«Слово на часі своєму — яке воно добре!»

ПІД час одноденного конгресу Свідків Єгови Кім намагалась уважно слухати програму, занотовувати цікаві думки і водночас заспокоювати свою вертку донечку, якій було два з половиною роки. Зразу після закінчення програми християнська сестра, котра сиділа в одному ряді з Кім, щиро похвалила її за те, як вона з чоловіком протягом конгресу стежили за поведінкою дочки. Похвала надзвичайно сильно вплинула на Кім. Через кілька років вона сказала: «Коли на зібранні я почуваюсь страшенно втомленою, то пригадую собі слова тієї сестри. Вони донині надихають мене належно виховувати нашу дочку». Справді, доречно сказані слова можуть дуже підбадьорити. У Біблії написано: «Слово на часі своєму — яке воно добре!» (Приповістей 15:23).

Проте для декого з нас хвалити інших не завжди легка справа. Особливо нелегко це робити, коли ми усвідомлюємо свою недосконалість. Один християнин сказав: «Чим більше хвалиш інших, тим мізернішим почуваєшся». Інколи важко спромогтися на похвалу ще й через власну нерішучість, невпевненість або страх бути неправильно сприйнятим. Крім того, якщо в дитинстві нас майже ніколи не хвалили, то в дорослому віці ми можемо бути скупими на похвалу.

Та все ж пам’ятаймо, що похвала добре впливає як на того, хто хвалить, так і на того, кого хвалять. Тому варто докладати зусиль, щоб хвалити інших (Приповістей 3:27). А яке добро ми робимо тим, кого хвалимо?

Позитивний вплив

Доречна похвала може додати впевненості у своїх силах. Ось слова заміжньої жінки, християнки Елейн: «Коли хтось мене хвалить, я відчуваю, що та людина впевнена в мені, що вона вірить у мене». Коли хвалити людину, яка невпевнена в собі, то це допоможе їй сміливіше долати різні проблеми і мати від цього більше радості. Особливо варто хвалити нашу молодь. Одна дівчина, яка часто мучила себе негативними думками, призналась: «Я постійно намагаюся з усіх сил догоджати Єгові. Але інколи думаю, що, попри всі старання, я таки роблю замало. Тож коли хтось похвалить мене, відчуваю велике внутрішнє задоволення». Недарма в Біблії є така приказка: «Золоті яблука на срібнім тарелі — це слово, проказане часу свого» (Приповістей 25:11).

Похвала спонукує і підбадьорює. Один повночасний служитель висловився так: «Похвала спонукує мене працювати наполегливіше та поліпшуватись у служінні». Матір двох дітей побачила, що коли члени збору хвалять її дітей за гарні відповіді на зібранні, то ті хочуть відповідати ще. Похвала спонукує дітей робити поступ у християнському житті. Усі ми, не лише діти, потребуємо чути запевнення, що нас цінують і поважають. На нас тисне цей світ, і від цього ми почуваємось  втомленими та обтяженими. Один старійшина сказав: «Коли я знеохочений, похвала, здається, є відповіддю на мої молитви». Подібно висловилась Елейн: «Деколи я відчуваю, що Єгова виявляє своє задоволення мною через похвалу від людей».

Похвала свідчить про те, що нас цінують. Щира похвала показує, наскільки інші уважні до нас. Завдяки їй ми відчуваємо тепло, захищеність, а також те, що нас цінують. Нею ми виявляємо, що любимо своїх одновірців і дорожимо ними. Джосі, дружина і мати, каже: «Колись я мусила постійно обстоювати правду в релігійно розділеній родині. Похвала від зрілих християн зміцнювала мою рішучість продовжувати боротьбу». Недарма Біблія каже, що християни «належать одні одним» (Ефесян 4:25).

Бажання хвалити допомагає бачити в інших добре. Ми стараємось бачити в одновірцях позитивні риси, а не їхні слабкості. Християнський старійшина Дейвід каже: «Якщо ми вдячні за те, що роблять інші, то це спонукує нас частіше їх хвалити». Єгова та його Син щедро хвалять недосконалих людей. Це мусить і нас спонукувати частіше хвалити наших братів та сестер (Матвія 25:21—23; 1 Коринфян 4:5).

Вони заслуговують на похвалу

Бог Єгова створив усе, тому він гідний найбільшої хвали (Об’явлення 4:11). Звичайно, Бог не потребує, аби ми  зміцнювали його впевненість у собі чи заохочували до чогось. Але коли ми несемо хвалу Єгові за його велич та милість, він наближається до нас і ми розвиваємо з ним тісніші стосунки. Така хвала допомагає нам тверезо й скромно дивитись на свої досягнення і спонукує віддавати честь за них передусім Єгові (Єремії 9:22, 23). Бог пропонує всім достойним людям вічне життя, і це є ще однією вагомою підставою нести йому хвалу (Об’явлення 21:3, 4). Цар Давид прагнув хвалити Єгову: «Я... буду хвалити Ім’я Боже, співом вдячним Його величатиму» (Псалом 69:31). Ми також повинні мати таке прагнення.

