Спасенні милістю, а не лише ділами
Спасенні милістю, а не лише ділами
«Спасені ви... через віру... не від діл, щоб ніхто не хвалився» (ЕФЕСЯН 2:8, 9).
1. Яка різниця між християнами і людьми в цілому, коли йдеться про особисті досягнення, і чому?
ЧИМАЛО людей сьогодні дуже пишаються своїми досягненнями і люблять ними хизуватись. Однак християни повинні уникати такого духу. Їм слід утримуватися від того, щоб звертати надмірну увагу на свої успіхи, в тому числі на успіхи в правдивому поклонінні. Вони радіють досягненнями народу Єгови. А втім, християни не роблять наголосу на особистому внеску в загальну справу. Вони усвідомлюють, що в служінні Єгові більшої ваги надається правильним спонукам, а не власним досягненням. Урешті-решт кожен, хто скористає з дару вічного життя, отримає його не завдяки своїм досягненням, а завдяки вірі і Божій милості (Луки 17:10; Івана 3:16).
2, 3. Чим пишався Павло і чому?
2 Апостол Павло чудово це усвідомлював. Він тричі молився, щоб Єгова усунув «колючку» з його тіла. Відповідь Єгови була така: «Досить тобі Моєї благодаті,— бо сила Моя здійснюється в немочі». Смиренно підкорившись рішенню Єгови, Павло сказав: «Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене». Нам варто наслідувати Павлів смиренний склад розуму (2 Коринтян 12:7—9).
3 Хоча в християнському служінні Павло робив надзвичайно багато, він визнавав, що таких результатів досяг не завдяки якимсь власним особливим здібностям. Він скромно зазначив: «Мені, найменшому від усіх святих, дана була оця благодать,— благовістити поганам недосліджене багатство Христове» (Ефесян 3:8). У цих словах немає жодного натяку на хвалькуватість чи на удавано благочестиву пихатість. «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Якова 4:6; 1 Петра 5:5). Чи ми наслідуємо Павла в тому, щоб смиренно вважати себе меншими від найменшого з наших братів?
«Майте один одного за більшого від себе»
4. Чому нам іноді важко вважати інших більшими від себе?
4 Апостол Павло радить співхристиянам: «Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе» (Филип’ян 2:3). Часом нам досить нелегко дотримуватися Павлової поради, особливо коли займаємо якесь відповідальне становище. Можливо, трудність спричиняється тим, що в якійсь мірі на нас вплинув дух конкуренції, дуже поширений у нинішньому світі. Нас з дитинства могли привчати до суперництва з рідними братами і сестрами або своїми шкільними товаришами. Може, нас постійно заохочували прагнути слави: бути найкращим учнем чи найкращим спортсменом школи. Звичайно, це чудово, коли ми стараємось виконувати будь-яку роботу якнайліпше. Але християни роблять це не для того, щоб привертати до себе надмірну увагу. Натомість вони хочуть отримувати від того, чим займаються, максимальний пожиток або, можливо, приносити користь іншим. А ось прагнення бути в усьому першим становить небезпеку. Чому?
5. Якщо з духом суперництва не боротись, до чого це може призвести?
5 Якщо людина не бореться з таким мисленням, то дух суперництва й егоїзму може породити в ній зневажливе ставлення до інших і зарозумілість. Вона може почати заздрити здібностям чи привілеям, які мають інші особи. У Приповістей 28:22 сказано: «Завидюща людина спішить до багатства, і не знає, що прийде на неї нужда». Вона навіть могла б зухвало домагатися становища, на яке не має права. Аби виправдати свої дії, така людина може вдатися до нарікань і критики. Християни ж мусять уникати подібної схильності (Якова 3:14—16). В усякому разі той, хто так поводиться, ризикує стати егоїстом.
6. Як у Біблії застерігається проти духу суперництва?
6 Біблія спонукає християн: «Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному!» (Галатів 5:26). Очевидно, такий нездоровий дух заволодів розумом одного християнина, про якого апостол Іван сказав: «Я до Церкви писав був, але Діотреф, що любить бути першим у них, нас не приймає. Тому-то, коли я прийду, то згадаю про вчинки його, що їх робить, словами лихими обмовляючи нас». Ось що може трапитися з християнином! (3 Івана 9, 10).
7. Чого християнину треба уникати у зв’язку зі світською роботою?
