Чому варто шукати миру

ЕДВАРД помирав. Він знав, що Біл все ще ненавидить його. Колись вони були близькими друзями, але двадцять років тому через неправильне рішення Едварда Біл втратив роботу. Тепер Едвард хотів вибачитися, щоб спокійно померти. Але Біл відмовився розмовляти з ним.

Майже через 30 років, коли Біл сам був при смерті, він пояснив, чому не захотів простити. «Такого не роблять найліпшому другові. І за двадцять років я не міг забути цього Еду... Можливо, я не мав рації, але я просто не міг по-іншому» *.

Зазвичай особисті суперечки не закінчуються настільки трагічно, але часто після таких конфліктів люди почуваються ображеними або озлобленими. Подумаймо, що міг відчувати Едвард. Коли він усвідомив, якої шкоди завдав, його почало мучити сумління і йому було жаль втрачати друга. Але Едварда зачепило за живе те, що ображений товариш відвернувся від нього, вважаючи їхню дружбу нічого не вартою.

А як на все це дивився Біл? Він вважав себе невинною жертвою і почувався сильно скривдженим. На його думку, колишній друг не такий вже й святий і в нього, напевно, були злі наміри. Часто, коли між двома особами виникає непорозуміння,  кожна сторона впевнена, що саме вона має рацію, і звалює всю вину на другу. Тож між двома колишніми друзями починається, так би мовити, війна.

Вони ведуть німий двобій: відвертаються при зустрічі, в колі інших ігнорують одне другого, а здаля обмінюються холодними ненависними поглядами або нишком позирають одне на одного. Якщо ж обставини змушують колишніх друзів розмовляти, вони говорять коротко й лаконічно чи обмінюються дошкульними словами, які ранять у саме серце.

І хоча здається, що між ними немає нічого спільного, але в одному вони, мабуть, сходяться. Вони погоджуються, що виникла серйозна проблема і що гірко втрачати друга. Кожен з них, напевно, відчуває, як ятриться рана, і усвідомлює, що її треба якось загоїти. Однак хто відважиться першим піти на примирення, щоб налагодити стосунки? Жоден не хоче зробити цього.

Дві тисячі років тому між апостолами Ісуса Христа теж іноді виникали гарячі суперечки (Марка 10:35—41; Луки 9:46; 22:24). Після однієї з них Ісус запитав: «Про що ви сперечалися дорогою?» Засоромившись, ніхто з них не міг відповісти (Марка 9:33, 34, Хом.). Ісусові вчення допомогли їм помиритися. Його поради, а також поради деяких його учнів допомагають і сьогодні вирішувати конфлікти й відновлювати дружні взаємини. Подивімося, як вони діють.

Шукайте миру

«Не хочу з ним навіть розмовляти. Очі б мої його більше не бачили». Якщо ви сказали так про когось, то мусите проаналізувати нижчеподані біблійні поради і діяти згідно з ними.

Ісус навчав: «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,— залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм» (Матвія 5:23, 24). Він також сказав: «Коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим» (Матвія 18:15). З Ісусових слів видно, що, незалежно від того, хто кого образив, вам потрібно не зволікаючи піти до тієї людини та про все з нею поговорити. І робити це треба «в дусі лагідності» (Галатів 6:1, Дерк.). Мета вашої розмови не довести власну правоту або змусити кривдника просити вибачення, а помиритися. Чи практична ця біблійна порада?

Ернест уже багато років працює начальником у великій конторі *. Заради добрих стосунків на роботі йому доводиться залагоджувати зі співпрацівниками різні делікатні справи. Він помітив, як легко може дійти до конфлікту. Ернест розповідає: «Іноді у мене виникає з кимсь непорозуміння. Але коли таке трапляється, я підходжу до людини і намагаюсь обговорити проблему. Не бійтеся підійти і спробувати помиритися. Це найкращий вихід».

Алісія має друзів різних національностей. Вона розповідає: «Часом мені здається, що я могла когось зачепити своїми словами. Тоді я підходжу до тієї людини й прошу вибачення. Можливо, я вибачаюся частіше, ніж треба,  навіть коли ніхто не образився. Але так ліпше, бо тоді я впевнена, що не виникне жодних непорозумінь».

Не відступайте перед невдачею

На шляху до примирення часто трапляються перешкоди. Чи говорили ви колись: «Чому я перший повинен миритися? Це він у всьому винен». Або чи було так, що ви пішли поговорити про проблему, а у відповідь почули: «Нам немає про що розмовляти». Причиною цього може бути емоційний біль, який відчуває скривджена людина. У Приповістей 18:19 у перекладі Деркача сказано: «Ображений брат трудніший (до здобуття), як місто — твердиня; а опір його, як засуви в замку». Отож візьміть до уваги почуття іншої людини. Якщо вона відмовляється розмовляти, почекайте трохи і спробуйте знову. Тоді, можливо, «місто — твердиня» відкриється і будуть зняті «засуви» з дверей, що ведуть до примирення.

