Життєпис

Нарешті наша сім’я об’єднана!

РОЗПОВІЛА СУМІКО ХІРАНО

Я знайшла найкращий шлях у житті й хотіла, щоб мій чоловік приєднався до мене. Та це сталося аж через 42 роки.

МИ ОДРУЖИЛИСЬ 1951 року. Тоді я мала 21 рік. Протягом чотирьох років у нас народилось двоє синів, і життя, здавалось, було цілком щасливим.

Одного дня 1957 року моя старша сестра сказала, що її відвідують місіонери Свідків Єгови. Хоча вона була буддисткою, але почала вивчати Біблію з місіонерами і заохочувала мене теж досліджувати Біблію. Я погодилась. Того часу я відвідувала протестантську церкву, тому думала, що зможу легко викрити неправдиві вчення Свідків Єгови.

Проте дуже швидко я зрозуміла, наскільки мало знаю про Біблію. Я запитала в місіонерів: «Хто такий Єгова?». Мені ніколи не доводилось чути це ім’я в церкві. Місіонерка Дафні Кук (згодом Петтіт) показала мені вірш з Ісаї 42:8, де було прямо сказано, що Єгова — це ім’я Всемогутнього Бога. Дафні відповідала на всі мої запитання, використовуючи Біблію.

З тими ж запитаннями я прийшла до пастиря моєї церкви. Він відповів: «Ставити запитання — це гріх. Просто вір у те, що тобі говорять». Але я не вважала, що ставити запитання погано. Шість місяців щонеділі зранку я ходила до церкви, а пополудні — на зібрання Свідків Єгови.

Вплив на мій шлюб

Мене глибоко зворушували знання з Біблії, і я ділилась ними зі своїм чоловіком Казухіко. Після кожного вивчення і зібрання я розказувала йому, чого  навчилась. З часом між нами повіяло холодком. Чоловік не хотів, щоб я стала Свідком. Але я продовжувала спілкуватись зі Свідками Єгови, бо отримувала справжню насолоду від вивчення Біблії.

Перед тим як іти на зібрання ввечері, я готувала улюблені страви Казухіко, проте він ходив вечеряти деінде. Коли я поверталась додому, він був у поганому настрої і не хотів розмовляти. За два-три дні все миналось, але тоді надходив день наступного зібрання.

Приблизно в той час я захворіла на туберкульоз. Дехто з родини чоловіка вже помер через цю хворобу. Казухіко дуже хвилювався за мене і пообіцяв, що коли я одужаю, то зможу робити все, що вважатиму за потрібне. Однак моїм єдиним проханням було, щоб він дозволив мені відвідувати зібрання. Чоловік погодився.

Моє одужання тривало шість місяців, і протягом цього часу я продовжувала ґрунтовно вивчати Біблію. Я шукала суперечностей у вченнях Свідків Єгови і постановила припинити вивчення, коли знайду хоча б одну. Але не могла знайти жодної. Навпаки, ставали щораз очевиднішими хиби протестантської церкви. Я зрозуміла, що Єгова виявляє любов і справедливість, побачила, яке добро приносять його закони.

Після мого одужання чоловік дотримав слова і не забороняв мені ходити на зібрання. Я продовжувала зростати духовно і 1958 року охрестилася — стала Свідком Єгови. Мені дуже хотілось, щоб уся моя сім’я також поклонялась правдивому Богові.

Допомагаю синам рости духовно

Мої сини завжди ходили зі мною на зібрання і в проповідування. Кілька випадків показали мені, що вони ростуть духовно. Одного дня Масахіко, мій шестирічний син, грався на вулиці. Раптом почувся сильний шум і чийсь пронизливий крик. Сусідка вбігла до мене додому і крикнула, що мого сина збила машина. Чи він загинув? Я наскільки змогла опанувала себе і кинулась на вулицю. Помітивши його понівечений велосипед, я дуже злякалась. Але тут же побачила сина, який ішов до мене майже неушкоджений. Він обійняв мене і сказав: «Мамусю, це ж Єгова допоміг мені, правда?» Я розплакалась, побачивши сина живим і почувши його зворушливі слова.

Якось у служінні один літній чоловік почав кричати: «Чого це ви тягаєте за собою такого малого хлопчика? Бідна дитина». Я ще не встигла відповісти, як мій восьмирічний Томойоші сказав: «Дідусю, мама не примушує мене проповідувати. Я проповідую, бо хочу служити Єгові». Той чоловік був настільки здивований, що більше нічого не міг сказати.

