Філон Александрійський. Поєднання Писань з філософією

У 332 році до н. е. Александр Македонський увійшов в Єгипет. Перш ніж прямувати маршем на схід з метою підкорення світу, він заснував місто, яке назвав Александрією. Це місто стало центром грецької культури. Близько 20 року до н. е. там народився інший завойовник, чиєю зброєю були не меч або спис, а філософські міркування. Він відомий як Філон Александрійський або через своє юдейське походження як Філон Юдейський.

Юдейська діаспора з’явилася після знищення Єрусалима в 607 році до н. е. В Єгипті вона була досить чисельною, і в Александрії жили тисячі євреїв. Однак у них були напружені стосунки з сусідами-греками. Юдеї відмовлялися поклонятись грецьким богам, тоді як греки піднімали на сміх Єврейські Писання. Філон отримав грецьку освіту, а вихований був за юдейськими звичаями. Тож він добре знав про суперечки між обома народами. Філон вважав, що релігія юдеїв була правдивою. Але на відміну від багатьох, він шукав мирних способів приведення язичників до Бога. Філон хотів зробити так, щоб юдаїзм став для них прийнятним.

Нове значення древніх Писань

Рідною мовою Філона, як і багатьох інших александрійських юдеїв, була грецька. Тому основою його досліджень стала Септуагінта — грецький переклад Єврейських Писань. Вивчаючи текст Септуагінти, Філон дійшов висновку, що там містяться елементи філософії і що Мойсей був «генієм філософії».

За кілька століть до того грецькі мислителі відкидали буквальне розуміння розповідей про богів і богинь — велетнів і демонів, зображених у міфології стародавньої Греції. Ці філософи почали по-своєму тлумачити ті древні оповіді. Їхній метод фахівець з античної філології Джеймс Дремменд описав так: «Філософ починав вишукувати в міфологічних розповідях завуальоване значення і з огляду на вкрай бридкий зміст та безглуздість цих оповідань робив висновок, що їхні укладачі, мабуть, мали намір за допомогою сенсуалістичної образної мови показати якісь глибокі і повчальні істини». Цей метод називається алегоричним тлумаченням, і власне його Філон старався використовувати для пояснення Писань.

Візьмімо для прикладу Буття 3:22 із Септуагінти в перекладі Бакстера, де сказано: «Господь Бог зробив Адамові і його жінці шкіряний одяг і одягнув їх». Греки вважали, що зробити одяг було нижче гідності Всемогутнього Бога. Тому Філон вишукав у цьому вірші символізм і пояснив: «Шкіряний одяг — це  образний опис звичайної шкіри, інакше кажучи, нашого тіла. Адже Бог, створивши спершу розум, назвав його Адамом. Після того він створив відчуття довколишнього світу, яке назвав Життям. І врешті-решт за необхідністю він створив і тіло, образно назвавши його шкіряним одягом». Отже, то́му, що Бог одягнув Адама і Єву, Філон спробував надати філософського значення.

Розгляньмо також Буття 2:10—14, де згадується, звідки бралася вода, що напувала Едемський сад, і де говориться про чотири ріки, які брали свій початок у тому саду. Філон намагався збагнути глибину слів і знайти підтекст. Він дав деякі пояснення про землю, після чого сказав: «Можливо, цей уривок має алегоричне значення, оскільки чотири річки є символом чотирьох чеснот». Філон зробив припущення, що річка Пішон символізує розсудливість, Ґіхон — серйозність, Тигр — стійкість, а Євфрат — справедливість. Ось як алегорія витіснила географію.

Філон вдався до алегоричного тлумачення, щоб проаналізувати повідомлення про створення, про те, як Каїн убив Авеля, про Потоп за днів Ноя, про змішання мов у Вавилоні і щоб пояснити багато принципів з Мойсеєвого Закону. Як можна побачити з прикладу в попередньому абзаці, Філон часто визнавав буквальне значення біблійних віршів і потім наводив  їхнє символічне значення, починаючи такими словами: «Можливо, це варто сприймати як алегорію». У Філонових працях символіка займає чільне місце, а очевидне значення Писань, на жаль, затемнюється.

