Нехай Єгова буде твоїм Богом

У БІБЛІЙНІ часи деякі люди мали настільки близькі взаємини з Єговою, що про нього говорилося як про їхнього Бога. Наприклад, у Святому Письмі Єгову названо «Богом Авраамовим», «Богом... Давида» і «Богом Іллі» (Буття 31:42; 2 Царів 2:14; 20:5).

Як кожен з цих чоловіків розвинув тісні узи з Богом? Чого можна навчитися з їхнього прикладу, щоб і ми могли збудувати і підтримувати міцні особисті стосунки з Творцем?

«Ввірував Аврам Господеві»

Авраам був першою людиною, про яку в Біблії сказано, що вона виявляла віру в Єгову. Віра була видатною рисою Авраама, завдяки якій він здобув схвалення Єгови. Творець був настільки прихильним до Авраама, що згодом, розмовляючи з Мойсеєм, назвав себе «Богом Авраама», а також його сина Ісака й онука Якова (Буття 15:6; Вихід 3:6).

Як Авраам розвинув таку віру в Бога? Перш за все Авраам будував свою віру на міцній основі. Можливо, про дороги Єгови він дізнавався від Сима, Ноєвого сина, який на власні очі бачив спасіння від Бога. Сим був живим свідком того, що Єгова «зберіг самовосьмого Ноя, проповідника праведности, і навів потопа на світ безбожних» (2 Петра 2:5). Авраам міг дізнатися від Сима, що, коли Єгова щось обіцяє, це обов’язково сповняється. Завжди, коли Авраам отримував якусь обіцянку від Бога, він радів і способом свого життя показував, що впевнений у сповненні цієї обіцянки.

Віра Авраама, яка мала міцну основу, зростала завдяки ділам. Апостол Павло писав: «Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде» (Євреїв 11:8). Виявлений у цій ситуації послух зміцнив Авраамову віру, про що учень Яків висловився так: «Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдосконалилась віра із діл?» (Якова 2:22).

Крім того, Єгова дозволяв, щоб віра Авраама випробовувалась, і це робило її ще сильнішою. Далі Павло сказав: «Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака». Випробування удосконалюють і зміцнюють віру, роблячи її ‘дорогоціннішою за золото’ (Євреїв 11:17; 1 Петра 1:7).

 Хоча Авраам і не дожив до сповнення всіх Божих обіцянок, він міг радіти, бачачи, як інші наслідують його приклад. Його дружина Сарра і ще троє членів його родини — Ісак, Яків та Йосип — також виявляли незвичайну віру, що засвідчено в Біблії (Євреїв 11:11, 20—22).

Віра, подібна до Авраамової

Кожному, хто бажає, щоб Єгова був його Богом, необхідна віра. «Догодити ж [Богові] без віри не можна»,— писав Павло (Євреїв 11:6). Як Божі служителі сьогодні можуть розвинути сильну віру, подібну до Авраамової?

Як і віра Авраама, наша віра повинна мати міцну основу. Досягнути цього нам допоможе насамперед регулярне вивчення Біблії та біблійних публікацій. Читання Біблії й розмірковування над прочитаним переконуватиме нас у тому, що Божі обіцянки сповняться. А це спонукає нас показувати своїм способом життя, що ми маємо таку тверду впевненість. Наша віра буде зміцнятися, якщо ми на ділі виявлятимемо послух, наприклад, беручи участь у проповідницькому служінні і відвідуючи християнські зібрання (Матвія 24:14; 28:19, 20; Євреїв 10:24, 25).

Наша віра, безсумнівно, буде випробовуватися, можливо, переслідуванням, серйозною хворобою, смертю когось із близьких або чимось іншим. Якщо ми залишимося вірними Єгові у випробуваннях, то збагатимо свою віру, і вона стане ціннішою за золото. Без різниці, доживемо ми до часу, коли всі Божі обіцянки сповняться, чи не доживемо, віра наблизить нас до Єгови. Більш того, наш приклад заохотить інших наслідувати нашу віру (Євреїв 13:7). Так було у випадку з Ральфом. Він бачив приклад своїх батьків і наслідував їхню віру. Ральф розповідає:

«Коли я жив з батьками, вони заохочували всю сім’ю вставати рано-вранці і разом читати Біблію. Так ми прочитували цілу Біблію». Ральф і тепер читає Біблію щоранку, завдяки чому добре розпочинається кожен його день. Щотижня Ральф ходив зі своїм батьком у проповідницьке служіння. «Саме тоді я вчився робити повторні відвідини і проводити домашні вивчення Біблії»,— говорить він. Сьогодні Ральф виконує добровільне служіння в одному з європейських філіалів Свідків Єгови. Яка ж чудова нагорода за віру його батьків!