Мої сини не отримували від батька жодного духовного керівництва. Тож я повинна була навчати їх біблійної правди, хоча сама мала ще багато чого навчитись. Я  старалася розвивати любов, віру, ревність і подавати приклад у цьому своїм синам. Щодня висловлювала вдячність Єгові так, щоб чули діти. Я теж розказувала їм випадки зі свого проповідування. Це заохочувало їх до служіння. Коли синів пізніше запитали, чому вони стали піонерами, повночасними служителями Свідків Єгови, вони відповіли: «Ми бачили, що наша мама щаслива, бо служить піонером, і теж хотіли бути щасливими».

Я докладала зусиль, щоб не говорити зневажливо про їхнього батька чи будь-кого в зборі, адже розуміла, що негативні розмови дітям зашкодять. Сини можуть втратити повагу не лише до того, кого зневажають, а й до того, хто зневажає.

Долаю перешкоди, щоб зростати духовно

У зв’язку з роботою чоловіка 1963 року ми переїхали на Тайвань. Казухіко попередив, що коли я буду проповідувати серед япономовного населення, то можу створити певні труднощі. Нас можуть відіслати назад до Японії, а в його компанії будуть проблеми. Чоловік хотів ізолювати нас від Свідків.

На Тайвані, де всі зібрання проводяться китайською, Свідки прийняли нас дуже сердечно. Я вирішила вивчити китайську мову, щоб проповідувати місцевим мешканцям і так уникнути проблем, про які згадував чоловік.

Нас дуже зміцнила дружба зі Свідками на Тайвані. Особливо допомогла одна місіонерська пара, Гарві і Кеті Лоґан. Брат Лоґан став духовним батьком для моїх синів. Він показав їм, що служіння Єгові — це не строге, безрадісне життя. Думаю, саме на Тайвані мої сини вирішили служити Єгові.

Томойоші і Масахіко ходили до американської школи, тому вивчили і англійську, і китайську мови. Ця освіта стала їм у пригоді в служінні правдивому Богу Єгові. Я глибоко вдячна Єгові за те, що ті важкі для нас часи він змінив на часи великих благословень. Після трьох з половиною особливих років, проведених на Тайвані, наша родина повернулась до Японії.

Ставши підлітками, сини захотіли мати більше незалежності. Мені довелося багато часу розмовляти з ними про цінність біблійних принципів, і Єгова допоміг їм пройти цей складний період. Останнього року в середній школі Томойоші почав піонерувати. Вже в перші роки піонерського служіння він допоміг чотирьом особам присвятитися й охреститись. Масахіко наслідував приклад брата і почав піонерувати, навчаючись у старших класах.  Протягом перших чотирьох років служіння піонером він допоміг чотирьом молодим людям стати Свідками Єгови.

Згодом Єгова ще більше поблагословив моїх дітей. Томойоші вивчав Біблію з чоловіком, дружині якого я допомагала пізнати правду. Їхні дві доньки теж стали Свідками. Пізніше Томойоші одружився зі старшою, Набуко, а Масахіко — з молодшою, Масако. Тепер Томойоші і Набуко служать у всесвітньому центрі Свідків Єгови в Брукліні (Нью-Йорк), а Масахіко і Масако — місіонерами в Парагваї.

Мій чоловік поступово змінюється

Протягом усіх тих років здавалося, що Казухіко був байдужим до нашої віри, хоча ми й бачили деякі зміни. Наприклад, якщо хтось зі мною сперечався, чоловік захищав мої біблійні переконання, навіть не усвідомлюючи, що обстоює правду. Коли була потреба, він допомагав деяким Свідкам матеріально. У короткій промові на весіллі одного з наших синів він сказав: «Навчати людей жити правильно — це найкраща праця, яку тільки можна виконувати, але і найскладніша. Мої сини та їхні дружини вибрали цей найважчий шлях. Тож, будь ласка, підтримуйте їх у цьому». Бачачи всі ці вчинки чоловіка, я живила надію на те, що він колись приєднається до нас у служінні Єгові.

Я старалась, аби в нашому домі частіше бували брати і сестри, щоб чоловік з ними знайомився. Крім того, запрошувала Казухіко на зібрання, конгреси, а також на Спомин Христової смерті. Коли дозволяла робота, він приходив на зібрання, але неохоче. Багато разів мені здавалось, що він уже погодиться на вивчення Біблії, тому я запрошувала додому християнських старійшин. Проте Казухіко відмовлявся вивчати. Я запитувала себе, в чому річ.

Мені пригадались слова апостола Петра: «Ви, дружини, підкоряйтеся своїм чоловікам, аби тих, хто не слухається святого слова, ви могли без слів здобути своїми вчинками, коли вони побачать вашу чисту поведінку і глибоку повагу» (1 Петра 3:1, 2). Я зрозуміла, що не завжди дотримувалась цієї поради. Аби виконувати її повною мірою, треба було ще працювати над своєю духовністю.