Ще однією перешкодою до миру може бути страх втратити самоповагу. Дехто вважає, що просити вибачення або навіть розмовляти з кривдником — принизливо. Дбати про самоповагу, безумовно, потрібно. Але якщо ви не помиритеся, то чи вплине це позитивно на ваше почуття власної гідності, чи радше навпаки? Чи не криється під такою турботою про самоповагу звичайна гордість?

Яків написав у Біблії, що існує зв’язок між духом сварливості і гордістю. Засудивши «війни» і «сварки», які вели між собою деякі християни, він сказав: «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Якова 4:1—3, 6). Як гордість перешкоджає налагодженню добрих стосунків?

Гордість засліплює людей і спонукує їх вважати себе ліпшими за інших. Горді люди думають, що мають право судити інших. Як це виявляється? Коли виникає якась незгода, вони часто кажуть собі, що їхній супротивник — важка людина і вже ніколи не зміниться. На думку гордіїв, той, хто не погоджується з ними, не вартий їхньої уваги, а отже й не заслуговує щирого вибачення. Тому вони не спішать вирішувати особисті конфлікти, дозволяючи їм затягуватися.

Подібно як перешкода на дорозі затримує рух, так і гордість часто заважає робити кроки до примирення. Отож, якщо ви помітили, що вам не хочеться з кимсь миритися, то причиною, можливо, є гордість. Як її подолати? Розвиваючи протилежну рису — покору.

Переборіть себе

Біблія показує, наскільки важливою є покора. «Заплата покори і страху Господнього,— це багатство, і слава, й життя» (Приповістей 22:4). З Псалма 138:6 можна дізнатися, як Бог дивиться на покірних людей і як на гордих: «Високий Господь,— але бачить низького [«покірного», Хом.], а гордого Він пізнає іздалека [«знає лише здалека», НС]».

Для багатьох людей покірність — це те саме, що упокорення або приниження. І так, здається, дивляться на цю рису світові правителі. Тому політичні провідники, яким підкоряються цілі народи, не наважуються покірно визнати свої помилки. Почути з уст якогось правителя: «Прошу пробачення» — це справжня сенсація. Коли нещодавно один колишній урядовець вибачився за свою помилку, яка призвела до великого лиха, про його слова дізнався увесь світ.

Покірність — це риса, притаманна людині, яка скромної думки про себе і не виявляє гордості чи зарозумілості. Покірність відображає наше власне ставлення до себе, а не те, як нас сприймають інші. Коли хтось покірно визнає свої помилки і щиро просить вибачення, це не принижує його, а, навпаки, звеличує. У Біблії говориться: «Перед загибеллю серце людини високо несеться, перед славою ж — скромність» (Приповістей 18:12).

 Ось що сказав один лектор про політиків, які не вибачаються за свої помилки: «На жаль, вони, мабуть, вважають, що визнання помилок — це ознака слабкості. Слабка й невпевнена особа ніколи не скаже: «Вибач». Зізнатись у власних помилках і при тому не втратити самоповаги можуть лише великодушні й сміливі люди». Те саме стосується і тих, хто не є політиком. Якщо ви відкинете гордість і розвиватимете покору, вам буде набагато легше ладити з людьми. Подивімось, як це справдилось у випадку однієї родини.

Через непорозуміння між Джулі та її братом Вільямом зіпсувалися стосунки. Вільям настільки розгнівався на Джулі та її чоловіка Джозефа, що взагалі припинив з ними спілкуватися. Він навіть повернув їм усі їхні подарунки. Минали місяці, і озлоблення почало витісняти теплі взаємини, які колись були між братом і сестрою.

Але Джозеф вирішив застосувати пораду з Матвія 5:23, 24. Він спробував підійти до Вільяма з лагідністю і вислав йому листа, в якому вибачився за те, що образив його. Він також заохотив дружину простити братові. З часом Вільям побачив, що Джулі та Джозеф щиро хочуть помиритися, і змінив своє ставлення до них. Тоді Вільям з дружиною зустрілися з Джулі і Джозефом, усі попросили одне в одного вибачення, обнялись і відновили дружні стосунки.

Якщо ви прагнете наладити з кимсь стосунки, тоді терпеливо застосовуйте біблійні вчення і намагайтеся помиритись. Єгова допоможе вам у цьому. І ви відчуєте, наскільки правдиві слова, які він сказав стародавньому Ізраїлю: «О, коли б ти прислухувався до Моїх заповідей, то був би твій спокій, як річка» (Ісаї 48:18).

[Примітки]

[Ілюстрації на сторінці 7]

Вибачення допомагає помиритися.