«Символічне значення» однієї біблійної оповіді

НАСКІЛЬКИ важко було б повністю збагнути значення певних біблійних уривків, якби інші частини Біблії не проливали на них світла! Історичні повідомлення, поміщені в Божому Слові, можна сприймати буквально. Але деякі з цих оповідей мають глибше значення, яке не відразу збагнеш. Такою, наприклад, є розповідь про двох жінок, які належали до дому патріарха Авраама. Апостол Павло зазначив, що оповідь про них має «символічне значення» (Галатів 4:24).

Ця оповідь заслуговує нашої уваги. Адже те, що в ній пророчо зображено, має дуже важливе значення для всіх, хто бажає отримувати благословення від Бога Єгови. Далі ми довідаємось, чому це так, але спершу розгляньмо, які обставини спонукали Павла розкрити значення цієї розповіді.

У I столітті н. е. серед християн у Галатії існувала проблема. Деякі з них скрупульозно дотримувались днів, місяців, пір і років, як це вимагалось у Мойсеєвому Законі. Ці члени збору стверджували, що для того, аби мати Боже схвалення, треба дотримуватися Закону (Галатів 4:10; 5:2, 3). Однак Павло знав, що від християн не вимагалось виконувати Закон. Щоб довести це, апостол звернув увагу християн на оповідь, яка була відома кожному, хто мав єврейське походження.

Павло нагадав галатам, що в Авраама, батька єврейського народу, було двоє синів: Ізмаїл та Ісак. Першого сина народила Авраамові його служниця Аґар, а другого — вільна жінка Сарра. Галати, які обстоювали дотримання Мойсеєвого Закону, безумовно, знали, що Сарра спочатку була бездітною і тому віддала Авраамові свою служницю Аґар. Ця жінка замість Сарри мала народити дитину. Галатам було відомо, що Аґар, завагітнівши, почала зневажати свою господиню. Але, згідно з Божим наміром,  Сарра в похилому віці таки народила сина, Ісака. Пізніше Авраам відіслав від себе Аґар та Ізмаїла, бо той знущався з Ісака (Буття 16:1—4; 17:15—17; 21:1—14; Галатів 4:22, 23).

Дві жінки — дві угоди

Павло пояснив, на кого або на що вказують дійові особи цієї оповіді, яка має «символічне значення». Він написав: «Жінки означають дві угоди: однією з них — тою, яка укладена на горі Сінай і народжує дітей для рабства,— є Аґар. Ця Аґар... відповідає нинішньому Єрусалиму, оскільки він зі своїми дітьми перебуває в рабстві» (Галатів 4:24, 25). Аґар символізує буквальний Ізраїль, столицею якого був Єрусалим. Єврейський народ належав Єгові на підставі Закон-угоди, котру було укладено на горі Сінай. Перебуваючи в Закон-угоді, ізраїльтяни постійно усвідомлювали, що є рабами гріха і тому потребують викуплення (Єремії 31:31, 32; Римлян 7:14—24).

Кого тоді представляє вільна жінка Сарра і її син Ісак? Павло вказав на те, що Сарра символізує «неплідну» дружину Бога, тобто небесну частину його організації. Ця небесна жінка була неплідною, бо до появи Ісуса не мала на землі помазаних духом «дітей» (Галатів 4:27; Ісаї 54:1—6). Проте в П’ятдесятницю 33 року н. е. на групу чоловіків і жінок було злито святий дух. Тоді вони народилися знову, ставши дітьми цієї символічної небесної жінки. Бог прийняв цих дітей, народжених небесною організацією, як своїх синів. Крім того, за новою угодою, вони стали співспадкоємцями з Ісусом Христом (Римлян 8:15—17). Апостол Павло належав до цих Божих дітей. Тому він міг написати: «Верхній Єрусалим; він вільний, і саме він є нашою матір’ю» (Галатів 4:26).

Діти цих жінок

Згідно з біблійною оповіддю, Ізмаїл цькував Ісака. Подібно до цього, протягом I сторіччя н. е. діти поневоленого Єрусалима знущалися з дітей верхнього Єрусалима і переслідували їх. «Як було тоді, коли народжений за тілом [Ізмаїл] переслідував народженого за духом [Ісака], так само є і тепер»,— пояснив Павло (Галатів 4:29). Коли на землю прийшов Ісус Христос і почав проповідувати про Царство, юдейські релігійні провідники поводилися з ним так само, як Аґарин син Ізмаїл  поводився зі справжнім спадкоємцем Авраама, Ісаком. Юдеї глузували з Ісуса Христа і переслідували його, бо, очевидно, вважали себе законними спадкоємцями Авраама, а Ісуса — самозванцем.

Незадовго до того, як провідники тілесного Ізраїля заподіяли Ісусу смерть, він промовив: «Єрусалиме, Єрусалиме, ти вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат під крила свої! Але ви не захотіли... Ось ваш дім покинутий і залишений вам» (Матвія 23:37, 38).

Натхнена оповідь про події I століття н. е. показує, що буквальний Ізраїль, якого символізує Аґар, зрештою не породив синів, котрі стали б співспадкоємцями з Ісусом просто через своє походження. Юдеї самовпевнено вважали, що мають право отримати такий спадок на підставі свого походження. Насправді ж Єгова відкинув їх. Звичайно, окремі представники тілесного Ізраїля все-таки стали співспадкоємцями Христа. Але вони отримали таку честь завдяки вірі в Ісуса, а не завдяки походженню.

Хто були ці співспадкоємці Христа, стало очевидним у П’ятдесятницю 33 року н. е. З плином часу Єгова помазав ще й інших людей як синів верхнього Єрусалима.

З якою метою Павло пояснив «символічне значення» цієї біблійної оповіді? Він хотів наочно показати перевагу нової угоди над Закон-угодою, посередником якої був Мойсей. Ніхто не міг здобути Божого схвалення завдяки виконанню Мойсеєвого Закону. Адже всі люди недосконалі, і Закон лише наголошував на тому, що вони раби гріха. Однак, за словами Павла, Ісус, «прийшовши, викупив і визволив тих, хто перебуває під законом» (Галатів 4:4, 5). Отже люди, які повірили в цінність Христової жертви, звільнилися від осуду Закону (Галатів 5:1—6).

Чим ця оповідь цінна для нас

Чому нам варто цікавитися цим натхненим поясненням Павла? Зокрема тому, що вищенаведена оповідь допомагає нам ліпше збагнути значення біблійних уривків, які інакше залишилися б незрозумілими. Павлове пояснення зміцнює нашу впевненість у цілісності й узгодженості Біблії (1 Фессалонікійців 2:13).

Крім того, реалії, на які символічно вказує ця оповідь, відіграють дуже важливу роль у тому, щоб ми мали щасливе майбутнє. Якби не було «синів», поява яких узгоджувалася з Божим наміром, то нас чекала б лише перспектива далі потерпати від рабства гріха і смерті. Проте під дбайливим керівництвом Христа і його співспадкоємців, на яких сповниться Божа обіцянка, дана Аврааму, «всі народи землі будуть... благословляти себе» (Буття 22:18). Це відбуватиметься, коли людство назавжди звільниться від гріха, недосконалості, смутку і смерті (Ісаї 25:8, 9). Яким же чудовим буде той час!

[Ілюстрація на сторінці 11]

На горі Сінай було укладено Закон-угоду.

[Відомості про джерело]

Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Яке значення має символічна оповідь, згадана апостолом Павлом?