«Проповідувати полоненим визволення»

НА ПОЧАТКУ свого служіння Ісус Христос проголосив, що одне з його завдань — «проповідувати полоненим визволення» (Луки 4:18). Правдиві християни наслідують приклад свого Господа і проповідують добру новину про Царство «усіляким людям», приносячи їм визволення із символічного полону і допомагаючи їм покращити власне життя (1 Тимофія 2:4).

У наш час ця праця включає в себе проповідування буквальним полоненим. Ідеться про тих, хто відбуває ув’язнення за той чи інший злочин і хоче отримати духовне визволення. Прочитайте підбадьорливу розповідь про працю проповідування, яку виконують Свідки Єгови у тюрмах в Україні та інших країнах Європи.

Колишні наркомани стають на християнський шлях

Сергій *, якому 38 років, 20 з них провів за ґратами. У тюрмі він навіть закінчив школу. Сергій каже: «Багато років тому мене ув’язнили за вбивство, і я все ще маю відбувати термін покарання. У тюрмі я був нетерпимим до інших, і всі боялися мене». Чи це дало Сергію відчуття свободи? Ні. Протягом років цей чоловік перебував у полоні наркотиків, алкоголю і тютюну.

Якось один в’язень поділився з ним біблійною правдою. Те, про що Сергій дізнавався, було для нього наче промінь світла в темряві. За кілька місяців він позбувся згубних звичок, почав проповідувати добру новину й охрестився. Тепер Сергій веде у в’язниці діяльне життя, будучи повночасним служителем Єгови. Він допоміг сімом злочинцям змінити спосіб життя і стати його духовними братами. Шістьох з них уже звільнили з тюрми, а Сергій усе ще залишається за ґратами. Це його не засмучує, бо він щасливий через те, що може допомагати іншим звільнятися з духовного полону (Дії 20:35).

Віктор — один з тих, з ким Сергій вивчав у в’язниці Біблію. Колись цей чоловік торгував наркотиками і сам їх вживав. Вийшовши на волю, Віктор продовжив робити духовний поступ і зрештою закінчив Школу удосконалення служіння в Україні. Тепер  він служить спеціальним піонером у Молдові. Віктор розповідає: «Я почав курити у 8 років, зловживати алкоголем у 12 і приймати наркотики в 14. Я хотів змінити своє життя, але мені це ніяк не вдавалося. Потім у 1995 році, коли ми з дружиною збиралися змінити коло знайомих, дружина загинула від удару ножа маніяка-вбивці. Моє життя стало вкрай пустим. «Де тепер моя дружина? Що стається, коли людина помирає?» Ці запитання не виходили в мене з голови, але я не знаходив на них відповідей. Відчуття порожнечі я заглушав дедалі більшою дозою наркотиків. Мене заарештували за торгівлю наркотиками і засудили на п’ять років ув’язнення. У тюрмі Сергій допоміг мені знайти відповіді на запитання, які мене непокоїли. Раніше я багато разів намагався покінчити із вживанням наркотиків, але зміг це зробити тільки за допомогою Біблії. Боже Слово справляє дуже могутній вплив!» (Євреїв 4:12).

Закоренілі злочинці змінюються

Василь ніколи не вживав наркотиків, однак він теж почувався поневоленим. «Моїм наркотиком був кікбоксинг,— розповідає Василь.— Я тренувався бити людей так, щоб на їхньому тілі не залишалося жодних слідів від ударів». Василь вдавався до насилля, щоб грабувати людей. «Я тричі потрапляв за ґрати, і тому моя дружина розлучилася зі мною. Під час останнього ув’язнення терміном на п’ять років мені до рук потрапила література Свідків Єгови. Це спонукало мене читати Біблію. Все ж я й далі займався тим, що сильно любив,— влаштовував бої без правил.

Але після того як я півроку читав Біблію, у мені ніби щось перевернулося. Перемога в бою більше не приносила мені задоволення. Я став роздумувати над своїм життям у світлі вірша з Ісаї 2:4 і зрозумів: якщо не зміню свого мислення, то решту життя проведу у в’язниці. Я знищив усі свої бойові приладдя і почав над собою працювати. Мені доводилося нелегко, однак завдяки роздумам над біблійними віршами і молитві я поступово поклав край поганим звичкам. Часом я зі слізьми на очах благав Єгову, щоб він дав мені сили подолати пристрасть до бійок. Кінець кінцем мені це вдалося.

