Римські дороги — пам’ятки стародавньої інженерії

ЯКА з римських пам’яток є найвизначнішою? Чи ж не Колізей, руїни якого можна побачити в Римі? Але якщо ми говоримо про пам’ятку, яка існує найдовше і мала неабиякий вплив на історію, то слід згадати про дороги.

Римські головні шляхи використовувалися не лише в торговельних і військових цілях. Цими дорогами, як каже фахівець з епіграфіки Ромоло Стачолі, «поширювались ідеї, художні впливи, філософські і релігійні доктрини», в тому числі вчення християнства.

У стародавні часи римські дороги вважали пам’ятками. Протягом століть римляни створили унікальну мережу доріг, яка простягалася більш ніж на 80 000 кілометрів по території, що тепер охоплює понад 30 країн.

Перша важлива віа публіка, тобто автомагістраль, як її називають сьогодні,— це віа Аппія, чи Аппієва дорога. Як найважливіша дорога, вона з’єднувала Рим з Брундізієм (тепер Бріндізі), портовим містом, яке відкривало шлях на Схід. Ця монументальна дорога отримала свою назву від імені Клавдія Аппія Цекуса, римського цензора, який побудував її приблизно в 312 році до н. е. Рим мав ще дві дороги — віа Саларія і віа Фламінія, які простягалися на схід аж до Адріатичного моря. Таким чином відкривався шлях до Балканських країн та до місцевостей уздовж Рейну і Дунаю. Віа Аурелія вела на північ до Галлії і Піренейського півострова, а віа Остенсіс — до Остії, римського портового міста, з якого часто пливли до Африки і поверталися назад.

Найбільший будівельний проект Риму

Дороги завжди відігравали важливу роль для Риму, навіть ще до того, як його мешканці почали будувати нові магістралі. Велике місто виникло там, де на переході внизу річки Тибр сходилися древні шляхи. Згідно зі стародавніми джерелами, в покращенні вже існуючих доріг римляни наслідували карфагенян. Але попередниками римлян у будівництві доріг, імовірно, були етруски. Руїни етруських доріг існують до нашого часу. Крім того, в цій місцевості було багато зручних шляхів ще до появи римлян. Ці шляхи використовували для перегону худоби з одного пасовища на інше. Проте дороги ставали курними в суху пору і багнистими в мокру, і це утруднювало подорож. Саме на них римляни часто будували свої нові дороги.

Римські дороги ретельно проектувались і були надійними, практичними й гарними. Магістралі з’єднували відправний пункт з кінцевим, і їх прокладали по найкоротшому маршруту. А це означає, що магістралі складалися з багатьох довгих прямих ділянок. Однак часто дороги треба було прокладати, враховуючи рельєф місцевості. Там, де можливо, у пагористій і гористій місцевостях, римляни будували дороги до середини схилу вздовж сонячного  боку гори. Для подорожуючих така дорога зводила до мінімуму будь-які незручності, що могли б виникати через несприятливі погодні умови.

Як же римляни будували свої дороги? Існувало багато способів. Але ось який типовий спосіб виявили археологічні розкопки.

Спочатку землеміри визначали напрямок дороги. Далі йшло виснажливе копання, яке лягало на плечі легіонерів, чорноробів і рабів. Викопували дві паралельні канави. Найменша відстань між ними була приблизно 2,4 метра, а зазвичай відстань сягала 4 метрів і на поворотах була навіть більшою. Остаточна ширина дороги могла становити 10 метрів, включаючи тротуари з обох боків. Потім ґрунт між двома канавами вибирали, утворюючи порожнину. Коли докопувались до твердого підґрунтя, порожнину засипали трьома-чотирма шарами матеріалу різного виду. Перший шар — велике каміння чи кругляк. Потім йшов шар гальки  або плаского каміння, можливо, разом з бетоном. Зверху засипали спресований гравій чи розтрощене каміння.

Поверхню деяких римських доріг так і залишали посипаною спресованим гравієм. Були також бруковані дороги, які викликали захоплення в людей того часу. Їхню поверхню формували за допомогою великих кам’яних плит, зазвичай тих, які знаходили поблизу. Вони мали випуклий профіль, завдяки чому дощівка могла стікати з середини дороги до канави в будь-який бік. Така конструкція доріг сприяла їхній міцності, і ці пам’ятки збереглися до наших днів.

Приблизно через 900 років після того, як була побудована Аппієва дорога, візантійський історик Прокопій назвав її «чудом». Стосовно пластин, що утворювали її поверхню, він написав: «Незважаючи на довгий період часу, що проминув, і багато екіпажів, які день за днем рухалися по них, поверхня дороги не порушилась і залишилася рівною».