7 Звісно, неможливо очікувати, що християнину вдасться уникати абсолютно всіх занять, пов’язаних з конкуренцією. Візьмімо для прикладу світську роботу. Вона, можливо, спонукує до економічної конкуренції з іншими людьми чи фірмами, які випускають подібну продукцію чи надають подібні послуги. Однак і в цьому випадку християнин старатиметься виконувати свою роботу в дусі люб’язності, поваги і любові. Він не матиме нічого спільного з незаконними чи нехристиянськими ділами і буде пильнувати, щоб не зажити собі репутації безжалісної, егоїстичної особи, яка виявляє дух суперництва. Християнин уникатиме погляду, ніби бути в усьому першим — найважливіше в житті. Якщо це стосується світської роботи, то наскільки ж важливіше робити це в поклонінні Богові!
«Не порівнюючи себе ні з ким»
8, 9. а) Чому в християнських старійшин немає жодної підстави конкурувати між собою? б) Чому 1 Петра 4:10 стосується всіх Божих служителів?
8 Християнину слід ставитися до поклоніння так, як сказано в натхненому наказі: «Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому [«не порівнюючи себе ні з ким», СМ]» (Галатів 6:4). Старійшини, уникаючи конкуренції між собою, трудяться пліч-о-пліч і співпрацюють як рада. Їм приємно бачити, як кожен вносить свою лепту в загальну справу і сприяє добробуту цілого збору. Тож старійшини остерігаються згубної конкуренції й усім членам збору подають гарний приклад єдності.
9 Через вік, досвід і природні здібності хтось зі старійшин може бути вмілішим, ніж інші, або мати більшу проникливість. Тому в організації Єгови старійшинам доручаються різні обов’язки. Замість того щоб порівнювати себе з іншими, кожний старійшина діє згідно з порадою: «Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті» (1 Петра 4:10). Насправді ця порада стосується всіх служителів Єгови. Адже до певної міри кожен з них отримав як дар точне знання і кожен має унікальну нагоду брати участь у християнському служінні.
10. Лише за якої умови Єгова схвалюватиме наше священне служіння?
10 Єгова схвалює наше священне служіння лише тоді, коли ми служимо з любові й відданості, а не заради звеличення над іншими. Отож нам важливо зберігати врівноважений погляд на те, що ми робимо для підтримки правдивого поклоніння. Жоден з нас не може точно визначити спонуки інших, але «серця́ випробовує» Єгова (Приповістей 24:12; 1 Самуїла 16:7). Тому час від часу варто запитувати себе: «Що мене спонукує чинити діла віри?» (Псалом 24:3, 4; Матвія 5:8).
Належне ставлення до нашої праці
11. Які запитання нам варто ставити собі щодо участі в служінні?
11 Якщо спонуки відіграють надзвичайно важливу роль у тому, щоб отримати схвалення Єгови, то наскільки важливими для нас мають бути діла віри? І якщо служимо з правильних спонук, чи дійсно нам потрібно вести записи того, що́ і скільки ми робимо? Це доречні запитання, оскільки ми не хочемо надавати цифрам більшої ваги, ніж ділам віри. Також ми не хочемо бути зацікавлені лише в тому, щоб здати гарний звіт про своє християнське служіння.
12, 13. а) Наведіть деякі причини того, чому ми здаємо звіт про польове служіння. б) Чому ми можемо радіти, коли читаємо загальний звіт про нашу проповідницьку працю?
12 Зверніть увагу, що сказано в книжці «Організовані, щоб виконувати волю Єгови»: «Перші послідовники Ісуса Христа цікавились успіхами проповідницької праці (Марка 6:30). У книзі Дії згадуються приблизно 120 учнів, на яких було вилито святий дух у день П’ятдесятниці. Незабаром число учнів зросло до 3000, а потім до 5000... (Дії 1:15; 2:5—11, 41, 47; 4:4; 6:7). Безсумнівно, що новини про такий дивовижний ріст підбадьорювали учнів». З тієї ж причини Свідки Єгови стараються нині вести точні записи того, що і скільки робиться по всій землі на сповнення Ісусових слів: «Проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець» (Матвія 24:14). Такі звіти дають чітке уявлення про результати, яких вдається досягти у всесвітньому полі. Звіти показують, де необхідна допомога, яка література і в якій кількості потрібна для подальшого здійснення проповідницької праці.
13 Тож те, що ми здаємо звіт про служіння, допомагає нам ефективніше виконувати доручення проповідувати добру новину про Царство. Крім того, так ми довідуємось, чого вдається досягати нашим братам в інших куточках світу. Хіба це не підбадьорює нас? Справді, коли ми дізнаємося про поступ і розширення всесвітньої праці проповідування, то сповнюємось радістю, відчуваємо спонуку до більшої діяльності і переконуємось у тому, що Єгова нас благословляє. І як приємно знати, що у всесвітній звіт включено наш особистий звіт! Звісно, він дуже маленький у порівнянні з загальним звітом, а втім, він не залишається непоміченим Єговою (Марка 12:42, 43). Пам’ятай, що без твого звіту всесвітній звіт був би неповним.