Після звільнення з тюрми я знову був разом зі своєю сім’єю. Зараз я працюю на вугільній шахті. Завдяки цій роботі маю досить часу, щоб разом з дружиною брати  участь у проповідуванні і виконувати доручені мені обов’язки в зборі».

Микола зі своїми друзями пограбував в Україні кілька банків. Через це його засудили до десяти років позбавлення волі. Перед ув’язненням Микола побував у церкві лише один раз — тільки для того, щоб підготуватися до пограбування цієї церкви. Йому не вдалося здійснити свій задум. Але, відвідавши тоді церкву, Микола дійшов висновку, що Біблія, мабуть, повна нудних розповідей про священиків, свічки і релігійні свята. Він говорить: «Коли я все ж почав читати Біблію, мене здивувало, що вона навіть і близько не містить того, що, на мою думку, там мало би бути». Микола попросив Свідків, щоб з ним вивчали Біблію, і 1999 року охрестився. Тепер, дивлячись на цього скромного служителя збору, не скажеш, що колись він був злісним грабіжником, який здійснював озброєні напади на банки.

Володимиру винесли смертний вирок. Очікуючи страти, він звернувся в молитві до Бога і пообіцяв, що служитиме йому, якщо залишиться живим. Тим часом було видано інший закон, і смертний вирок, винесений Володимиру, замінили на довічне ув’язнення. Цей чоловік, дотримуючись своєї обіцянки, почав шукати правдиву релігію. Він закінчив заочні курси, організовані Церквою адвентистів, і отримав диплом, але це не задовольнило його потреб.

Після того ж як Володимир прочитав журнали «Вартова башта» і «Пробудись!», котрі були в бібліотеці тюрми, він написав до філіалу Свідків Єгови в Україні і попросив, щоб його відвідали. Коли місцеві брати прийшли до нього, він уже вважав себе Свідком і проповідував у в’язниці. Володимир отримав допомогу, щоб стати вісником Царства. На момент написання цієї статті він і ще семеро осіб у тій в’язниці чекали на хрещення. Однак вони стикнулися з трудністю. Ті, хто відбуває довічне ув’язнення, сидять по камерах відповідно до своїх релігійних переконань. Тож Володимир і його співкамерники належать до тієї самої релігії. Кому ж їм проповідувати? Вони діляться доброю новиною з тюремними охоронцями, а також пишуть листи іншим людям.

Назар свого часу переїхав з України до Чеської Республіки. Там він вступив у банду злодіїв. У результаті Назара ув’язнили на три з половиною роки. У в’язниці він відгукнувся на візити Свідків Єгови з міста Карлові-Вари. Назар пізнав правду і став повноцінним членом суспільства. З огляду на таку зміну в цьому чоловікові один з охоронців сказав Назаровим співкамерникам: «Якби ви всі були, як той українець, я би поміняв нарешті професію». А ось слова іншого охоронця: «Ці Свідки Єгови — дійсно майстри. Чоловік сів злочинцем, а вийшов золотою людиною». Тепер Назар повернувся з тюрми додому. Він став столяром й одружився. Разом з дружиною служить повночасно. Який же він вдячний за те, що у в’язницю навідувались Свідки!

Офіційне визнання

Вдячність за служіння Свідків Єгови виражають не лише в’язні. Представник однієї з тюрем у Польщі, Мирослав Ковальський, сказав: «Ми дуже цінуємо візити [Свідків]. У декого з ув’язнених сумне минуле. До них, можливо, ніколи не ставились як до людей... Допомога [Свідків] просто безцінна, тому що нам бракує персоналу і вихователів».

Начальник іншої польської тюрми в листі до філіалу Свідків Єгови попросив їх розширити діяльність у його закладі. Чому? Він пояснив: «Коли представники «Вартової башти» будуть частіше навідуватися до нас, то це сприятиме тому, що в’язні стануть менш агресивними і розвиватимуть риси, потрібні для життя в суспільстві».

