Добра новина дійшла до віддалених містечок Болівії

НАША група приблизно з 20 осіб зібралася на березі і з нетерпінням очікує початку подорожі до сіл вгору по річці. Зараз ми біля підніжжя Анд, де річка Бені досягає широких рівнин Амазонії. Ці місця невимовно гарні.

Однак ми тут не для того, щоб милуватися пейзажами. Дехто з нашої групи — місцеві мешканці. А багато хто переїхав з далеких міст у Руренабакі, містечко з квітучими деревами і вкритими соломою будинками. Тишу на вулицях порушує коли-не-коли одиноке таксі-мотоцикл. Чому ж ми зібралися плисти вгору по річці?

Річ у тім, що такі подорожі, як наша, відбуваються у багатьох інших районах Болівії. Свідки Єгови з різних міст та країн доносять добру новину про Боже Царство у маленькі болівійські містечка (Матвія 24:14).

Болівія — країна, що лежить в центрі південноамериканського континенту. Територія Болівії удвічі більша за територію Франції, але кількість її населення становить приблизно десяту частину населення цієї європейської країни. Більшість болівійців живе у містах і шахтарських містечках високо над рівнем моря або ж у землеробських поселеннях у долинах. У долинах з тропічним кліматом містечка відділені одне від одного великими лісами.

 У 1950—1960-х роках сміливі місіонерки, такі, як Бетті Джексон, Елсі Мейнберг, Памела Мозлі та Шарлотта Томашевскі, почали проповідувати у багатьох віддалених містечках. Вони навчали щирих людей біблійної правди і допомагали засновувати маленькі збори. Протягом 1980-х і 1990-х років кількість Свідків Єгови збільшилась ушестеро, головним чином у містах. Тепер же у кожному районі міста діє по кілька зборів. Вони є в багатих районах, де люди працюють у висотних адміністративних будівлях, живуть у вишуканих особняках і роблять покупки у супермаркетах. Але є збори і в околицях, де люди мешкають у глинобитних хатках, ходять за покупками на базари просто неба і одягаються у барвистий національний одяг. Однак постає питання: як допомогти пізнати Єгову мешканцям віддалених поселень?

Ми пожертвували зручностями міського життя

Протягом останніх двох десятиліть мешканці болівійських гірничих містечок і сіл масово переселялися у великі міста. Тож переїзд міських жителів у села — явище дуже незвичне. Часто на все село є один-єдиний телефон, а електроенергію подають лише кілька годин на день. Свідки, які живуть у містечках, можуть побачити своїх співвіруючих тільки на річних конгресах, а подорож на ці конгреси дорога, небезпечна і виснажлива. Сільські школи дають тільки початкову освіту. Що ж спонукує чимало Свідків Єгови переїжджати з міст у села?

«У мене була можливість зробити кар’єру у місті Ла-Пас,— розповів нещодавно Луїс.— Однак батьки завжди вважали працю підготовки учнів найпривабливішою кар’єрою. Я за короткий час здобув професію будівельника. Під час відпустки у Руренабакі я помітив, з якою зацікавленістю люди слухають добру новину. А коли побачив, як мало тут братів, то зрозумів, що просто мушу приїхати сюди, аби допомогти. Тепер я проводжу 12 домашніх біблійних вивчень. Наприклад, я проводжу вивчення з молодим чоловіком і його дружиною, вони мають четверо дітей. Чоловік колись випивав і захоплювався азартними іграми, але він уже кинув і перше, і друге та почав розповідати своїм друзям про те, що́ дізнався про Єгову. Він завжди готується до наших занять. Коли йому доводиться на три — чотири дні відлучитися на лісозаготівлю, він дуже жалкує, що пропустить щось цінне. Цей чоловік ходить з дружиною на всі християнські зібрання,  і я відчуваю, що варто було піти на жертви і приїхати сюди».

Ось що розповіла одинока мати, на ім’я Хуана: «Я працювала хатньою робітницею в Ла-Пасі. Коли син ще був маленьким, я почала повночасне служіння. Якось я поїхала в Руренабакі і зрозуміла, що тут зможу робити набагато більше. Тож ми з сином переїхали сюди, і я знайшла таку ж роботу, як і в місті. Спочатку було важко витримувати страшенну спеку та хмари комах. Але ми вже сім років живемо тут. Я щотижня проводжу багато біблійних вивчень, і чимало учнів виявляють вдячність, приходячи на зібрання». Хуана з сином теж зібралися у подорож вгору по річці. Запрошуємо і вас.