Чоловік, приємний серцю Єгови

Давид народився приблизно через 900 років після Авраама. Він був видатною постаттю серед згаданих у Біблії служителів Єгови. Коли Єгова обрав Давида царем, пророк Самуїл сказав: «Господь пошукав Собі мужа за серцем Своїм». Узи між Єговою і Давидом були настільки тісними, що пророк Ісая, звертаючись до царя Єзекії, назвав Єгову ‘Богом батька його Давида’ (1 Самуїла 13:14; 2 Царів 20:5; Ісаї 38:5).

Хоча Давид був приємний серцю Єгови, траплялися випадки, коли він піддавався силі своїх бажань. Він тричі робив серйозні помилки: дозволив, щоб ковчег заповіту перевозили до Єрусалима неналежним способом; вчинив перелюб із Вірсавією, а потім спланував смерть її чоловіка Урії; провів перепис жителів Ізраїля та Юди, не отримавши відповідного наказу  від Єгови. У кожній із цих ситуацій Давид переступив Божий Закон (2 Самуїла 6:2—10; 11:2—27; 24:1—9).

Проте коли Давиду доводилося відповідати за свої гріхи, він не виправдовував себе і не звертав вину на інших. Він визнав, що перевезення ковчега не було організоване належним чином, і додав: «Ми не шукали Його [Єгову] так, як належало». Коли пророк Натан викрив Давидів перелюб, Давид сказав: «Згрішив я перед Господом!» А щойно Давид усвідомив нерозсудливість перепису людей, він визнав: «Я дуже згрішив, що зробив це!» Давид розкаявся у своїх гріхах і зберіг близькі взаємини з Єговою (1 Хронік 15:13; 2 Самуїла 12:13; 24:10).

Коли ми помиляємося

Тимчасом як ми докладаємо зусиль, щоб Єгова став нашим Богом, ми отримуємо підбадьорення з Давидового прикладу. Якщо чоловік, який був настільки приємний серцю Єгови, чинив такі серйозні гріхи, то нам не варто впадати у розпач, коли ми попри всі свої намагання іноді робимо незначні або навіть великі помилки (Екклезіяста 7:20). Нас може потішати той факт, що, коли Давид каявся, Єгова прощав йому гріхи. Саме так сталося кілька років тому в житті Уве *.

Уве служив старійшиною в одному зі зборів Свідків Єгови. Одного разу він піддався неправильним бажанням і скоїв неморальний вчинок. Спочатку Уве, подібно до царя Давида, старався це приховати, сподіваючись, що Єгова закриє очі на його провину. З часом сумління почало турбувати Уве настільки, що він зізнався іншому старійшині у своєму вчинку. Старійшини постаралися допомогти Уве оправитися після духовного лиха.

Уве розкаявся у своїх гріхах і залишився в близьких стосунках з Єговою і зі збором. Він був настільки вдячний за надану йому допомогу, що через кілька тижнів написав старійшинам листа, в якому висловив свою щиру й глибоку подяку. «Ви допомогли мені очистити ім’я Єгови від ганьби»,— написав він. Уве зберіг добрі взаємини з Єговою і з часом був знову призначений служителем у тому ж зборі.

«Чоловік такий самий, як ми»

Ілля, який жив приблизно через століття після Давида, був одним з видатних пророків у Ізраїлі. Він обстоював правдиве поклоніння в часи, коли процвітали неморальність і зіпсуття, і завжди був непохитно відданим Єгові. Не дивно, що Єлисей, наступник Іллі, назвав Єгову «Богом Іллі» (2 Царів 2:14).

І все ж таки Ілля був звичайною людиною. Яків писав: «Ілля був чоловік такий самий, як ми» (Якова 5:17, Хом.). Наприклад, після того як він завдав сильного удару поклонникам Ваала, цариця Єзавель погрожувала його вбити. Як зреагував на це Ілля? Він злякався і втік у пустелю. Сидячи «під одним ялівцем», Ілля лементував: «Досить тепер, Господи! Візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!» Ілля більше не бажав бути пророком, а хотів радше померти (1 Царів 19:4).

