Слухняність у Святому Письмі

СЛУХНЯНІСТЬ * — це підкорення владі, виконання наказу, вимоги; бути слухняним означає не порушувати заборону.

У Єврейських Писаннях думка про слухняність виражається словом шама́‛, основне значення якого «чути або слухати». Тож деколи шама́‛ означає просто «слухати», тобто дізнаватися про щось за допомогою органів слуху (Буття 3:10; 21:26; 34:5). Але коли сказане виражає волю, бажання, вказівку чи наказ, тоді це єврейське слово набуває значення звертати увагу на щось або слухатися того, хто говорить. Адам «послухав» голосу жінки, тобто підкорився її бажанню і приєднався до неї, з’ївши від забороненого плоду (Буття 3:17; 21:12). Йосип «не слухав» настійливих прохань дружини Потіфара (Буття 39:10). Цар Саул побоявся народу та «послухався його голосу», порушивши цим Божий наказ (1 Самуїла 15:24). Єгова дав Авраамові обіцянку стосовно насіння тому, що Авраам «послухав» голосу Єгови, тобто послухався і виконав його накази (Буття 22:18; 26:4, 5; Євреїв 11:8).

Те саме єврейське слово використовується у тих випадках, коли Бог «чує» чи «слухає» людей. У такому разі не підходить українське слово «слухняність», оскільки люди не можуть наказувати Богові, а можуть тільки просити чи благати його. Отже, коли Бог сказав Авраамові: «Щодо Ізмаїла, Я послухав тебе», це означало, що він зважив на його прохання і мав намір виконати його (Буття 17:20). Подібно Бог «прислухавсь» і «почув» благання, тобто відповів людям, які зверталися до нього в час труднощів чи лиха; він відповідав на їхні прохання, коли вважав за доцільне виявити милосердя (Буття 16:11; 29:33; 21:17; Вихід 3:7—9; Повторення Закону 1:45).

Подібно до єврейського шама́‛ одне грецьке дієслово, яке передає думку про слухняність (гипакоу́о; іменникова форма гипакое́), буквально означає «прислухатися», тобто покірно слухати або бути уважним (Дії 12:13). Інше слово, яке передає думку про слухняність,— це пе́іто, що означає «переконувати» (Матвія 27:20). У пасивному і середньому стані це дієслово означає не тільки переконуватися, але також покладати надію, вірувати, слухатись (Матвія 27:43; Луки 16:31; Дії 17:4; 5:36, 37, 39). Від цього слова походить заперечна форма апеіте́о, що означає не слухатись або не вірити, а також інші споріднені слова (Івана 3:36, СМ; Дії 14:2; 19:9).

З вищесказаного видно, що людина виявляє слухняність, коли спочатку почує, тобто отримає інформацію або знання, а тоді підкоряється волі або виконує бажання того, хто говорить, чи якось по-іншому виражає свою волю або бажання (Луки 12:47, 48; 1 Тимофія 1:13). Підкоряється ж людина тоді, коли визнає чиюсь владу чи право ставити вимоги, а також бажає або готова виконувати те, що від неї вимагають. Як видно зі значення грецьких слів пе́іто і пеіте́о, слухняність пов’язана з готовністю вірити, довіряти і покладатися.

 Слухняність Богові необхідна для життя

Бог у першу чергу має право вимагати слухняності від усіх своїх створінь. Вони зобов’язані бути цілковито слухняними своєму Творцю — Джерелу, з якого походить життя і від якого воно залежить (Псалом 95:6—8). Оскільки він Всезнаючий і Всемогутній Бог, те, що він каже, заслуговує найбільшої поваги й уваги. Земний батько по праву сподівається, що його діти виконуватимуть його вимоги, а якщо дитина не реагує на його слова, батько може з притиском запитати: «Ти мене чуєш?». Небесний Отець має ще більше право вимагати уваги до своїх слів і відповідної реакції на них (Повторення Закону 21:18—21; Приповістей 4:1; Ісаї 64:8; 1 Петра 1:14).

Слухняність неможливо чимось замінити, без неї неможливо отримати Божу ласку. Самуїл сказав царю Саулу: «Чи жадання Господа цілопалень та жертов таке, як послух [форма слова шама́‛] Господньому голосу? Таж послух [буквально «слухати»] ліпший від жертви, покірливість — краща від баранячого лою!» (1 Самуїла 15:22). Не послухатись означає відкинути слово Єгови, показати, що не віриш, не довіряєш слову й особі, яка його сказала. Отже, той, хто не слухається, нічим не відрізняється від того, хто займається ворожінням чи використовує ідолів (1 Самуїла 15:23; Римлян 6:16). Усний вираз згоди нічого не означає, якщо він не супроводжується відповідними діями. Бездіяльність свідчить про недовір’я чи неповагу до джерела вказівки (Матвія 21:28—32). Ті, що лише слухають і погоджуються з Божою правдою, але не чинять того, чого вона вимагає, обманюють себе і не отримують благословення (Якова 1:22—25). Божий Син пояснив, що навіть ті, хто робить щось подібне до того, що вимагається, але явно робить це неправильно або з неправильних спонук, ніколи не ввійдуть у Царство, а будуть цілковито відкинуті (Матвія 7:15—23).

[Примітка]