Вгору по річці

Під ревіння мотора наш човен наблизився до вузького проходу між скелями. На нас закричала незадоволена зграя папуг. Каламутна гірська вода шалено закружляла навколо човна, але ми щасливо подолали течію. Над ранок ми зійшли на берег у маленькому селі і зустрілися з наглядачем збору в Руренабакі. Він показав нам, де проповідувати.

Селяни гостинно приймали нас або в тіні дерев, або у своїх бамбукових домах, укритих пальмовим листям. На одному подвір’ї ми побачили, як чоловік і жінка чавлять у дерев’яному пресі цукрову тростину. Потім сік, який стікає у мідяну миску, варитимуть, поки він не стане темною патокою, яку можна продати в містечку. Ця сім’я запрошує нас у дім і засипає біблійними запитаннями.

Ми піднімаємось далі по річці і проповідуємо від села до села. Чимало людей радіють, коли дізнаються, що́ Біблія говорить про кінець хвороб і смерті (Ісаї 25:8; 33:24). У цих місцях медична допомога велика рідкість, і через це більшість сімей спізнали гірку втрату дитини. Життя землероба і рибалки тут важке і небезпечне. Тому багатьом було дуже цікаво дізнатися з 72-го Псалма про Божу обіцянку щодо уряду, під правлінням якого бідності вже не буде. А як ви думаєте, чи хтось із мешканців таких віддалених місць намагатиметься відвідувати християнські зібрання? Це питання непокоїло  Еріка і Вікі, які повночасно служать у містечку Санта-Роза, до якого добиратися три години машиною вглиб басейну Амазонки.

Чи прийдуть зацікавлені?

Ерік і Вікі приїхали в Болівію з Каліфорнії (США) 12 років тому. Роз’їзний наглядач порадив їм переїхати у Санта-Розу. «Тут на все містечко тільки два телефони і зовсім немає доступу до Інтернету,— говорить Вікі.— Зате скрізь сила-силенна тварин. Часто, коли ми їдемо мотоциклом у віддалені місцевості, бачимо алігаторів, страусів та великих змій. Однак найбільше нас приваблюють не тварини, а люди, з якими можна поговорити. Ми вивчаємо Біблію з подружжям Вака, яке має четверо малих дітей. Ця сім’я живе приблизно за 26 кілометрів від містечка. Чоловік раніше дуже випивав, але тепер змінився. Щотижня він бере усю сім’ю і свою молодшу сестру до Залу Царства. Дружину з найменшою дитиною він везе на багажнику свого великого велосипеда. На іншому велосипеді дев’ятирічний син везе сестричку, а восьмирічний хлопчик їде на велосипеді сам. Вони добираються до Залу Царства три години». Ця сім’я справді любить Єгову і з усіх сил намагається ходити на зустрічі збору.

Усього за 18 місяців троє людей підготувалися до хрещення і близько 25 приходить у новий Зал Царства в Санта-Розі. Чимало осіб хочуть вивчати Біблію. Але щоб служити Єгові, багатьом доводиться долати великі перешкоди.

Узаконення шлюбів

Маріна й Осні, які служать місіонерами у віддаленому містечку поблизу кордону Болівії з Бразилією, розповіли, що шлюб тут здебільшого не вважається зв’язком на все життя. Люди міняють партнерів. «Через це вони не роблять духовного поступу,— говорить Осні.— Стати тут правдивим християнином складно і дорого. Декому слід припинити колишні зв’язки й одружитися згідно з законом. І все ж дехто, розуміючи, що законний шлюб — це біблійна вимога, спеціально заробляв гроші, щоб заплатити за законне оформлення шлюбу (Римлян 13:1, 2; Євреїв 13:4).

Маріна розповіла про Норберту. «Він жив з різними жінками, а потім зійшовся з булочницею. Вона була приблизно на 35 років молодша за нього і мала сина. Хлопчик підростав, і Норберту хотів стати для нього добрим прикладом. Тому, коли один Свідок прийшов у пекарню і запропонував біблійне вивчення, Норберту погодився, хоча у свої 70 з лишком років не вмів читати. Норберту і його подруга дізналися про вимоги Єгови й узаконили шлюб, а потім охрестилися. Хлопчик став відповідальним християнським служителем — саме цього сподівався його вітчим. Сам Норберту навчився читати і тепер навіть виступає з промовами на християнських зібраннях. Попри слабість, яка нагадує про вік, він ревно проголошує добру новину».

