«Хто береже осторогу, стає розумніший»

«СВОЄ серце зверни до навчання, а вуха свої — до розумних речей»,— записано в Приповістей 23:12. Вжите тут слово «навчання», тобто прищеплювання моральних цінностей, стосується і самодисципліни, і порад, які ми отримуємо від інших. Щоб таке навчання було дієвим, необхідно знати, в чому нам треба виправитись і як це робити. Коли прислухаємось до «розумних речей», котрі походять з гідного довіри джерела, тоді отримуємо справді цінне навчання.

Біблійна книга Приповістей є чудовим джерелом мудрих порад. Вони записані для того, «щоб пізнати премудрість і карність... щоб прийняти напоумлення мудрости, праведности, і права, й простоти» (Приповістей 1:1—3). Було б мудро ‘звертати вуха свої’ до цих порад. Наприклад, у 15-му розділі Приповістей дано цінні настанови, як контролювати гнів, використовувати язик і ділитися з іншими знанням. Розгляньмо деякі вірші з цього розділу.

Що «гнів відвертає»?

Цар стародавнього Ізраїлю, Соломон, описує, як можна виклика́ти або вгамовувати гнів словами: «Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає» (Приповістей 15:1). Гнів — це стан нервового збудження, почуття сильного роздратування. Як цей вірш допоможе нам правильно реагувати на чийсь гнів, а також контролювати власний?

Різкі слова, які завдають болю, можуть ще більше погіршити неприємну ситуацію. А от лагідна відповідь заспокоює. Та все ж лагідно відповісти розгніваній людині не завжди легко. Що нам допоможе? Розуміння того, чому хтось так поводиться. «Розум людини припинює гнів її, а величність її — перейти над провиною» (Приповістей 19:11). Можливо, вона дратується через невпевненість або просто прагне більшої уваги до себе. Справжня причина її гніву може бути зовсім не пов’язана з нашими словами чи діями. Нерідко під час служіння  ми зустрічаємо роздратованих людей, які введені в оману стосовно наших вірувань або мають неправильні уявлення про нашу організацію. Чи ж варто сприймати нападки цих людей надто особисто й різко реагувати на них? Навіть якщо причина такої реакції нам невідома, ми не повинні відповідати різко, адже це вказувало б на брак самоконтролю.

Порада відповідати лагідно теж є дуже цінною для тих, хто старається контролювати власний гнів. Ми зможемо застосовувати її, коли навчимось виявляти свої емоції, не ображаючи інших. Замість того щоб грубо говорити із членами сім’ї чи обзивати їх, стараймось спокійно виявляти свої почуття. Різкі слова завжди породжують у відповідь роздратування. А якщо ми лагідно пояснимо свої почуття, то людина може навіть вибачитись за неправильну поведінку.

«Язик мудрих» робить добро

Самоконтроль впливає не лише на те, як ми говоримо, але й на те, що́ ми говоримо. «Язик мудрих — то добре знання, а уста нерозумних глупоту висловлюють»,— сказав Соломон (Приповістей 15:2). Як виявляти «добре знання», тобто використовувати його на добро? Це можна робити, коли розвиваємо бажання допомагати людям і розповідаємо їм про намір Бога та його чудові дари. Нерозумна людина так не чинить, бо їй бракує цього знання.

Перш ніж далі радити, як послуговуватись язиком, Соломон підкреслює цікаву думку: «Очі Господні на кожному місці,— позирають на злих та на добрих» (Приповістей 15:3). Цей факт не повинен нас лякати, адже ми маємо запевнення: «Очі Господні дивляться по всій землі, щоб зміцнити тих, у кого все їхнє серце до Нього» (2 Хронік 16:9). Бог знає, чи ми робимо добро. Він також бачить тих, хто робить погане, і притягне їх до відповідальності.

