суперечками порушили спокій цілого збору (Филип’ян 4:2).

Ближче до наших часів чоловіки вирішували конфлікти на дуелях зі шпагами чи пістолетами в руках. Часто такі поєдинки закінчувалися смертю або каліцтвом одного з дуелянтів. Сьогодні воюючі сторони зазвичай обмежуються гострими дошкульними словами. І хоча словесні атаки обходяться без крові, все ж вони не минають безслідно. Вони ранять почуття і підривають репутацію. Часто жертвами таких «війн» стають невинні люди.

Розгляньмо, що трапилося кілька років тому, коли один англіканський священик звинуватив іншого у зловживанні церковними грошима. Як тільки про суперечку дізналися парафіяни, то поділилися на групи. Деякі з них не приходили до церкви, якщо службу відправляв не «їхній» священик. Взаємна зневага парафіян була такою сильною, що, приходячи до церкви на відправу, вони навіть не розмовляли між собою. Коли ж виявилося, що священик, який ганьбив іншого, винний у статевій неморальності, це долило масла у вогонь.

 Архієпископ Кентерберійський, звертаючись до цих священиків, назвав їхній конфлікт «злоякісною пухлиною», «скандалом, який безчестить ім’я Нашого Господа». У 1997 році один з тих церковнослужителів погодився залишити свою посаду. Інший же продовжував служити в церкві, поки не досягнув пенсійного віку. Він тримався до останнього дня, пішовши на пенсію 7 серпня 2001 року, коли йому виповнилось рівно 70. «Газета англіканської церкви» розповідає, що його відхід випав на день «святого» Віктриція. Ким був «святий» Віктрицій? Єпископом четвертого століття, якого висікли різками за те, що він відмовився піти на війну. Наголошуючи на різниці між вищезгаданим священнослужителем і тим єпископом, газета зазначила: «Нашому сучаснику й на думку не спадало відмовитися від війни у стінах церкви».

Тих два англіканських священики могли б не завдавати такої шкоди собі й іншим, якби дотримувалися поради з Римлян 12:17, 18: «Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас,— живіть у мирі зо всіма людьми».

А що ви робите, коли вас ображають? Відразу кажете людині все, що ви про неї думаєте? Чи все-таки стримуєте дошкульні слова й охоче йдете на примирення? Якщо ж ви когось образили, то чи уникаєте тієї особи, сподіваючись, що з часом все забудеться? Чи, може, відразу просите вибачення? Хоч би в яку ситуацію ви потрапили — самі вибачаєтесь чи хтось просить вибачення у вас,— пам’ятайте, мирні стосунки сприяють перш за все вашому власному благополуччю. Як показано в наступній статті, біблійна порада допоможе нам залагодити навіть давні конфлікти.