Їфтах дотримує свою обітницю перед Єговою

ЗВИТЯЖНИЙ воїн звільняє свій народ від гніту і повертається додому. Рідна дочка біжить йому на зустріч і при цьому весело танцює та грає на бубні. Коли батько бачить її, то не радіє, а роздирає свій одяг. Чому? Чи він не тішиться, що безпечно повернувся додому? Яку битву він виграв? Хто цей воїн?

Мова йде про Їфтаха, одного з суддів у стародавньому Ізраїлі. Але щоб відповісти на решту запитань і зрозуміти, як розповідь про Їфтаха стосується нас, розгляньмо події, котрі відбулися ще до цієї незвичайної зустрічі.

Ізраїль у скруті

Їфтах живе у скрутні часи. Його співвітчизники-ізраїльтяни покинули чисте поклоніння і служать богам Сидону, Моаву, Аммону і Філістеї. Тому Єгова віддав свій народ у руки аммонітян та філістимлян, і ті вже 18 років гноблять Ізраїль. Особливо зазнаю́ть лиха мешканці Ґілеаду, що на схід від річки Йордану *. Зрештою ізраїльтяни усвідомлюють хибність своєї поведінки, каються і шукають Божої допомоги. Вони відкидають чужих богів і служать Єгові (Суддів 10:6—16).

Аммонітяни розташовуються табором у Ґілеаді, а ізраїльтяни збираються дати їм відсіч. Але Ізраїлю потрібен провідник (Суддів 10:17, 18). Тим часом у житті Їфтаха виникають проблеми. Пожадливі єдинокровні брати Їфтаха виганяють його, змушуючи залишити свою спадщину. Тому Їфтах подається до краю Тов, що на схід від Ґілеада, чим наражає себе на неминучу небезпеку з боку ворогів Ізраїля. До Їфтаха сходяться «гулящі люди», ймовірно, ті, хто через гнобителів втратив свою роботу, або ті, хто повстав проти ворожого гніту. Про них сказано, що вони «виходили з ним». Можливо, ці люди під проводом Їфтаха здійснюють напади на сусідів-ворогів. Святе Письмо називає Їфтаха «хоробрим вояком», мабуть, через його відвагу в битвах (Суддів 11:1—3). Хто ж поведе Ізраїль проти аммонітян?

«Іди ж, і будеш нам провідником»

Старші чоловіки Ізраїля закликають Їфтаха: «Іди ж, і будеш нам провідником». Якщо вони сподіваються, що він скакатиме з радості від того, що може повернутися до свого краю, то глибоко помиляються.  Їфтах каже їм: «Чи ж не ви зненавиділи мене, і вигнали мене з дому мого батька? І чого ви прийшли до мене тепер, коли ви в біді?» Яка ж несправедливість — спочатку старші Ізраїля проганяють Їфтаха, а потім звертаються до нього за допомогою! (Суддів 11:4—7).

Лише за однієї умови Їфтах візьме провід у Ґілеаді. Він каже: «Якщо... Господь дасть їх [аммонітян], щоб були побиті передо мною... я стану вам головою». Перемога чітко свідчитиме про Божу підтримку. До того ж Їфтах хоче впевнитися, що люди не відкинуть правління Бога після того, як минуть скрутні часи (Суддів 11:8—11).

Переговори з Аммоном

Їфтах намагається вести переговори з аммонітянами. Він відряджає посланців до їхнього царя, щоб з’ясувати, чому аммонітяни так жорстоко ставляться до них. У відповідь звучить звинувачення в тому, що ізраїльтяни, виходячи з Єгипту, захопили територію аммонітян, а отже, повинні її повернути (Суддів 11:12, 13).

Їфтах, який добре обізнаний з історією ізраїльського народу, вміло спростовує твердження аммонітян. Він каже їм, що ізраїльтяни, виходячи з Єгипту, не скривдили Аммона, Моава чи Едома. Крім того, аммонітяни тоді не володіли цим краєм. Він належав амореянам, і Бог дав їхнього царя, Сигона, в руки Ізраїля. Більш того, ізраїльтяни вже 300 років прожили на цих землях. Чому ж аммонітяни претендують на них лише тепер? (Суддів 11:14—22, 26).

Їфтах також звертає увагу на проблему, яка розкриває причину лих Ізраїля. Він запитує, хто є правдивим Богом. Єгова чи боги краю, який захопили ізраїльтяни? Якщо Кемош має хоч якусь силу, чи ж він не використав би її, щоб залишити край своєму народові? Це боротьба між фальшивою релігією, яку представляють аммонітяни, і правдивим поклонінням. Тож Їфтах робить логічний висновок: «Нехай розсудить Господь, що судить сьогодні між Ізраїлевими синами та між синами Аммоновими» (Суддів 11:23—27).

Цар Аммону не слухає безкомпромісних доказів Їфтаха. Що відбувається далі? «Дух Господній перебував на Їфтахові, і він перейшов Ґілеад та Манасію», ймовірно, згуртовуючи дужих чоловіків для боротьби з аммонітянами (Суддів 11:28, 29).

Обітниця Їфтаха

Їфтах щиро прагне Божого керівництва і дає обітницю Богові: «Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою руку, то станеться,— виходячий, що вийде з дверей мого дому навпроти мене, коли я вертатимусь з миром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу його в цілопалення». У відповідь Єгова допомагає Їфтаху завдати дуже «великої поразки» 20 аммонітським містам. Таким чином Їфтах підкоряє ворогів Ізраїля (Суддів 11:30—33).

