Чи маєте ви «свободу мови»?

ПОНАД шість мільйонів людей у 235 країнах і територіях мають «свободу мови». Цей вислів 16 разів згадано у «Християнських Грецьких Писаннях. Перекладу нового світу» (Филип’ян 1:20; 1 Тимофія 3:13; Євреїв 3:6; 1 Івана 3:21). Яке ж значення вислову «свобода мови»? Як можна здобути її? Коли ми можемо висловлюватися зі «свободою мови»?

Згідно з «Тлумачним словником слів Старого й Нового Завіту» Вайна (англ.), грецький вислів, перекладений як «свобода мови», означає «свободу слова, беззастережність висловлювання... відсутність страху, аби сміливо говорити; а отже, упевненість, неабияку відвагу, сміливість, і це необов’язково безпосередньо пов’язано з самим мовленням». Проте таке відверте висловлювання не слід плутати з грубістю чи брутальністю. «Нехай ваше слово завжди буде люб’язне»,— говориться в Біблії (Колосян 4:6). Свобода мови, яка пов’язана з тактовністю, не дозволяє неприємним обставинам чи страху перед людиною перервати нашу розмову.

Та чи народжуємося ми зі свободою мови? Ось що написав апостол Павло ефеським християнам: «Я, менший від найменшого серед усіх святих, отримав дар — незаслужену доброту, аби звіщати іншим народам добру новину про неосяжні багатства Христа». Павло додав, що через Ісуса Христа «ми маємо цю свободу мови та можемо з упевненістю наближатися до Бога» (Ефесян 3:8—12). Отже, ми не народжуємося зі свободою мови. Радше це результат наших взаємин з Богом Єговою, які ґрунтуються на вірі в Ісуса Христа. Розгляньмо, що допоможе нам набути цієї свободи мови і як можна виявляти її, коли проповідуємо, навчаємо і молимося.

Що допоможе нам проповідувати зі сміливістю

Ісус Христос подав найліпший приклад, як застосовувати свободу мови. Ревність спонукувала його проповідувати при кожній сприятливій нагоді. Відпочиваючи, обідаючи у когось вдома чи йдучи дорогою, він ніколи не оминав слушної нагоди розповідати про Боже Царство. Ні глузування, ні відверта протидія не могли залякати Ісуса і змусити його замовчати. Він безстрашно викривав фальшивих релігійних провідників  свого часу (Матвія 23:13—36). Навіть тоді, коли Ісуса заарештували і почали судити, він говорив сміливо (Івана 18:6, 19, 20, 37).

Апостоли Ісуса також навчилися відверто висловлюватись. У П’ятдесятницю 33 року н. е. Петро говорив зі свободою мови перед натовпом, який налічував понад 3000 людей. Хоча зовсім недавно він сильно злякався, коли його впізнала служниця (Марка 14:66—71; Дії 2:14, 29, 41). Не тремтіли зі страху Петро та Іван і тоді, коли їх привели до релігійних провідників. Апостоли рішуче і відважно свідчили про воскресіння Ісуса Христа. Безсумнівно, сміливість Петра та Івана примусила релігійних провідників визнати, що ці чоловіки були з Ісусом (Дії 4:5—13). Завдяки чому вони говорили так сміливо?

Ісус пообіцяв своїм апостолам: «Коли вас віддадуть до суду, не тривожтеся, як і що говорити, бо тоді вам буде дано, що сказати, адже не самі ви будете говорити — через вас говоритиме дух вашого Батька» (Матвія 10:19, 20). Святий дух допоміг Петру та іншим учням переборювати будь-яку сором’язливість чи страх, який міг би їм заважати вільно висловлюватися. Вплив такої могутньої сили може подібно допомогти й нам.

Крім того, Ісус дав доручення своїм послідовникам робити учнів. Це було доречно, оскільки йому одному дана «вся влада на небі і на землі». Ісус пообіцяв: «Я буду з вами» (Матвія 28:18—20). Усвідомлюючи таку підтримку, ранні учні з упевненістю зустрічалися з урядовцями, які прагнули перешкодити проповідуванню (Дії 4:18—20; 5:28, 29). Таке усвідомлення допоможе і нам.

Апостол Павло пов’язав «надзвичайну свободу мови» з надією (2 Коринфян 3:12; Филип’ян 1:20). Оскільки звістка надії була така чудова, то християни не тримали її тільки для себе, а мали розповідати про неї іншим. Справді, наша надія є підставою для свободи мови (Євреїв 3:6).

Проповідування зі сміливістю

Як ми можемо проповідувати зі сміливістю навіть за важких обставин? Розгляньмо приклад апостола Павла. Будучи ув’язненим у Римі, Павло просив своїх одновірців молитися, аби він «міг вміло, зі свободою мови звіщати» добру новину та «говорити про неї зі сміливістю, як і повинен це робити» (Ефесян 6:19, 20).Чи були молитви вислухані? Так. Перебуваючи у в’язниці, Павло продовжував проповідувати «про Боже царство... з величезною свободою мови і без перешкод» (Дії 28:30, 31).

Використовуючи слушні нагоди для свідчення на роботі, у школі або під час подорожі, можна перевірити, чи маємо ми свободу мови. Нерішучість, страх перед реакцією інших чи брак упевненості в собі можуть завадити нам говорити. Апостол Павло подав нам хороший приклад. Він написав: «Ми... з допомогою нашого Бога відважились звіщати вам Божу добру новину, ведучи при цьому велику боротьбу» (1 Фессалонікійців 2:2). Павло міг робити те, що було не під силу людині, оскільки покладався на Єгову.

