У найдавнішій російській бібліотеці пролилось «ясне світло» на Біблію

ДВОЄ вчених наполегливо шукають стародавні біблійні рукописи. Вони незалежно один від одного подорожують безлюдними теренами і ретельно оглядають печери, монастирі та прадавні оселі у скелях. Минають роки, аж ось стежки цих науковців перетинаються в найдавнішій публічній бібліотеці Росії. Туди потрапляють одні з найбільш дивовижних в історії знахідок, пов’язаних з біблійними текстами. Хто ці чоловіки? Як ті скарби, які вони знайшли, потрапили в Росію?

Найдавніші рукописи свідчать на користь Божого Слова

Щоб ближче познайомитися з одним із цих учених, перенесімося подумки на початок XIX сторіччя. Європу охоплюють буревії інтелектуальної революції. Це час розвитку науки і культури. Такий поступ у свою чергу сприяє розвитку скептичного ставлення до традиційних поглядів. Критики намагаються підірвати авторитет Біблії. Вчений світ охоплений сумнівами щодо вірогідності біблійних текстів.

Деякі щирі поборники Божого Слова усвідомлюють, що його незмінність могли б переконливо засвідчити ще не виявлені стародавні рукописи Біблії. Протягом віків було багато спроб знищити чи спотворити Біблію. Але якщо б вдалося знайти рукописи, старіші від уже існуючих, ті рукописи мовчазно доводили б достовірність біблійного тексту. За допомогою новознайдених рукописів можна було б також виявити в тексті Святого Письма ті нечисленні місця, куди внаслідок неточного перекладу вкралися помилки.

Одні з найзапекліших у той час дебатів про достовірність Біблії точилися в Німеччині. Молодий тамтешній професор полишає затишне університетське життя і вирушає в подорож, яка приводить його до найбільш грандіозних в історії знахідок, пов’язаних з Біблією. Звуть цього знавця Біблії Константин фон Тішендорф. Він відкидає так звану вищу критику і робить значний вклад у доведення достовірності біблійного тексту. Його перша подорож до Сінайської пустелі в 1844 році увінчується неймовірним успіхом. В одному монастирі Тішендорф випадково заглядає в кошик для сміття і знаходить там стародавню копію Септуагінти, перекладу Єврейських Писань  грецькою мовою. В руках ученого опиняється найстаріша з усіх відомих копій!

Тішендорф у захваті, адже він повертається з подорожі з 43 пергаментами. Науковець упевнений, що можна знайти ще більше пергаментів, але протягом повторної подорожі 1853 року йому вдається роздобути лише один-єдиний фрагмент біблійного тексту. А як же решта? У Тішендорфа закінчуються кошти, і він намагається заручитися підтримкою заможної особи. Учений знову залишає рідну країну, щоб податися на пошуки стародавніх рукописів. Але перед подорожжю він звертається до російського царя.

Цар зацікавився справою

Тішендорф, мабуть, сильно переживав, як його, вченого-протестанта, приймуть у Росії. Адже це була величезна держава, в якій панувала православна релігія. На щастя, в Росії тоді настав сприятливий період перемін і реформ. Оскільки в країні почали надавати значної уваги освіті, 1795 року за наказом імператриці Катерини II (відомої також як Катерина Велика) було засновано Імператорську бібліотеку в Санкт-Петербурзі. Ця перша в Росії публічна бібліотека стала для мільйонів людей справжньою скарбницею друкованої інформації.

Імператорська бібліотека зажила собі слави однієї з найкращих бібліотек Європи. Все ж вона мала один недолік. Хоча з моменту заснування цієї книгозбірні минуло п’ятдесят років, але в її архівах налічувалося лише шість рукописів єврейською мовою. Зрозуміло, що матеріали бібліотеки не могли задовольнити чимраз більшу зацікавленість росіян біблійними мовами і перекладами. Катерина II послала вчених до університетів Європи, щоб вони вивчили там єврейську мову. Після повернення цих фахівців додому в провідних православних семінаріях Росії було впроваджено курс вивчення єврейської. І саме тоді російські науковці вперше розпочали працю над точним перекладом Біблії з давньоєврейської мови на російську. Однак їм бракувало коштів, до того ж вони зіткнулися з протидією з боку консервативних провідників церкви. Для тих, хто прагнув біблійного знання, справжнє світло тоді ще не засяяло.