Їфтах повертається з битви. Хто ж його зустрічає? Улюблена донька, єдина дитина! «Як він побачив її, то роздер одежу свою та й сказав: «Ах, дочко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасливлять мене. Бо я дав Господеві обіта, і не можу відмовитися від нього» (Суддів 11:34, 35).

Чи Їфтах справді принесе свою дочку в жертву? Ні. Їфтах і в думці такого не має. Єгова ненавидить буквальні жертви у вигляді людей — один з огидних звичаїв ханаанеян (Левит 18:21; Повторення Закону 12:31). Божий дух діяв не лише тоді, коли Їфтах дав обітницю, Єгова також поблагословив його зусилля. Святе Письмо схвально говорить про віру Їфтаха і про роль, яку він відіграв у Божому намірі (1 Самуїла 12:11; Євреїв 11:32—34). Отже, не могло бути й мови про людську жертву — вбивство. Що ж мав тоді на увазі  Їфтах, коли склав обітницю віддати когось Єгові?

Очевидно, Їфтах думав, що він віддасть того, хто зустріне його, на особливе служіння Богові. Мойсеїв Закон дозволяв давати обітницю, згідно з якою когось присвячували Єгові. Наприклад, жінки служили у святині, можливо, носячи воду (Вихід 38:8; 1 Самуїла 2:22). Нам небагато відомо про це служіння, і ми не знаємо, чи воно було на все життя. Їфтах, складаючи обітницю, мабуть, мав на увазі саме таке служіння, яке, схоже, повинно тривати ціле життя.

Їфтахова дочка, а в пізніші часи і хлопець, на ім’я Самуїл, виконували обітниці своїх богобоязливих батьків (1 Самуїла 1:11). Їфтахова дочка, віддана поклонниця Єгови, була так само, як і її батько, впевнена, що обітницю треба виконати. Йшлося про велику жертву, оскільки це означало, що донька ніколи не одружиться. Вона оплакувала своє дівоцтво, тому що кожен ізраїльтянин прагнув мати дітей, щоб зберегти родове ім’я і спадщину. Для Їфтаха дотриматись обітниці означало розлучитися з улюбленою єдиною донькою (Суддів 11:36—39).

Життя вірної дівчини не змарнувалося. Повночасне служіння в домі Єгови було чудовим, сповненим змісту і гідним схвалення, бо ця дівчина несла честь Богу. Тому рік у рік ходили «Ізраїлеві дочки плакати за дочкою [«хвалити дочку», НС] ґілеадянина Їфтаха» (Суддів 11:40). Безсумнівно, Їфтах радів, що його дитина служить Єгові.

Багато Божих служителів сьогодні вирішують служити повночасно як піонери, місіонери, роз’їзні наглядачі або члени родини Бетелю. Це іноді означає, що вони не можуть так часто бачитися зі своїми рідними. Все ж повночасні служителі та їхні рідні й близькі радіють, що Єгова прославляється в такому священному служінні (Псалом 110:3; Євреїв 13:15, 16).

Бунт проти Божого керівництва

Повернімося в часи Їфтаха. Багато ізраїльтян відкидають керівництво Єгови. Незважаючи на очевидний доказ того, що Бог допомагає Їфтаху, єфремляни сперечаються з ним. Вони хочуть знати, чому він не покликав їх на битву. Єфремляни навіть мають намір спалити Їфтаха живцем у його домі (Суддів 12:1).

Їфтах каже, що він їх кликав, але вони не відгукнулись. У всякому разі цю битву виграв Бог. Чи вони тепер не задоволені тим, що народ Ґілеаду не порадився з ними, коли обирав Їфтаха своїм провідником? Насправді звинувачення з боку єфремлян вказує на їхній бунт проти Єгови. Тому немає іншого виходу, як битися з ними. У битві коліно Єфрема зазнає поразки. Єфремляни починають утікати, але переможці легко визначають їх. Адже ті не можуть правильно вимовити слово-пароль «шібболет». Усього гине 42 000 єфремлян (Суддів 12:2—6).

Який сумний час в історії Ізраїля! Битви, виграні такими суддями, як Отніїл, Егуд, Барак і Гедеон, принесли народові мир. Але в цьому випадку про мир не згадується. Розповідь просто закінчується словами: «Судив Їфтах Ізраїля шість років. І помер [він], і був похований у місті Ґілеаді» (Суддів 3:11, 30; 5:31; 8:28; 12:7).

Чого ми можемо навчитися з цієї розповіді? Хоча життя Їфтаха було сповнене труднощів, він залишився вірним Богу. Цей хоробрий чоловік пам’ятав про Єгову, коли говорив зі старшими Ґілеаду, аммонітянами, своєю дочкою, єфремлянами і, звичайно ж, коли давав обітницю (Суддів 11:9, 23, 27, 30, 31, 35; 12:3). Бог поблагословив Їфтаха за його відданість, послуговуючись ним і його дочкою для підтримки чистого поклоніння. Тимчасом як інші відкидали Божі норми, Їфтах дотримувався їх. Чи ти, подібно до Їфтаха, будеш завжди слухатись Єгову?

[Примітка]