Як же могли ці дороги долати природні перепони, скажімо річки? Один з основних способів — це мости. Деякі з них існують досі, що свідчить про виняткові технічні здібності стародавніх римлян. Тунелі в римській системі доріг, мабуть, менш відомі. Будувати їх було складніше, ніж мости, з огляду на знання і техніку тої епохи. Один довідник говорить: «Римська інженерія... досягла неймовірних результатів, що не мали собі рівних протягом століть». Прикладом цього є тунель у Фурло, який проходить по віа Фламінія. У 78 році н. е. після того, як інженери ретельно все спланували, у скелі висікли 40-метровий тунель, ширина і висота якого 5 метрів. Це справді величезне досягнення на той час. Побудова таких доріг — одна з найсміливіших спроб людства.

Мандрівники і поширення ідей

Солдати і торговці, проповідники і туристи, актори і гладіатори — всі вони мандрували цими дорогами. Хтось подорожував пішки, проходячи 25—30 кілометрів за день. Подорожні могли довідатися про відстань за допомогою стовпів, на яких вказувались милі. Такі кам’яні стовпи різної форми, зазвичай циліндричної, були розміщені через кожних 1480 метрів (довжина римської милі). Були також заїзди, де мандрівник міг узяти іншого коня, купити щось поїсти, а іноді переночувати.  Деякі з таких місцин перетворилися в маленькі міста.

Незадовго до появи християнства Цезар Август розпочав програму ремонту доріг. Він призначив чиновників, які мали піклуватися про одну чи кілька доріг. Августу належить золотий стовп із зображенням миль, знаний як міліаріум ауреум, який було споруджено на римському Форумі. Цей стовп з позолоченими бронзовими літерами служив чудовим кінцевим пунктом усіх римських доріг в Італії. Ось що лягло в основу прислів’я: «Всі дороги ведуть до Риму». До того ж Август мав карти доріг своєї імперії, які були доступні для загального огляду. Схоже, що римська мережа доріг задовольняла всі потреби людей і відповідала нормам того часу.

Деякі стародавні мандрівники навіть використовували письмові дороговкази, тобто путівники, які полегшували їхню подорож. У цих дороговказах містилась інформація про відстань між місцями для зупинок і подавався опис сервісу в таких місцях. Але путівники були дорогі і тому не кожен міг дозволити собі їх придбати.

Попри це християнські проповідники нерідко відважувалися на далекі подорожі. Апостол Павло, як і його сучасники, вибирав подорож морем, щоб скористатися попутним вітром, коли вирушав на схід (Дії 14:25, 26; 20:3; 21:1—3). У Середземному морі протягом літніх місяців вітер гнав хвилі з заходу. Але коли Павло подорожував на захід, то часто обирав сухопутну подорож римськими дорогами. Так відбулася друга й третя місіонерські подорожі Павла (Дії 15:36—41; 16:6—8; 17:1, 10; 18:22, 23; 19:1) *. Близько 59 року н. е. Павло добирався до Риму Аппієвою дорогою. Він зустрів одновірців біля галасливого Аппієвого Форуму, а саме біля Аппієвого ринку, 74 кілометри на південний схід від Риму. Інші чекали Павла в Трьох Заїздах, за 60 кілометрів від Риму (Дії 28:13—15). Приблизно 60 року н. е. Павло міг сказати, що добра новина вже була проповідувана «по всьому [тодішньому] світі» (Колосян 1:6, 23). І система доріг відіграла в цьому велику роль.

Отже, римські дороги — видатні пам’ятки минулого, які посприяли поширенню доброї новини про Боже Царство (Матвія 24:14).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 14]

Римські стовпи із вказівкою відстані.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Віа Аппія на околицях Риму.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Дорога у стародавній Остії (Італія).

[Ілюстрація на сторінці 15]

Колії, що залишилися від коліс стародавніх екіпажів (Австрія).

[Ілюстрація на сторінці 15]

Частина римської дороги зі стовпами (Йорданія).

[Ілюстрація на сторінці 16]

Руїни надгробних пам’ятників на віа Аппія за Римом.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Тунель Фурло на віа Фламінія в Марке (область Італії).

[Ілюстрація на сторінці 17]

Міст Тиберія на віа Емілія в Ріміні (Італія).

[Ілюстрація на сторінці 17]

Павло зустрів одновірців біля галасливого Аппієвого Форуму, а саме біля Аппієвого ринку.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 15]

Far left, Ostia: ©danilo donadoni/Marka/age fotostock; far right, road with mileposts: Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.