Ким був Понтій Пилат?

«ЗАРОЗУМІЛИЙ, скептичний Пилат. Ця історична постать і досі викликає суперечки. Хтось вважає його святим, хтось — втіленням слабовільності, а ще хтось — взірцем політика, здатного пожертвувати людиною заради стабільності» (Енн Роу, «Понтій Пилат», англ.).

Можна погоджуватись або не погоджуватись з цими оцінками, але всі визнають, що Понтій Пилат прославився тим, як він обійшовся з Ісусом Христом. Ким був Пилат? Що відомо про нього? Відомості про його посаду поглиблять розуміння найважливішої події, яка сталася на землі.

Посада, обов’язки і влада

Римський імператор Тіберій призначив Пилата префектом (намісником) провінції Юдея у 26 році н. е. Префектів вибирали з так званих вершників — представників нобілітету, які стояли нижче за станом від сенаторів. Очевидно, Пилат почав служити в армії військовим трибуном, пройшов відповідні щаблі військової кар’єри і був призначений намісником провінції, коли йому не виповнилося й 30 років.

Військовим одягом Пилата була шкіряна туніка і металевий нагрудник. Перед широким загалом він з’являвся у білій тозі з пурпурною облямівкою. Він мав коротко стрижене волосся і чисто голився. Дехто вважає Пилата вихідцем з Іспанії, але його ім’я вказує на приналежність до знатного роду Понтіїв племені самнітів з південної Італії.

Префектів рівня Пилата звичайно посилали у варварські провінції римської імперії. Однією з них для римлян була Юдея. Крім того, що Пилат мав підтримувати тут порядок, він наглядав за збором непрямих податків і подушної податі. Повсякденними судовими справами займалися юдейські суди, а справи, що передбачали смертну кару, передавалися, очевидно, на розгляд намісника, який посідав у провінції вищу судову владу.

Пилат жив у портовому місті Кесарія разом з дружиною і мав у своєму розпорядженні кілька писарів, помічників і кур’єрів. Він командував п’ятьма когортами піхотинців, кожна з яких складалася з 500—1000 чоловіків, та кіннотою, очевидно, з 500 вершників. Його воїни страчували злочинців. У мирний період страті злочинця передувало коротке слухання справи, але під час бунту повстанців масово страчували на місці. Наприклад, римляни стратили 6000 рабів, щоб придушити повстання Спартака. Коли б у Юдеї почалося повстання, намісник міг звернутися до імперського легата в Сирії, який у своєму  розпорядженні мав легіони. Однак легат був відсутній майже весь час, протягом якого Пилат обіймав посаду намісника, тож йому доводилось якнайшвидше класти край будь-яким заворушенням.

Намісники регулярно звітувалися імператору. Йому обов’язково доповідали про справи, які торкалися імператорського достоїнства або становили якусь загрозу римській владі. Імператор видавав відповідні накази. Намісник намагався представити імператору власне бачення подій у провінції ще до того, як хтось поскаржиться на нього. Це повною мірою стосувалося Пилата, оскільки в Юдеї ситуація була дуже напруженою.

Крім Євангелій, головними джерелами відомостей про Пилата є праці істориків Йосифа Флавія і Філона. Римський історик Таціт також стверджує, що Пилат стратив Христа, від імені якого пішла назва християн.

Пилат провокує юдеїв

За словами Йосифа Флавія, римські правителі з огляду на релігійні почуття юдеїв, які негативно ставились до поклоніння зображенням, не привозили в Єрусалим військові штандарти з портретом імператора. Пилат же знехтував релігійними звичаями юдеїв, і, обурені, вони рушили до Кесарії зі скаргою. Прокуратор не вдавався до жодних дій протягом п’яти днів. На шостий він наказав воїнам оточити розгніваний натовп і пригрозити людям смертю, якщо вони не розійдуться. Коли юдеї сказали, що їм ліпше померти, ніж бачити, як порушується їхній закон, Пилат пом’якшав і розпорядився винести зображення з Єрусалима.

Пилат вдавався до застосування сили. Йосиф Флавій розповів про те, що намісник почав будувати акведук для забезпечення Єрусалима водою і робив це за рахунок коштів з храмової скарбниці. Він не конфісковував цих грошей, оскільки знав, що це було би святотатством і розгнівані юдеї стали б вимагати, щоб Тіберій відкликав його з провінції. Тому, імовірно, Пилат мав відповідну домовленість зі служителями храму. Річ у тім, що пожертвувані кошти, які називали «корван», могли законним чином використовуватись на громадські роботи для благополуччя міста. Однак тисячі юдеїв зібралися, щоб виразити своє обурення.