Цар Олександр II відразу збагнув важливість пошуків, які здійснював Тішендорф, і тому надав йому фінансову підтримку. Незважаючи на «запеклий і фанатичний опір» певних осіб, Тішендорф повертається з Сінайського півострова з рештою фрагментів Септуагінти *. Пізніше знайдений цим ученим рукопис назвуть Сінайським кодексом. Цей кодекс і донині вважається одним з найдавніших існуючих рукописів Біблії. А тепер повернімося в Санкт-Петербург. Тішендорф поспішає на прийом до царя в Зимовий палац. Там він пропонує цареві підтримати «одне з найвеличніших починань у галузі теоретичних і біблійних досліджень». Йдеться про видання новознайденого рукопису, який згодом помістять в Імператорську бібліотеку. Цар охоче погоджується на таку пропозицію, і окрилений успіхом Тішендорф пізніше напише: «Провидіння подарувало нашому часу... Сінайську Біблію. Вона стала для нас повним і ясним світлом, щоб ми побачили справжній текст написаного Божого Слова. Вона допоможе  нам захищати правду, бо переконливо свідчить про достовірність біблійного тексту».

Біблійні скарби з Криму

На початку статті було згадано і про іншого вченого, який шукав біблійні скарби. Хто це? За кілька років до того, як Тішендорф повернувся в Росію, Імператорській бібліотеці було запропоновано придбати дуже цінну колекцію. Вона була настільки значима, що нею зацікавився сам цар, і заради того, щоб побачити її, з усієї Європи в Росію з’їхалося чимало науковців. Ці вчені мужі не могли повірити своїм очам. Перед ними була велетенська колекція рукописів та інших матеріалів. У ній налічувалось аж 2412 окремих предметів, у тому числі 975 рукописів і сувоїв. Серед них було 45 рукописів Біблії, які датувалися періодом до X сторіччя н. е. Найбільш неймовірним здавалося те, що всі ці рукописи майже самостійно зібрав лише один чоловік. Це був Авраам Фіркович, караїмський учений, якому тоді було за 70! А хто такі караїми? *

Це питання дуже цікавило царя. Росія на той час значно розширила свої кордони, і до її володінь увійшли території, які раніше належали іншим державам. Через це в імперії мешкали тепер нові етнічні групи. Крим, мальовничий край, що лежить на березі Чорного моря, був заселений народом, який, здавалося б, походив від євреїв, але мав турецькі звичаї. Розмовляв же він мовою, що була споріднена з татарською. Цей народ, караїми, вів свій родовід від євреїв, яких 607 року до н. е., після знищення Єрусалима, вавилоняни забрали в полон. Однак, на відміну від рабиністичних євреїв, кримські караїми відкинули Талмуд і зосередились на Писаннях. Вони прагнули надати царю докази того, що відрізняються від рабиністичних євреїв, а значить гідні статусу окремої народності. Караїми сподівалися, що завдяки давнім рукописам, які були їхньою власністю, зможуть довести своє походження від євреїв, котрі після вавилонського вигнання переселилися в Крим.

Коли Фіркович розпочав пошуки стародавніх записів і рукописів, він став досліджувати скельні поселення в Чуфут-Кале, що в Криму. Там у маленьких хижах, які були змуровані з каменю, видобутого зі скельної породи, караїми з давніх-давен жили і поклонялися згідно зі своєю релігією. Вони ніколи не позбувалися непридатних для використання рукописів Писань, в яких містилося ім’я Бога, Єгова. Адже знищення таких рукописів караїми вважали святотатством. Ці рукописи вони дбайливо зберігали в невеликих коморах, які називалися генізами, що єврейською означає «місце сховку». Оскільки караїми мали глибоку повагу до Божого імені, то рідко хто торкався тих захованих пергаментів.

Фіркович, якого не злякали вікові шари пилу, береться за ретельне дослідження геніз. В одній з них учений знаходить рукопис, датований 916 роком н. е. Пізніше цьому славнозвісному рукопису дадуть назву Петербурзький кодекс пізніх Пророків. Це один з найдавніших існуючих рукописів Єврейських Писань.

