Слово Єгови лине «краєм орла»

«КРАЙ орла». Так мешканці Албанії називають рідною мовою свою країну. Ця країна, що омивається Адріатичним морем, розміщена на Балканському півострові між Грецією і колишньою Югославією. Існує чимало припущень щодо походження албанців. Але більшість істориків погоджується, що албанці є нащадками жителів стародавньої Іллірії. Згідно з «Британською енциклопедією», іллірійська культура датується 2000 роком до н. е.

Природа Албанії зачаровує своєю красою. На півночі країни простягаються пасма гостроверхих гір, а на півдні Адріатичне море плюскається об біле піщане і довге узбережжя. Однак найбільшою прикрасою країни є самі люди. Албанці щирі, привітні, веселі й емоційні, вони кмітливі і люблять пізнавати щось нове. Вони захоплено висловлюють думку і при цьому активно жестикулюють.

До краю прибуває відомий місіонер

Багато століть тому приємний характер цих людей, а також мальовничі ландшафти їхнього краю, безсумнівно, привабили  увагу незвичайного подорожанина. Близько 56 року н. е. цей невтомний мандрівник, апостол Павло, написав: «Я ґрунтовно проповідував добру новину про Христа... аж до Іллірії» (Римлян 15:19). Там, де розкинулись землі центральної і північної Албанії, колись була південна частина Іллірії. Павло писав з Коринфа, який був розміщений на півдні Іллірії і належав до Греції. Слова Павла про його ґрунтовне проповідування «аж до Іллірії» показують, що він або дійшов до кордону Іллірії, або ж подався вглиб цього краю. У будь-якому разі Павло проповідував на території, яка нині є південною частиною Албанії. Тож, наскільки відомо, Павло був першим, хто проповідував в Албанії про Царство.

Відтоді минуло багато століть. За той час з’явилося і зникло чимало держав. Цей невеликий клаптик Європи то підпадав під владу іноземних країн, то виходив з-під неї. Аж ось у 1912 році Албанія стала незалежною державою. Приблизно через десять років у цій країні знову лунала звістка про Царство Єгови.

Дивовижний початок у наш час

У 1920-х роках в Албанію повернулися кілька переселенців, які свого часу виїхали до Сполучених Штатів Америки. Ці люди належали до Міжнародних Дослідників Біблії, як тоді називалися Свідки Єгови. Вони повернулись на батьківщину, аби ділитися з іншими здобутими знаннями. Серед них прибув Нашо Ідрізі. Деякі албанці прийняли звістку. Щоб піклуватися про чимраз більшу кількість зацікавлених осіб, у 1924 році нагляд за проповідницькою працею в Албанії було доручено румунському філіалу.

Серед албанців, які дізналися про Єгову в ті роки, був Танас Дулі (Атан Дуліс). Він розповів: «У 1925 році в Албанії було три збори. Також по цілій країні то тут, то там мешкали окремі Дослідники Біблії і зацікавлені особи. Вони разюче відрізнялися від людей довкола них, бо виявляли один до одного справжню любов!» *

Через відсутність у країні добрих доріг добиратися кудись було надзвичайно важко. Проте ревні вісники сміливо взялися за нелегке завдання. Наприклад, 1928 року на південному узбережжі в місті Вльора охрестилась Ареті Піна. Тоді їй було 18. Ця дівчина подорожувала крутими  горами, проповідуючи з Біблією в руках. На початку 1930-х років вона належала до міцного збору у Вльорі.

До 1930 року нагляд за проповідницькою працею в Албанії здійснював філіал в Афінах (Греція). У 1932 році Албанію відвідав роз’їзний наглядач з Греції, щоб підбадьорити і зміцнити братів. Більшість з тих, хто тоді пізнав біблійну правду, мали небесну надію. Їх повсюди поважали, оскільки в них була репутація непорочних і порядних людей. Труд цих вірних братів приніс багато плоду. І в 1935, і в 1936 році в Албанії було розповсюджено приблизно по 6500 примірників біблійної літератури.

Якось у центрі міста Вльора Нашо Ідрізі програвав на грамофоні запис однієї з промов Рутерфорда. Люди припинили працювати і прийшли послухати, як брат Ідрізі перекладав промову албанською. Запопадливість тих перших невтомних учителів Біблії була щедро винагороджена. У 1940 році в Албанії налічувалося 50 Свідків.

Атеїстична держава

У 1939 році країну окупували італійські фашисти. Було скасоване юридичне визнання Свідків Єгови, і їхня проповідницька діяльність опинилася під забороною. Невдовзі після того Албанію захопили німецькі війська. Коли ж Друга світова війна закінчилась, на політичній сцені з’явився впливовий військовий лідер Енвер Годжа. У 1946 році комуністична партія на чолі з ним перемогла у виборах, і він став прем’єр-міністром. Подальший період почали називати часом визволення, але для народу Єгови він насправді був часом гніту.