Ось як молитва додала Шері сміливості свідчити неформально при слушній нагоді. Одного дня, чекаючи у машині свого чоловіка, вона помітила жінку, яка також когось чекала. «Відчуваючи страх,— розповідає Шері,— я просила у Єгови відваги». Як тільки Шері наблизилася до жінки, до них підійшов баптистський пастор, який знав цю жінку. Шері не сподівалася зустрітися з пресвітером. Тому вона знову помолилася і дала свідчення їм обом. Шері залишила жінці літературу і домовилася про наступну зустріч. Якщо ми використовуємо слушні нагоди для свідчення і надіємось на Бога, то можемо  бути впевненими, що Єгова допоможе нам говорити безстрашно.

Коли навчаємо

Свобода мови тісно пов’язана з навчанням. Стосовно чоловіків, «які добре виконують служіння» у зборі, Біблія говорить: «[Вони] здобувають собі хорошу репутацію та отримують велику свободу мови в усьому, що стосується віри, пов’язаної з Христом Ісусом» (1 Тимофія 3:13). Вони набувають свободи мови, бо особисто застосовують те, чого навчають інших. Роблячи так, вони захищають і зміцнюють збір.

Коли ми подібно набуваємо свободи мови, тоді наша порада дієвіша і її легше застосовувати. Слухачів дуже підбадьорює, коли брати застосовують те, чого самі навчають. Така свобода дає змогу духовно зрілим чоловікам виправляти своїх братів ще перед виникненням проблеми (Галатів 6:1). На противагу цьому людина, яка подає поганий приклад, може вагатися давати пораду, відчуваючи, що вона не має на це права. Інколи таке баріння може привести до згубних наслідків.

Говорити зі сміливістю не означає, що ми можемо бути критичними, категоричними чи впертими. Павло вмовляв Филимона «швидше з любові» (Филимона 8, 9). І слова апостола досягнули позитивного результату. Справді, любов має бути спонукальною силою для будь-яких порад, які дає старійшина.

Свобода мови потрібна не лише тоді, коли треба дати пораду, але й в інших випадках. До збору в Коринфі апостол Павло написав: «Звертаючись до вас, я маю велику свободу мови. Я дуже пишаюся вами» (2 Коринфян 7:4). Павло не вагався хвалити братів і сестер, коли вони заслуговували цього. Любов спонукувала його зосереджуватися на хороших рисах своїх одновірців, хоча він і усвідомлював їхні недоліки. У наші часи християнський збір також зміцнюється, коли старійшини охоче хвалять та підбадьорюють братів і сестер.

Щоб ефективно навчати інших, усі християни потребують свободи мови. Шері, про яку згадувалося раніше, бажала заохотити своїх дітей свідчити у школі. «Хоча мене виховували в правді,— визнає Шері,— я нечасто давала свідчення у школі і рідко проповідувала неформально. Я запитувала себе: «Який приклад я подаю своїм дітям?» Це змусило Шері докладати більших зусиль, аби свідчити неформально.

 Справді, інші спостерігають за нашими вчинками і помічають, якщо ми самі не практикуємо те, чого навчаємо. Тож набуваймо свободи мови, стараючись, щоб наші вчинки не розходилися з нашими словами.

У молитві

Свобода мови особливо важлива, коли ми молимося до Єгови. Ми можемо без страху виливати Єгові наші серця з упевненістю, що він слухає наші молитви і відповість на них. Теплі, близькі взаємини з нашим небесним Батьком приносять нам задоволення. Ніколи не біймося наближатися до Єгови, вважаючи себе надто маловажними. А що робити, коли ми почуваємося винними через якусь помилку чи гріх і це перешкоджає нам щиро висловлюватися? Чи можемо ми і далі вільно приступати до Володаря Всесвіту?

Ісусове високе становище первосвященика дає нам ще одну підставу молитися з упевненістю. У Євреїв 4:15, 16 ми читаємо: «Бо маємо не такого первосвященика, котрий не міг би співчувати нашим слабкостям, а такого, котрий, як і ми, був випробуваний у всьому, проте залишився безгрішний. Отже, наближаймося зі свободою мови до престолу незаслуженої доброти, щоб, коли нам потрібна буде допомога, Бог наділив нас цією добротою і милосердям». Ось якою цінною є Ісусова смерть та його роль первосвященика.

Якщо ми наполегливо намагаємося слухати Єгову, то будьмо певні, що він охоче вислухає і нас. Апостол Іван написав: «Любі, якщо серце не засуджує нас, ми можемо звертатися до Бога зі свободою мови; і чого тільки просимо в нього, отримуємо, бо виконуємо його заповіді і робимо те, що приємне в його очах» (1 Івана 3:21, 22).

Сміливо молитися до Єгови також означає, що ми можемо розповісти йому все. Хоч би який ми мали страх чи будь-які переживання, тривоги і занепокоєння, виливаймо їх Єгові з упевненістю, що він завжди слухатиме наші щирі молитви. Навіть коли серйозно згрішили, почуття провини не повинно перешкоджати нам молитися, якщо ми щиро розкаялися.

Свобода мови — справді дорогоцінний дар. Завдяки йому, ми можемо вихваляти Бога, активно проповідуючи та навчаючи інших, і завжди наближатися до нього в молитві. «Тому не відкидайте своєї свободи мови, яка має принести велику нагороду» — нагороду вічного життя (Євреїв 10:35).

[Ілюстрація на сторінці 13]

Апостол Павло говорив зі сміливістю.

[Ілюстрації на сторінці 15]

Щоб ефективно навчати інших, потрібно мати свободу мови.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Свобода мови необхідна у молитві.