Однак Єгова виявив розуміння до Іллі. Бог підкріпив його, запевнивши в тому, що він не один, що є й інші люди, віддані правдивому поклонінню. Більш того, Єгова продовжував довіряти Іллі і доручив йому нове завдання (1 Царів 19:5—18).

Збентеження Іллі не означало, що він втратив Боже схвалення. Кого приблизно через 1000 років Єгова показав Петру, Якову та Івану у видінні преображення поряд з Ісусом Христом? Мойсея та Іллю (Матвія 17:1—9). Без сумніву, Єгова вважав Іллю зразковим пророком. І хоча Ілля був «чоловік такий самий, як  ми», Бог цінував його важку працю, пов’язану з відновленням правдивого поклоніння та освяченням Божого імені.

Внутрішня боротьба

Служителі Єгови час від часу можуть відчувати знеохочення або занепокоєння. Як же втішно знати, що такі самі почуття були і в Іллі! А як підбадьорливо усвідомлювати, що Єгова, який розумів почуття Іллі, розуміє й те, що ми ведемо внутрішню боротьбу! (Псалом 103:14).

З одного боку, ми любимо Бога і ближніх і бажаємо виконувати доручену Єговою працю проголошення доброї новини про Царство. З іншого — можемо розчаровуватися, коли на наше проповідування не відгукуються, або непокоїтися через загрози, які чуємо від ворогів правдивого поклоніння. Однак, як Єгова підтримував Іллю, так він підтримує і своїх служителів сьогодні. Розгляньмо приклад Герберта й Гертруд.

Герберт і Гертруд охрестилися як Свідки Єгови 1952 року в Лейпцигу (колишня Німецька Демократична Республіка). Божим служителям жилося тоді нелегко, оскільки їхня діяльність була заборонена. Як Герберт ставився до проповідування від дому до дому?

«Часом ми дуже непокоїлись. Ідучи від дому до дому, ми знали, що представники влади можуть раптово з’явитися і заарештувати нас». Що допомагало Герберту та іншим Свідкам долати страх? «Ми багато часу приділяли особистому вивченню Біблії. І Єгова давав нам сили продовжувати свою проповідницьку працю». Під час служіння в Герберта було кілька випадків, які зміцнили його і навіть приємно здивували.

Герберт зустрів жінку середнього віку, яка цікавилася Біблією. За кілька днів він відвідав її повторно. Під час розмови був присутній якийсь молодий чоловік. Через декілька хвилин Герберт побачив щось, від чого аж здригнувся. На стільці в кутку кімнати лежав поліцейський кашкет. Він належав молодому чоловікові. Виявилося, що той був поліцейським і мав твердий намір арештувати Герберта.

«Ти Свідок Єгови! — закричав молодий чоловік.— Покажи мені документи». Герберт дав йому свої документи. Після цього трапилося щось несподіване. Жінка подивилась на поліцейського і попередила його: «Якщо з цим Божим чоловіком щось станеться, більше не приходь у наш дім».

Молодий чоловік на мить розгубився, потім віддав Герберту його документи і відпустив його. Згодом Герберт дізнався, що цей поліцейський залицявся до дочки тієї жінки. Очевидно, той вирішив, що краще йому і далі залицятися до дівчини, ніж здати Герберта в поліцію.

Нехай Єгова буде нашим Богом

Чого ми вчимося з цих прикладів? Подібно до Авраама, ми повинні розвивати сильну віру в обіцянки Єгови. Як Давид, ми маємо зі щирим каяттям звертатися до Єгови, коли помиляємось. І подібно до Іллі, нам треба покладатися на силу Єгови, коли нас щось непокоїть. Якщо ми чинитимемо так, то Єгова стане нашим Богом вже тепер і буде ним вічно, оскільки він «Бог Живий, Який усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних» (1 Тимофія 4:10).

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 25]

Виявлення послуху на ділі зміцнювало віру Авраама.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Подібно до Давида, ми повинні каятися, коли грішимо.

[Ілюстрація на сторінці 28]

Як Єгова розумів почуття Іллі, так він розуміє й наші почуття.