В одній українській газеті розповідалось про в’язня, який через депресію намагався покінчити життя самогубством, але потім отримав допомогу від Свідків Єгови. У статті було сказано: «Цей чоловік йде нині твердим шляхом виправлення, дотримується дисципліни, є прикладом для інших».

Довготривала користь

Користь, яку приносить праця Свідків Єгови, не обмежується стінами тюрем. Особи,  яких звільняють з в’язниці, і далі отримують допомогу від Свідків. Дві християнки, Бриґітта і Рената, вже кілька років саме так допомагають людям. У німецькій газеті «Майн-Ехо Ашаффенбург» про них було написано: «Вони протягом трьох — п’яти місяців піклуються про жінок після того, як тих звільнено з тюрми, заохочуючи їх знайти зміст у житті... Їм офіційно дозволено на громадських засадах здійснювати нагляд за умовно засудженими... Також вони конструктивно і доброзичливо співпрацюють з в’язничним персоналом». Завдяки такій допомозі чимало колишніх в’язнів присвятили своє життя Єгові.

Пожиток від біблійної освітньої праці Свідків Єгови отримують навіть працівники тюрем. Наприклад, Роман мав військове звання майора і працював психологом в одній з українських в’язниць. Коли до його дому завітали Свідки, він погодився вивчати з ними Біблію. Згодом Роман довідався, що Свідкам не дозволяють спілкуватися з ув’язненими в закладі, в якому він працює. Тож він попросив у начальника в’язниці дозволу користуватися Біблією під час роботи з в’язнями. Він отримав дозвіл, і близько десяти осіб виявили зацікавлення. Роман чимраз глибше пізнавав Біблію і регулярно ділився отриманими знаннями з цими в’язнями. І його зусилля принесли рясні плоди. Після звільнення з тюрми деякі з тих осіб продовжили робити поступ і стали охрещеними християнами. Бачачи силу Божого Слова, Роман серйозніше поставився до вивчення Біблії. Він залишив військову службу і продовжив виконувати біблійну освітню працю. Сьогодні він бере участь у проповідуванні разом з колишнім в’язнем.

Один з ув’язнених написав: «Ми виживаємо тут тільки завдяки Біблії, біблійним публікаціям і біблійному вивченню». Ці слова промовисто свідчать про те, що в деяких тюрмах існує велика потреба в біблійній літературі. Від одного зі зборів в Україні надійшло повідомлення про те, яка біблійна освітня праця здійснюється в тамтешній в’язниці: «Адміністрація виправного закладу вдячна за літературу, котру ми надаємо їм. Ми приносимо щомісяця по 60 примірників кожного номера «Вартової башти» і «Пробудись!». З іншого збору написали: «У виправній колонії, яку ми відвідуємо, є 20 невеликих бібліотек. В кожну з них ми принесли наші основні публікації. Загальна кількість доставленої літератури становить 20 коробок». В одній із тюрем охоронці роблять підшивки наших журналів для бібліотеки, щоб в’язні могли отримувати користь з кожного номера.

У 2002 році у філіалі в Україні було організовано стіл в’язниць. На цей час стіл підтримує зв’язок приблизно зі 120 виправними закладами і піклується про те, щоб відповідні збори дбали про них. Щомісяця філіал в Україні отримує від в’язнів близько 50 листів. У них містяться переважно прохання про літературу або про біблійне вивчення. Філіал надсилає ув’язненим книжки, журнали і брошури доти, доки з ними не зв’яжуться місцеві брати.

«Пам’ятайте про тих, що у в’язничних кайданах»,— писав співхристиянам апостол Павло (Євреїв 13:3). Він мав на увазі осіб, які ув’язнені за віру. У наші дні Свідки Єгови пам’ятають про в’язнів і відвідують тюрми, щоб «проповідувати полоненим визволення» (Луки 4:18).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 9]

В’язничний мур у Львові, Україна.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Микола.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Василь зі своєю дружиною Іриною.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Віктор.