Фірковичу вдається зібрати силу-силенну рукописів, і 1859 року він вирішує передати свою величезну колекцію в Імператорську  бібліотеку. У 1862 році Олександр II допомагає бібліотеці купити колекцію Фірковича за величезну на той час суму — 125 000 рублів. Загальний же бюджет бібліотеки тоді сягав не більше 10 000 рублів на рік! До рукописів придбаної колекції належав і знаменитий Ленінградський кодекс (B 19^A). Він датується 1008 роком н. е. і є найдавнішою повною копією Єврейських Писань. Як зазначив один учений, це, «ймовірно, один з найбільш важливих біблійних рукописів, оскільки він підтвердив правильність тексту більшості сучасних критичних видань Єврейської Біблії». (Дивіться інформацію в рамці). Того ж 1862 року видається знайдений Тішендорфом Сінайський кодекс, який згодом здобуває всесвітнє визнання.

Духовне світло в наш час

Сьогодні імператорська книгозбірня відома як Російська національна бібліотека. Вона містить одне з найбільших у світі зібрань стародавніх рукописів *. Відображаючи зміни в історії Росії, бібліотека за два століття сім разів змінювала свою назву. Одна з її добре відомих назв — Державна публічна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна. Сум’яття XX століття не обійшли стороною цю книгозбірню, однак поміщені в ній рукописи вціліли. Вони пережили і обидві світові війни, і блокаду Ленінграда. Яку користь нам приносять ці рукописи?

Стародавні рукописи — це надійне підґрунтя для багатьох сучасних перекладів Біблії. Завдяки їм щирі шукачі правди можуть мати точніші переклади Святого Письма. Тексти Сінайського і Ленінградського кодексів відіграли важливу роль у створенні «Перекладу нового світу Святого Письма» (англ.). Це переклад Біблії опубліковано Свідками Єгови, і його повне видання побачило світ у 1961 році. Під час роботи комітет перекладу Біблії нового світу користувався, наприклад, такими текстами, як «Біблія гебраїка штутгартензія» і «Біблія гебраїка» Кіттеля. Вони ж у свою чергу базуються на тексті Ленінградського кодексу, і в їхньому оригінальному тексті 6828 разів уживається тетраграма, тобто Боже ім’я.

Порівняно небагатьом читачам Біблії відомо, чим вони завдячують бібліотеці в Санкт-Петербурзі і зібраним у ній рукописам, декотрі з яких носять колишню назву міста — Ленінград. Проте найбільше ми маємо бути вдячні Автору Святого Письма, Богу Єгові, який зливає на нас духовне світло. Тому псалмоспівець благав Бога: «Пошли Своє світло та правду Свою,— вони мене будуть провадити» (Псалом 43:3).

[Примітки]

[Рамка на сторінці 13]

БОЖЕ ІМ’Я ЗНАЮТЬ І ВЖИВАЮТЬ ЗДАВНА

У своїй мудрості Єгова подбав про те, щоб його Слово, Біблія, збереглося дотепер. Збереженню Божого Слова посприяла, зокрема, копітка праця багатьох поколінь переписувачів. Найбільш скрупульозними серед них були масорети, професійні єврейські переписувачі, які трудилися в період з VI по X століття н. е. У давньоєврейській мові голосні звуки на письмі не позначалися. З часом через це, коли єврейську мову витісняла арамейська, зросла небезпека того, що втратиться правильна вимова слів. Масорети ввели систему позначення голосних. Ці позначення проставлялися в біблійних текстах і вказували на правильну вимову єврейських слів.

Варто зазначити, що позначки в Ленінградському кодексі, проставлені масоретами, дозволяють вимовляти тетраграму (чотири приголосні єврейської мови, які утворюють Боже ім’я) як Єгва, Єгві та Єгова. Сьогодні «Єгова» — найпоширеніша вимова Божого імені. Для тих, хто писав Святе Письмо, та для інших людей давнини ім’я Бога було добре знайомим і постійно згадуваним іменем. У наш час Боже ім’я знають і вживають мільйони людей, які визнають, що «Єгова... єдиний Всевишній над усією землею» (Псалом 83:18, НС [83:19]).

[Ілюстрація на сторінці 10]

Зал рукописів у Національній бібліотеці.

[Ілюстрація на сторінці 11]

Імператриця Катерина II.

[Ілюстрації на сторінці 11]

Константин фон Тішендорф (посередині) і Олександр II, російський цар.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Авраам Фіркович.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 10]

Обидва зображення: Російська національна бібліотека, Санкт-Петербург

[Відомості про ілюстрації, сторінка 11]

Катерина II: Російська національна бібліотека, Санкт-Петербург; Олександр II: з книги «Spamers Illustrierte Weltgeschichte», Лейпциг, 1898.