Пилат наказав своїм воїнам змішатися з натовпом і не разити людей мечем, а бити палицями. Він, очевидно, хотів підкорити собі юрбу, не допускаючи різні. Це, мабуть, йому вдалося, хоча декотрі люди все-таки загинули. Можливо, що саме про цей випадок ішлося, коли Ісусу сказали, що Пилат змішав кров галілеян з їхніми жертвами (Луки 13:1).

«Що є правда?»

Поганої слави Пилат зажив собі, коли розглядав звинувачення проти Ісуса, висунуті юдейськими первосвящениками і старійшинами. За їхніми словами, вина Ісуса полягала в тому, що він називав себе Царем. Почувши, що його мета полягає у свідченні про правду, Пилат вирішив, що звинувачуваний не становить жодної небезпеки для Риму. «Що є правда?» — запитав він, очевидно, вважаючи правду надто розпливчастим поняттям, яке не заслуговує на увагу. Свій висновок Пилат висловив так: «Я не знаходжу жодної  провини в Цій Людині» (Івана 18:37, 38; Луки 23:4).

Цим судовий процес мав би закінчитися, але юдеї наполягали на тому, що Ісус підбурював народ до бунту. Пилат знав, що первосвященики віддали йому Ісуса через заздрість. Він також знав, що, звільнивши Ісуса, наживе собі неприємностей. А їх і так було вже достатньо. Про це свідчить те, що Варавва та інші були ув’язнені за бунт і вбивство (Марка 15:7, 10; Луки 23:2). Крім того, попередніми конфліктами з юдеями він скомпрометував себе в очах Тіберія, відомого своїм суворим ставленням до намісників. Але піддатися юдеям означало визнати свою слабкість. Отже, Пилат опинився перед важким вибором.

Дізнавшись, звідки Ісус родом, Пилат спробував передати його справу Іроду Антипі, правителю Галілеї. Коли це не вдалося, прокуратор запропонував звільнити Ісуса, згідно зі звичаєм відпускати одного з в’язнів на Пасху. Але натовп перед його палацом домагався звільнення Варавви (Луки 23:5—19).

Пилат, можливо, хотів учинити справедливо, але разом з тим йому хотілося зберегти своє становище і догодити натовпу. Врешті-решт він знехтував своїм сумлінням та справедливістю заради кар’єри. Він наказав принести йому води, умив руки і заявив про свою невинність у смерті, на яку дав згоду *. Будучи переконаним у невинності Ісуса, Пилат наказав висікти його і допустив, щоб воїни глузували з нього, били його та плювали на нього (Матвія 27:24—31).

Пилат зробив було останню спробу звільнити Ісуса, але натовп став кричати, що в такому разі він не друг кесарю (Івана 19:12). Тоді Пилат здався. Один дослідник написав про Пилатове рішення: «Вихід був простий — страта. Це ж усього лише якийсь там юдей. Безглуздо через нього наживати собі проблем».

Що було з Пилатом потім?

Останній відомий епізод з життя Пилата пов’язаний зі ще одним конфліктом. Йосиф Флавій розповів, що юрба озброєних самарян зібралася на горі Ґарізім у пошуках скарбів, які нібито заховав там Мойсей. Пилат втрутився у це, і його воїни вбили декотрих людей. Самаряни поскаржилися на нього вищому за чином правителю, легату Сирії Луцію Вітеллію. Невідомо, чи вважав Вітеллій, що Пилат зловживає своїм становищем, але наказав йому їхати в Рим і дати звіт імператору. Пилат ще не встиг прибути у Рим, як Тіберій помер.

«З цього моменту,— говориться в одному журналі,— Пилат переходить з історії в легенду». Робилося чимало спроб доповнити відсутні відомості. Хтось твердив, що Пилат став християнином. Ефіопські православні «християни» зробили його «святим». Євсевій, який писав у III—IV сторіччях, першим з багатьох висунув твердження про те, що Пилат, як і Юда Іскаріотський, вчинив самогубство. Однак, що ж сталося з Пилатом насправді, достеменно нікому невідомо.

Пилат бував упертим, зухвалим та жорстоким правителем. Але він залишався прокуратором протягом десяти років, тимчасом як більшість намісників Юдеї не затримувались на цьому становищі так довго. Отже, з погляду римлян, Пилат був на своєму місці. Все ж його звинувачують у боягузтві за те, що він заради свого благополуччя віддав Ісуса на катування і смерть. Є й ті, хто вважає, що обов’язок Пилата полягав не стільки в тому, щоб обстоювати справедливість, скільки в тому, щоб зберігати мир і діяти в інтересах Риму.

Світ часів Пилата був зовсім не таким, як наш. Але суддя не може засуджувати людину, яку вважає невинною. Якби Понтію Пилату не довелось розглядати справу Ісуса, його ім’я загубилося б в історії.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 11]

У Кесарії знайшли напис, який називає Понтія Пилата префектом Юдеї.