Далі Соломон знову наголошує на цінності лагідного язика: «Язик лагідний — то дерево життя, а лукавство його — заламання на дусі» (Приповістей 15:4). Вислів «дерево життя» натякає на цілющі, зміцнювальні властивості (Об’явлення 22:2). Спокійна мова мудрої людини може піднести на дусі слухачів та зворушити їх. І навпаки, нещирий та оманливий язик пригнічує дух.

Приймайте напучення і розсівайте знання

«Зневажає безумний напучення батькове,— продовжує мудрий цар,— а хто береже осторогу, стає розумніший» (Приповістей 15:5). Чи можна берегти осторогу, якщо вона ще не дана? Чи ж не підкреслює цей вірш необхідність давати, якщо потрібно, напучення? У сім’ї, наприклад, цей обов’язок лежить на батьках, зокрема на голові сім’ї. І діти повинні приймати такі напучення (Ефесян 6:1—3). Однак усі слуги Єгови отримують напоумлення тим чи іншим способом. «Бо кого Єгова любить, того так виховує,— сказано в Євреїв 12:6.— Він навіть карає кожного, кого приймає як сина». Те, як ми ставимось до таких напучувань, показує, чи ми є мудрими, чи ні.

Тепер Соломон наводить таке протиставлення: «Уста мудрих знання розсівають, а серце безглуздих не так» (Приповістей 15:7). Знання можна розсівати, наче насіння. У давнину рільник не сипав усе насіння в одне місце. Радше він розкидав насіння невеликими порціями по всьому полю. Подібно треба розсівати знання. Коли ми зустріли когось у служінні, було б нерозумно розказати відразу все, що ми знаємо з Біблії. Мудра людина стежить за тим, скільки і що  вона говорить. Вона розсіває знання поступово — висвітлює за раз лише одну біблійну істину, беручи до уваги реакцію слухача. Наш Взірець, Ісус Христос, робив саме так, коли розмовляв із самарянкою (Івана 4:7—26).

Ділитися знанням означає також розказувати щось змістовне та корисне. Для цього слід обдумувати слова наперед, щоб вони були повчальні та підбадьорливі. Тому «серце праведного розмірковує про відповідь» (Приповістей 15:28). Наскільки ж важливо, аби наші слова були, як приємний дощик, що напуває землю і робить її родючою, а не як сильна злива, котра зносить усе на своєму шляху!

«Святі у всіх своїх діях»

Справді, лише на дорозі мудрості ми будемо приносити Богові «плід уст», тобто «жертву хвали», поширюючи знання про Єгову та його намір (Євреїв 13:15). Проте щоб Єгова прийняв таку жертву, нам необхідно бути «святими у всіх своїх діях» (1 Петра 1:14—16). Соломон звертає увагу на цю дуже важливу істину, вживаючи у наступних віршах протиставлення: «Жертва безбожних — огида для Господа, а молитва невинних — Його уподоба. Господеві огида — дорога безбожного, а того, хто женеться за праведністю, Він кохає» (Приповістей 15:8, 9).

Як ті, хто залишає дорогу життя, ставляться до остороги і що їх чекає в майбутньому? (Матвія 7:13, 14). «Люта кара на того, хто путь оставляє, а хто осторогу ненавидить, той умирає» (Приповістей 15:10). Замість того щоб прийняти поради відповідальних чоловіків у зборі і щиро покаятися, дехто вибирає хибний шлях, залишаючи дорогу праведності. Наскільки ж це безглуздо!

А що, коли хтось удає, ніби приймає осторогу, хоча насправді її ненавидить? Така людина теж є нерозумною. «Шеол й Аваддон перед Господом,— тим більше серця синів людських!» — каже ізраїльський цар (Приповістей 15:11). Ніщо не може бути далі від живого Бога, аніж шеол — символічне місце перебування мертвих. Та все ж шеол перед ним. Бог знає всіх людей, котрі там перебувають, пам’ятає їхні характерні риси. Він спроможний воскресити їх (Псалом 139:8; Івана 5:28, 29). Як же легко для Єгови  знати, що́ є в серці людини! «Все наге й повністю відкрите перед очима Його — Того, кому здамо звіт»,— написав апостол Павло (Євреїв 4:13). Людину обманути можна, але Бога — ніколи.