Наші брати гідні того, щоб їх щиро хвалити. Коли ми їх хвалимо, то виконуємо Божий наказ: «Зважаймо одні на одних, щоб спонукувати до любові й добрих учинків» (Євреїв 10:24). Щодо цього добрий приклад подав апостол Павло. Він писав до збору в Римі: «Насамперед дякую через Ісуса Христа моєму Богу за всіх вас, бо про вашу віру говорять по цілому світі» (Римлян 1:8). Подібно й апостол Іван хвалив свого християнського брата Гая за те, що він тримався правди і цим подавав чудовий зразок для інших (3 Івана 1—4).

Коли наші брати й сестри поводяться зразково, як і личить християнам, коли добре готують свої завдання чи дають зворушливі відповіді на зібраннях, то за це варто їм щиро дякувати. Або коли дитина відшукує вірші під час зібрання, вона заслуговує похвали. Елейн, про яку йшлося раніше, каже: «Кожен має якийсь дар. Коли ми помічаємо, як інші докладають старань, то цим виявляємо свою вдячність Богові за те, що він дав своєму народові різноманітні дари».

 У родинному колі

Чи хвалите ви членів своєї родини? Щоб дбати про духовні, емоційні та матеріальні потреби дітей, батько й мати не шкодують часу, зусиль та сердечної уваги. Тому вони гідні того, щоб чути слова похвали одне від одного та від своїх дітей (Ефесян 5:33). Приміром, про доброчесну жінку Боже Слово каже: «Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваляє її» (Приповістей 31:10, 28).

Дітей також належить хвалити. На жаль, деякі батьки ніколи не забувають нагадувати дітям про їхні обов’язки, але забувають хвалити їх, скажімо, за гарну поведінку чи слухняність (Луки 3:22). Коли змалечку хвалити дитину, вона виростатиме з відчуттям, що є потрібною, і буде впевнена в собі.

Звичайно, щоб хвалити інших, потрібно докладати зусиль. А втім, похвала справді приносить хороші результати. До того ж, чим більше ми стараємось хвалити тих, хто цього заслуговує, тим більше щастя це приносить нам самим (Дії 20:35).

Похвала з добрими спонуками

Є люди, для яких похвала може бути шкідливою (Приповістей 27:21). Наприклад, у тих, хто схильний до гордості, похвала може викликати почуття вищості над іншими (Приповістей 16:18). Тому з такими людьми треба бути обережним. Апостол Павло дав відверту пораду: «Не думайте про себе більше, ніж належить, а думайте так, щоб це свідчило про вашу розважність,— залежно від віри, якою Бог наділив кожного з вас» (Римлян 12:3). Щоб людина не думала про себе більше, ніж належить, було б мудро з нашого боку не вихваляти її, скажімо, за якісь особливі розумові здібності чи вроду. Ліпше хвалити за добрі діла.

Слова похвали, коли їх давати чи приймати з правильним духом, можуть впливати на нас дуже позитивно. Ми можемо відчувати спонуку нести хвалу Єгові за добрі діла, які робимо. Крім того, похвала заохочує нас і надалі поводитись так, як личить християнам.

Похвала, яку людина справді заслуговує і яка дається від щирого серця,— це дар, і кожен з нас може щедро давати його іншим. Похвала має більшу силу, ніж ми собі можемо уявляти. Отже будьмо щедрими на похвалу.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 18]

Лист торкнувся її серця

Один роз’їзний наглядач розповів такий випадок. Якось холодного дня в кінці служіння він з дружиною повернувся до дому, де вони зупинились на нічліг. «Дружина змерзла і була знеохочена,— пригадує він.— Тоді вона сказала, що не може продовжувати служіння. «Було б ліпше,— пояснила вона,— служити повночасно в якомусь зборі, жити у своєму помешканні й мати власні біблійні вивчення». Я вирішив не квапитися з рішенням, кажучи, що ми почекаємо до кінця тижня і тоді побачимо, як вона почуватиметься. Якщо вона й далі вважатиме за ліпше припинити роз’їзне служіння, то зробимо, як вона хоче. Однак того дня ми зайшли на пошту, де отримали листа з філіалу. Лист був адресований особисто моїй дружині. Він містив теплу похвалу за її зусилля в польовому служінні й за її витривалість. У ньому йшлося також про те, що, напевно, важко щотижня спати на новому місці. Дружина була настільки зворушена за таку похвалу, що більше ніколи не згадувала про припинення роз’їзної праці. Навпаки, кілька разів, коли в мене з’являлась думка припинити цей вид служіння, вона заохочувала мене продовжувати». Це подружжя залишалось у роз’їзній праці майже 40 років.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Хто у вашому зборі вартий похвали?

[Ілюстрація на сторінці 19]

Діти розцвітають, коли їх люблять і хвалять.