Хто такий Бог?

Філон доводив те, що Бог існує, за допомогою переконливого порівняння. Після опису суходолу, річок, планет і зірок він робить висновок: «Світ створений вкрай майстерно, так, наче все було зроблено кимсь, хто є самодостатнім і неперевершеним у знанні. Саме таким чином ми усвідомлюємо, що Бог існує». Ця думка Філона — приклад розсудливих міркувань (Римлян 1:20).

Проте коли Філон роз’яснював природу Всемогутнього Бога, він відійшов далеко від правди. Цей філософ стверджував, що Бог «не має конкретних рис» і що він «незбагненний». Філон знеохочував людей пізнавати Бога, кажучи, що «старатися йти далі, а саме продовжувати досліджувати сутність і конкретні риси Бога — абсолютне безглуздя». Це міркування походить не з Біблії, а з праць язичницького філософа Платона.

Філон стверджував, що Бог настільки далеко за межею нашого розуміння, що називати його особистим ім’ям неможливо. Філон сказав: «Отже, цілком розумно вважати, що недоречно називати якимось іменем того, хто насправді є живим Богом». Але це суперечить дійсності!

Біблія не залишає жодних сумнівів стосовно того, що Бог має особисте ім’я. У Псалмі 68:4 (Дерк.) говориться: «Співайте Богові, піснею прославляйте ім’я Його; вихваляйте Того, Хто сидить на хмарах — Його ім’я Єгова». В Ісаї 42:8 наводяться слова самого Бога: «Я Господь [«Єгова», НС],— оце Ймення Моє». Чому Філон, будучи юдеєм, який знав ці біблійні вірші, навчав, що Бог безіменний? Тому що він описував не Бога-особу, про якого розповідається в Біблії, а безіменного, неприступного бога з грецької філософії.

Що таке душа?

Філон навчав, що душа відокремлена від тіла. Про людину він каже, що вона «складається з тіла і душі». Чи може душа померти? Зверніть увагу на Філонове пояснення: «Коли ми живемо, то душа мертва і похоронена в нашому тілі, немов у могилі. Однак коли тіло помирає, то душа живе таким чином, як це для неї природно. Адже тоді вона звільняється зі злого і мертвого тіла, в якому була ув’язнена». З погляду Філона, душа помирає символічно, насправді ж вона взагалі не вмирає — вона безсмертна.

Але чого навчає про душу Біблія? У Буття 2:7 говориться: «Створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою душею». Згідно з Біблією, людина не має душі, натомість вона сама є душею.

Біблія також навчає, що душа не безсмертна. В Єзекіїля 18:4 сказано: «Душа, що грішить,— вона помре». З наведених біблійних віршів ми можемо зробити логічний висновок: людина — це душа. Тому коли людина помирає, помирає душа (Буття 19:19) *.

Після смерті Філона юдеї звертали мало уваги на його праці. Однак його визнав християнський світ. Євсевій та інші церковні провідники вважали, що Філон навернувся в християнство. Ієронім зачислив його до отців церкви. Не юдеї, а християни-відступники зберегли праці Філона.

Те, чого навчав Філон, привело до релігійної революції. Під впливом його праць  загальновизнане християнство прийняло небіблійну доктрину про душу. Вчення Філона про Логос, тобто Слово, посприяло розвитку доктрини про Трійцю — небіблійного догмата відступницького християнства.

Не обманюйтесь

Досліджуючи Єврейські Писання, Філон намагався «не пропускати жодного алегоричного значення, яке могло бути заховане за простою оповіддю». Проте, як читаємо в Повторення Закону 4:2, стосовно Божого закону Мойсей звелів: «Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшайте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я наказав вам». Очевидно, Філон мав добрі наміри, але він, так би мовити, окутав Писання шарами абстрактних припущень, які, подібно до густої імли, затуманювали ясні вчення натхненого Божого Слова.

«Ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками»,— сказав апостол Петро (2 Петра 1:16). На відміну від Філона, Петро, даючи настанови ранньому християнському збору, опирався на факти і керівництво Божого духу, «Духу правди», який провадив християн до цілої правди (Івана 16:13).

Якщо ви бажаєте поклонятися Богові, виявленому в Біблії, вам потрібен надійний дороговказ, а не тлумачення, що ґрунтуються на людських міркуваннях. Вам необхідно отримати точне знання про Єгову і його волю, і вам потрібне смирення, щоб бути щирим дослідником. Якщо ви саме так ставитеся до вивчення Біблії, вам удасться пізнати ‘Писання святе, що може зробити вас мудрими на спасіння вірою в Христа Ісуса’. Тоді ви побачите, що Боже Слово зробить вас ‘досконалими, до всякого доброго діла готовими’ (2 Тимофія 3:15—17).

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 10]

МІСТО, В ЯКОМУ ЖИВ ФІЛОН

Філон жив і працював в єгипетському місті Александрії. Протягом століть це місто було книжковою столицею і світовим осередком, де точилися наукові дебати.

У школах міста викладали знамениті вчені. Всесвітньо відомою стала Александрійська бібліотека. Кількість зібраних у ній видань сягнула сотень тисяч, оскільки завідувачі цієї книгозбірні прагнули здобути копії кожного письмового документа.

Пізніше всесвітня слава Александрії та її наукових надбань поступово згасла. Римські імператори надавали перевагу своїй столиці, і тому культурний центр перекочував у Європу. Остаточний занепад Александрії припав на сьоме століття нашої ери, коли місто підкорили загарбники. Історики донині оплакують втрату Александрійської бібліотеки, іноді заявляючи, що таким чином поступ цивілізації був затриманий на 1000 років.

[Відомості про джерело]

L. Chapons/Illustrirte Familien-Bibel nach der deutschen Uebersetzung Dr. Martin Luthers

[Рамка на сторінці 12]

АЛЕГОРИЧНЕ ТЛУМАЧЕННЯ В НАШІ ДНІ

Алегорія — це «спосіб художнього зображення за допомогою символічних, вигаданих образів, справжніх подій або узагальнень». Вважається, що за допомогою алегорій автори творів розкривають якийсь особливий прихований зміст. Подібно до Філона Александрійського, деякі сучасні релігійні вчителі пояснюють Біблію шляхом алегоричних тлумачень.

Ось приклад з перших одинадцяти розділів книги Буття, в яких записана людська історія від часу створення до розсіяння людей за днів будівництва Вавилонської вежі. Про цю частину Біблії в католицькому перекладі «Нова американська Біблія» (англ.) говориться: «Щоб істини, які містяться в цих розділах, були зрозумілими ізраїльському народу, що мав призначення зберігати ці істини, їх потрібно було виразити за допомогою понять, які існували в той час. З цієї причини самі істини слід чітко відрізняти від їхнього літературного вбрання». На думку авторів цього перекладу, як вбрання прикриває тіло, так і слова прикривають якесь глибше значення; тож розділи з 1-го по 11-й книги Буття не слід сприймати буквально.

Однак Ісус навчав, що повідомлення в початкових розділах Буття дійсно є правдою (Матвія 19:4—6; 24:37—39). Апостоли Павло і Петро навчали того самого (Дії 17:24—26; 2 Петра 2:5; 3:6, 7). Щирі дослідники Біблії відкидають пояснення, які не узгоджуються з усім Божим Словом.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Знаменитий Александрійський маяк.

[Відомості про джерело]

Archives Charmet/Bridgeman Art Library