Щоб стати більш духовною особою, 1970 року я почала піонерувати. Пройшло десять років, двадцять, а я все ще не бачила духовного росту свого чоловіка. Одна жінка, з котрою я вивчала Біблію, якось сказала: «Важко, мабуть, допомагати іншим людям, коли не можеш помогти власному чоловікові». Ці слова могли мене знеохотити, але я не здавалась.

Під кінець 1980-х років стали немічними наші батьки. Догляд за ними та виконання інших обов’язків забирали багато сил і навіть виснажували. Протягом багатьох років батьки противились моїй вірі в Єгову, але я старалась виявляти їм стільки любові, скільки могла. Перед смертю моя 96-річна мати сказала: «Суміко, якщо я воскресну, то приєднаюсь до твоєї релігії». Я зрозуміла, що мої зусилля не були марними.

Казухіко бачив усе, що я робила для наших батьків. Щоб виявити свою вдячність, він почав регулярно відвідувати зібрання. Чоловік робив це роками, але не зростав духовно. Я продовжувала догоджати Казухіко: запрошувала його друзів та іноземних колег до нас на частування, проводила з ним дозвілля. Коли норма годин для піонерів зменшилась, у мене з’явилось більше часу для чоловіка.

Вихід на пенсію приносить зміни

Мій чоловік пішов на пенсію 1993 року. Нарешті, думала я, в нього буде більше часу для вивчення Біблії. Але Казухіко сказав, що було б неповагою до Бога служити йому тільки через те, що з’явилось  більше часу. Він пояснив, що служитиме Богу тоді, коли до цього спонукуватиме його серце, і коли я не буду його підштовхувати.

Одного дня Казухіко спитав, чи не могла б я присвятити йому решту мого життя. Мені було боляче це почути, бо з дня нашого одруження я робила для нього все можливе, щоб він був щасливим. Проте чоловік вважав, що я живу більше для Єгови, ніж для нього. Я подумала і відповіла, що не можу робити більше, ніж робила досі. Але якщо він приєднається до мене у служінні Богові, ми зможемо почати нове чудове життя, яке буде тривати не лише кілька років, а цілу вічність. Кілька днів він не давав відповіді. Зрештою, Казухіко запитав: «То ти будеш вивчати зі мною Біблію?» Щоразу, коли я згадую ці слова, моє серце тріпоче від радості.

Спочатку я домовилась, щоб з моїм чоловіком вивчав старійшина. Але чоловік сказав: «Я буду вивчати тільки з тобою». Отже, ми почали вивчати Біблію щодня. Оскільки я служу в китайському зборі й мій чоловік вільно розмовляє китайською, ми проводили вивчення цією мовою. Приблизно за рік ми разом прочитали цілу Біблію.

Протягом того часу старійшина з китайського збору і його дружина цікавились нашим подружжям. Хоча вони молодші за наших дітей, ми стали близькими друзями. Також багато інших вісників виявляли увагу моєму чоловікові. Вони були гостинними до нас і розмовляли з Казухіко так, наче він був їхнім батьком. Тому він почувався дуже щасливим.

Одного разу ми отримали запрошення на весілля в нашому зборі, адресоване на ім’я мого чоловіка. Визнання Казухіко як голови сім’ї глибоко зворушило його, і він вирішив піти на весілля. Невдовзі він заприязнився з іншими Свідками і почав вивчати Біблію зі старійшиною. Таке вивчення, відвідування зібрань і любов збору допомогли йому зробити хороший духовний поступ.

Нарешті об’єднана сім’я

У грудні 2000 року мій чоловік охрестився на знак свого присвячення Єгові. Мої сини з дружинами приїхали здалека, аби побачити таке «диво» в наші дні. Пройшло 42 роки, і тепер ми — об’єднана родина.

Кожного ранку ми з чоловіком обговорюємо денний вірш і читаємо Біблію. Щодня ведемо розмови на духовні теми і разом займаємось християнською діяльністю. Мій чоловік є служителем збору і недавно виголосив публічну промову китайською мовою. Я вдячна Єгові за те, що він об’єднав нас. З усіма любими і близькими мені людьми я чекаю часу, коли зможу звеличувати його ім’я та володарювання цілу вічність.

[Карта на сторінці 13]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

КИТАЙ

КОРЕЙСЬКА НАРОДНО-​ДЕМОКРАТИЧНА РЕСПУБЛІКА

РЕСПУБЛІКА КОРЕЯ

Японське море

ЯПОНІЯ

Токіо

Східнокитайське море

ТАЙВАНЬ

Тайбей

[Ілюстрація на сторінці 12]

Разом із сім’єю 1958 року, коли я охрестилась.

[Ілюстрації на сторінці 13]

Після переїзду з Токіо до Тайбея наші друзі, Гарві і Кеті Лоґан, підтримували нас духовно.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Сьогодні наша родина об’єднана в правдивому поклонінні.