14. Що включається в наше поклоніння Єгові, окрім праці проповідування і навчання?
14 Звичайно, з того, що робить кожен Свідок, виконуючи свій обов’язок присвяченого служителя Єгови, багато що не відображається в його звіті. Наприклад, у звіті не враховується регулярне особисте вивчення Біблії, відвідування християнських зібрань та участь у них, обов’язки в зборі, допомога співвіруючим у разі потреби, фінансова підтримка всесвітньої праці Царства і так далі. Тому хоча звіт про служіння відіграє значну роль, оскільки допомагає нам зберігати ревність у проповідуванні й не сповільнюватися в цій справі, але ми мусимо правильно розуміти роль звіту. Не слід вважати його своєрідним пропуском чи паспортом, який дає нам право на вічне життя.
«У добрих ділах запопадливі»
15. Чому діла необхідні, хоча самі вони й не можуть нас спасти?
15 Ясно, що хоча самі діла і не можуть спасти нас, але без них не обійтись. Власне тому християни називаються «людьми вибраними, у добрих ділах запопадливими». І саме тому їх заохочується ‘уважати один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків’ (Тита 2:14; Євреїв 10:24). Більш того, письменник Біблії Яків відверто каже: «Як тіло без духа мертве, так і віра без діл — мертва» (Якова 2:26).
16. Що важливіше від діл, але чого нам слід остерігатись?
16 Хоча добрі діла самі по собі важливі, але спонуки до цих діл ще важливіші. Тому з нашого боку було б правильно час від часу їх перевіряти. Проте ми повинні остерігатися когось судити, адже ніхто точно не знає спонук інших людей. «Ти хто такий, що судиш чужого раба?» — запитує нас Біблія і далі каже: «Він для пана свого стоїть або падає» (Римлян 14:4). Пан усіх, Єгова, і призначений ним Суддя, Ісус Христос, судитимуть нас не лише на підставі наших діл. Вони теж братимуть до уваги наші спонуки, можливості, а також нашу любов і відданість. Тільки Єгова та Ісус Христос можуть правильно судити, чи ми виконали своє християнське завдання. А кожного християнина апостол Павло заохочує ось до чого: «Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди» (2 Тимофія 2:15; 2 Петра 1:10; 3:14).
17. Хоча ми намагаємося робити все, що в наших силах, чому нам слід пам’ятати слова з Якова 3:17?
17 Єгова ставить перед нами розсудливі вимоги. Як говориться в Якова 3:17, «мудрість, що зверху», зокрема, «лагідна». В оригіналі тут вжите слово, яке буквально означає «розсудлива». З нашого боку було б мудро і практично наслідувати в цьому Єгову. А для того ми не повинні накладати на себе і на братів нерозсудливі й недосяжні вимоги.
18. Чого ми можемо сподіватись, якщо маємо врівноважений погляд на наші діла і милість Єгови?
18 Поки ми матимемо врівноважений погляд на наші діла віри і милість Єгови, доти зберігатимемо радість, яка вирізняє нас як правдивих служителів Єгови (Ісаї 65:13, 14). Можемо радіти, що Єгова зливає на свій народ в цілому рясні благословення, незалежно від того, скільки ми особисто можемо робити. Ми далі в «молитві й проханні з подякою» проситимемо Бога допомагати нам робити все, що в наших силах. Тоді ‘мир Божий, що вищий від усякого розуму, берегтиме серця наші та думки у Христі Ісусі’ (Филип’ян 4:4—7). Справді, ми можемо черпати потіху і підбадьорення з того, що маємо можливість бути спасенними милістю Єгови, а не лише своїми ділами!
Чи можеш пояснити, чому християни...
• уникають хизування своїми особистими досягненнями?
• уникають духу суперництва?
• здають звіт про служіння?
• намагаються не судити співхристиян?
[Запитання для вивчення]
[Ілюстрація на сторінці 15]
«Досить тобі Моєї благодаті».
[Ілюстрації на сторінках 16, 17]
Старійшинам приємно бачити, як кожен вносить свою лепту в загальну справу і сприяє добробуту цілого збору.
[Ілюстрації на сторінках 18, 19]
Без твого звіту всесвітній звіт був би неповним.