Уряд виявляв чимраз менше терпимості до релігії. Свідки Єгови в Албанії твердо дотримувались своєї позиції християнського нейтралітету. Тому вони відмовлялись брати в руки зброю і втягуватися в політику (Ісаї 2:2—4; Івана 15:17—19). Багатьох з них кинули до в’язниці. Там їх тримали впроголодь, і вони були позбавлені речей першої необхідності. Нерідко духовні сестри на свободі прали ув’язненим братам одяг і готували для них їжу.

Безстрашні під час переслідування

Фросіна Джейка жила в селі неподалік від області Пермет. На початку 1940-х років старші рідні брати розповідали їй — тоді ще підліткові — про те, що́ самі довідувалися від Свідка на ім’я Нашо Дорі, який працював шевцем *. Влада ставилась до Свідків Єгови дедалі суворіше, але Фросіна, всупереч волі батьків, зростала у вірі. Вона пригадує: «Батьки ховали моє взуття і били мене, коли я ходила на християнські зібрання. Вони хотіли видати мене заміж за невіруючого чоловіка. Я відмовилась. Тоді вони вигнали мене з дому. У той день ішов сніг. Нашо Дорі попросив брата Голе Фллоко з Гірокастри допомогти мені. Сім’я цього брата взяла мене до себе. Моїх рідних братів посадили в тюрму на два роки за нейтральну  позицію. Після їхнього звільнення я перебралася до них у Вльору.

Поліція намагалась змусити мене взяти участь у політичній діяльності. Я відмовилась. Тоді поліцейські заарештували мене, завели в одну з кімнат і обступили довкола. Хтось із них пригрозив мені: «Чи знаєш, що ми можемо з тобою зробити?» Я відповіла: «Ви можете зробити лише те, що дозволить вам зробити Єгова». Чоловік різко відказав: «Ти, мабуть, божевільна! Геть звідси!»

Упродовж тих років інші албанські брати виявляли таку саму відданість Єгові. У 1957 році кількість вісників у країні досягла 75. На початку 1960-х років брати́ з усесвітнього центру Свідків Єгови попросили Джона Маркса, албанця, який свого часу іммігрував у США, поїхати до столиці Албанії Тирани. Там він мав допомогти братам організувати проповідницьку діяльність *. Та невдовзі Лучі Джейка, Міхала Свесі, Леоніда Попе та інших відповідальних братів вислали у виправно-трудові табори.

Світло в кінці тунелю

Уже до 1967 року держава ставилася несхвально до будь-якої релігії в Албанії. Згодом релігію взагалі було заборонено. Ні католицькі, ні православні, ні мусульманські священики не могли правити служби. Церкви, костьоли і мечеті позакривали або зробили з них гімназії, музеї чи магазини. Нікому не дозволялося мати Біблію. Про віру в Бога не можна було сказати ані слова.

Проповідувати і проводити зібрання стало майже неможливо. Кожен Свідок, незважаючи на вимушену відокремленість від співвіруючих, особисто робив усе, що міг, у служінні Єгові. З 1960-х до 1980-х років число Свідків сильно зменшилось, і їх залишилося дуже мало. Однак вони були духовно сильними.

Наприкінці 1980-х років в Албанії почалися деякі політичні зміни. Людям бракувало їжі й одягу, тож вони були незадоволені життям. Вітри перемін, які проносилися Східною Європою, на початку 1990-х повіяли і в Албанії. Зрештою після 45 років тоталітарного режиму новий уряд визнав свободу віросповідання.

Керівний орган Свідків Єгови попіклувався, щоб філіали в Австрії і Греції якомога швидше налагодили зв’язок з албанськими братами. Брати з Греції, які знали албанську мову, поїхали в Тирану й Берат і взяли з собою щойно перекладену біблійну літературу. Коли місцеві брати, котрі були колись розкидані по країні, вперше за довгі роки зустрілися з братами з-за кордону, їхні серця переповнювала радість.

Ревні піонери з-за кордону беруть провід у праці

На початку 1992 року Керівний орган потурбувався про те, щоб в Албанію приїхали Майкл і Лінда Ді-Грегоріо, місіонерська пара албанського походження. Вони навідувалися до вірних братів похилого віку і допомагали їм знову влитися в міжнародну духовну сім’ю. У листопаді до країни прибула з Італії група з 16 запопадливих спеціальних піонерів, тобто повночасних благовісників, разом з чотирма піонерами з Греції. Для них було організовано мовні курси, аби вони вивчили місцеву мову.