Зміцнені духом Єгови

Ісус сказав своїм послідовникам: «Коли на вас зійде святий дух, ви отримаєте силу і будете моїми свідками... навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Дуже приємно, що Божий дух спонукує християн переїжджати у віддалені території. Наприклад, 2004 року у віддалених територіях було тимчасово призначено служити спеціальними піонерами  приблизно 30 християн. Вони беруть приклад з близько 180 братів з-за кордону, які приїхали в Болівію служити піонерами, районними наглядачами, місіонерами та добровольцями у Бетелі. Сімнадцять тисяч вісників Царства в Болівії проводять приблизно 22 000 біблійних вивчень.

Цим братам приносить багато радості розуміння того, що ними керує дух Єгови. Наприклад, Роберт і Каті погодились служити місіонерами в Камірі. До цього містечка, яке розкинулося серед зелених узгір’їв поблизу річки, завжди було важко дістатися. Але ось що говорить Роберт: «Здається, ми дуже вчасно тут з’явилися. Протягом двох років близько 40 осіб стали вісниками доброї новини».

Як змінився п’яниця й азартний гравець

Чимало мешканців містечок дивуються змінам, які зробили ті, хто вивчає Біблію. Ось історія Аріеля. Приблизно чотири роки тому він лежав удома після перепою. Він був відомим азартним гравцем, але його мучило сумління за великі борги, за те, що сімейне життя йшло шкереберть і дочки росли без належного догляду. Саме тоді, коли він думав про все це, до нього прийшов Свідок Єгови. Аріель дуже уважно слухав, що́ брат розповідав з Писання. Потім Аріель далі лежав у ліжку, але вже тому, що читав про щасливе сімейне життя, рай і служіння Богові. Згодом він почав вивчати Біблію.

Коли до Камірі приїхали місіонери, дружина Аріеля, Армінда, вже вивчала Біблію, але без великого інтересу. «Я готова на все, тільки щоб він перестав пити,— казала вона.— Але я сумніваюсь, що це щось дасть. Він пропаща людина». Однак вивчення Біблії виявилось більш цікавим, ніж думала Армінда. Вже за рік вона охрестилась і свідчила своїй родині. Невдовзі деякі її родичі присвятили своє життя Єгові.

Аріелю ж було нелегко перестати пити, курити і грати в азартні ігри. Перелом наступив тоді, коли він запросив усіх своїх знайомих прийти на Спомин смерті Ісуса Христа. Він вирішив так: «З тими, хто не прийде, я більше не буду товаришувати. А з тими, хто прийде, буду вивчати Біблію». Аріель почав три біблійних вивчення. Ще не ставши членом збору, він вивчав Біблію з одним родичем, який робив добрий поступ і охрестився того самого дня, що й Аріель. Армінда каже: «Колишній Аріель став зовсім іншою людиною».

Роберт розповів: «Двадцять чотири родича Аріеля відвідували зібрання регулярно. Десятеро охрестилися, восьмеро є неохрещеними вісниками. Люди, які помітили, як змінилась їхня поведінка, також почали вивчати Біблію і приходити на зібрання. Кількість присутніх зросла зі 100 до 190 осіб. Ми з Каті проводимо близько 30 біблійних вивчень, і люди, з якими вивчаємо, приходять на зібрання. Нам дуже приємно тут проповідувати».

Те, що відбувається у віддалених містечках Болівії,— лише невелика частина праці, передреченої в 7-му розділі книги Об’явлення, який розповідає про збирання в «Господній день» тих, хто переживе велике лихо (Об’явлення 1:10; 7:9—14). Ще ніколи в історії мільйони людей з різних народів не були об’єднані у поклонінні єдиному правдивому Богові, як сьогодні. Це дивовижне свідчення того, що сповнення Божих обітниць близько!

[Ілюстрація на сторінці 9]

Бетті Джексон.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Елсі Мейнберг.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Памела Мозлі.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Шарлотта Томашевскі, крайня праворуч.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Щотижня сім’я Вака добирається три години велосипедами до Залу Царства.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Ерік і Вікі переїхали в територію, де потрібно більше вісників Царства.

[Ілюстрація на сторінці 11]

Мешканці сіл, що розкинулись біля річки Бені, уважно слухають добру новину.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Роберт і Каті служать місіонерами в Камірі.