Якщо людина відкидає навчання, то ненавидить не лише картання, а й тих, хто його дає. «Насмішник не любить картання собі [«тих, що його картають», Хом.]»,— каже Соломон. Щоб підсилити цю думку, цар продовжує: «Він до мудрих не піде» (Приповістей 15:12). Чи ж можна сподіватись, що така людина зробить свій шлях прямим?

Позитивне мислення

У наступних трьох віршах Соломон згадує про серце. Він показує, як наші емоції видно з виразу обличчя: «Радісне серце лице веселить, а при смутку сердечному дух приголомшений» (Приповістей 15:13).

Що може спричинити сердечний смуток? «Туга на серці людини чавить її» (Приповістей 12:25). Що робити, аби негативні моменти життя не пригнічували наш дух? Бажано не зосереджуватись на обставинах, які нам не підвладні. Ліпше роздумувати про щедрі духовні благословення, котрі дає нам Єгова вже сьогодні і буде давати в майбутньому. Завдяки цьому ми ще більше наближатимемось до нього. А близькість до «щасливого Бога» обов’язково принесе радість нашому засмученому серцю (1 Тимофія 1:11).

Біблія є також чудовим джерелом розради й потіхи. За словами псалмоспівця, щасливий той чоловік, який звертається до Божого Слова. «В Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує» (Псалом 1:1, 2). Коли ми відчуваємо смуток, читання Біблії і роздуми над прочитаним будуть нас підтримувати. Крім того, ми отримуємо підбадьорення, виконуючи доручене Богом служіння, адже маємо запевнення: «Хто сіє з слізьми, зі співом той жне» (Псалом 126:5).

«Серце розумне шукає знання, а уста безумних глупоту пасуть» (Приповістей 15:14). Цей вірш показує разючий контраст між порадою мудрого і безумного. Перед тим як дати пораду, людина з розумним серцем шукає знання, намагається вислухати і розглянути всі факти. Вона також досліджує Біблію, щоб знайти закони і принципи, котрі стосуються тої чи іншої ситуації. Порада такої людини повністю ґрунтується на Божому Слові. А нерозумна людина навіть не старається з’ясувати справу і говорить перше, що спало їй на думку. Якщо нам потрібна порада, було б мудро шукати її у досвідчених і зрілих співхристиян. Не варто звертатись до осіб, які порадять нам те, що ми хотіли б почути. Як добре, що у християнському зборі ми маємо «людей, які стали дарами» і що кожен з них «шукає знання», перш ніж дати пораду! (Ефесян 4:8).

Наступний вірш показує, чому варто мати позитивне мислення. Цар Ізраїлю каже: «Нужденному всі дні лихі, кому ж добре на серці, у того гостина постійно» (Приповістей 15:15). Життя має свої злети і падіння, радісні та сумні хвилини. Коли зосереджуватись лише на негативному, смуток заволодіє нашими думками і всі наші дні стануть похмурими. Однак якщо ми роздумуємо більше про особисті благословення та надію, дану Богом, то пригнічення не впливатиме на наше мислення і ми матимемо радість. Позитивне мислення сприятиме тому, що в нас буде «гостина постійно».

Отож завжди звертаймо увагу на навчання, остороги й напоумлення. Хай це впливає не лише на нашу мову, почуття і вчинки, але й на наше мислення.

[Ілюстрація на сторінці 13]

«Лагідна відповідь гнів відвертає».

[Ілюстрація на сторінці 15]

Обов’язок батьків — навчати дітей.

[Ілюстрація на сторінці 15]

«Уста мудрих знання розсівають».