Цим піонерам з-за кордону доводилося нелегко. Були постійні перебої в постачанні електрики. Взимку було холодно і вогко. Люди годинами стояли в чергах, щоб  купити продукти харчування та інші речі першої необхідності. Проте найбільшою проблемою для братів було те, як знайти достатньо просторі приміщення для зібрань. Адже на зібрання приходило дуже багато зацікавлених, які відгукувались на звістку правди!

Піонери докладали неабияких зусиль, аби розмовляти албанською. А втім, вони швидко зрозуміли, що вивчити мову — це ще не все. Досвідчений учитель Божого Слова сказав їм: «Не треба досконало відмінювати дієслова, щоб щиро усміхатись чи обіймати наших братів. Албанці будуть відгукуватися не на бездоганну граматику, а на вашу сердечну любов. Не хвилюйтеся, вони вас зрозуміють».

Після першого мовного курсу піонери взялися до роботи в містах Берат, Дуррес, Гірокастра, Шкодер, Тирана і Вльора. Невдовзі в цих містах почали з’являтися збори, мов гриби після дощу. Ареті Піна було в цей час уже за 80, і вона мала слабке здоров’я. Ця сестра все ще мешкала у Вльорі. Щоб допомогти їй у проповідуванні, туди направили двох спеціальних піонерів. Люди були здивовані, коли чули, як іноземці розмовляють албанською мовою. Вони казали: «Місіонери інших релігійних груп казали нам, що коли ми хочемо щось дізнатися, то мусимо вчити англійську чи італійську. Ви, мабуть, дуже нас любите і маєте для нас щось важливе, раз навчилися албанської!» Ареті Піна вірно закінчила земний шлях у січні 1994 року. Вона завзято проповідувала аж до останнього місяця свого життя. Ревність, яку виявили вона і піонери з-за кордону, принесла рясні плоди. У 1995 році у Вльорі знову утворився збір. Сьогодні в цьому портовому місті у проповідуванні бере участь три активних збори.

По цілій країні люди мали духовний голод, і в них майже не було упередження до релігії. Вони запоєм читали біблійну літературу, яку їм давали Свідки. Розпочалося чимало вивчень з молодими людьми, і вони робили швидкий поступ.

Тепер понад 90 зборів по всій країні ‘зміцняються у вірі та збільшуються з дня на день’ (Дії 16:5). В Албанії 3513 Свідків мають ще багато роботи. У березні 2005 року на Спомині Христової смерті було 10 144 присутніх. Під час проповідування Свідки ведуть розмови з привітними людьми, і в результаті проводиться понад 6000 біблійних вивчень. Недавно виданий «Переклад нового світу» албанською мовою принесе пожиток тисячам людей. Боже слово дійсно лине «краєм орла» на славу Єгові.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 20]

МІЖЕТНІЧНИЙ РОЗБРАТ У КОСОВІ ЗАТУХАЄ!

Назва міста Косово стала загальновідомою наприкінці 1990-х років. У той час територіальні конфлікти і глибоко вкорінена міжетнічна ненависть призвели до війни та міжнародного втручання.

Протягом війни на Балканах багато Свідків мусило втікати у сусідні країни. Коли війна вщухла, невелика група братів повернулася в Косово. Вони були готові продовжити працю. До Косова, де проживає 2 350 000 мешканців, охоче згодилися переїхати албанські та італійські спеціальні піонери. У цій території тепер служать Єгові чотири збори і шість активних груп. Загальна кількість вісників становить близько 130.

Навесні 2003 року в місті Пріштіна проводився спеціальний одноденний конгрес. На ньому були присутні 252 особи. Серед них були люди різних національностей: албанці, італійці, німці, серби і цигани. На завершення промови до хрещення промовець поставив два запитання. Встали і ствердно відповіли на них троє осіб: корінний албанець, сербка і циганка.

Коли водночас пролунало три гучні відповіді тих, хто збирався охреститись: «Ва!» «Да!» і «По!», здійнялися оплески присутніх. Усі троє міцно обійняли одне одного. Для себе ці люди вже розв’язали глибоко вкорінену етнічну проблему, яка шматувала Албанію.

[Карта на сторінці 17]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Середземне море

ІТАЛІЯ

АЛБАНІЯ

ГРЕЦІЯ

[Ілюстрація на сторінці 18]

Молоді Свідки наслідують ревність літніх братів і сестер.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Ареті Піна вірно служила з 1928 року аж до смерті в 1994-му.

[Ілюстрація на сторінці 19]

Перша група піонерів з-за кордону під час курсів з вивчення мови.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

Орел: © Brian K. Wheeler/VIREO