Самотні, але не забуті

АПОСТОЛ Павло настійно радив співхристиянам: «Чинімо добро всім, а особливо одновірцям» (Гал. 6:10). Сьогодні ми теж дотримуємося цієї натхненої вказівки і шукаємо нагод, щоб чинити добро співвіруючим. До тих, хто потребує і заслуговує нашої сердечної турботи, належать дорогі літні брати і сестри, які живуть у будинках для людей похилого віку.

У деяких країнах прийнято, щоб сім’ї доглядали за старенькими батьками вдома. Проте в інших країнах багато літніх осіб перебуває на утриманні в пансіонатах для людей похилого віку. А що сказати про стареньких християн, які живуть у таких будинках? З якими труднощами вони стикаються? Як ці брати і сестри дають собі раду, якщо їх не підтримують рідні? Як їм може допомогти збір? І який пожиток ми матимемо, коли будемо регулярно їх відвідувати?

Труднощі життя в будинках для стареньких

Іноді будинки для людей похилого віку, до яких переїжджають літні християни, розташовані на території іншого збору. Тому місцеві Свідки, можливо, не знайомі з цими братами і сестрами, а отже, провідують їх нечасто. До того ж у таких будинках разом з ними, мабуть, живуть люди, що мають інші релігійні переконання. Через це наші старенькі одновірці часом опиняються в тяжкому становищі.

Наприклад, у певних місцевостях релігійні служби проводяться прямо в  пансіонатах для літніх. Одна доглядальниця зазначила: «Іноді стареньких Свідків, яким важко висловлюватися, відвозять в інвалідних візках на богослужіння, не беручи до уваги їхнє бажання». Крім того, персонал будинку часто організовує святкування днів народження, Різдва чи Великодня, щоб урізноманітнити монотонне життя мешканців. Деяким Свідкам пропонують їжу, яку їхнє сумління не дозволяє їм споживати (Дії 15:29). Якщо ми регулярно навідуємось до братів і сестер у пансіонаті, то маємо змогу допомагати їм долати такі труднощі.

Підтримка збору

Ранні християни сумлінно піклувалися про літніх членів збору, в яких не було рідних, котрі дбали б про них (1 Тим. 5:9). У наш час наглядачі також пильнують, щоб старенькі християни, які перебувають у пансіонатах, розміщених на території їхнього збору, не почувалися покинутими *. Ось що каже старійшина, на ім’я Роберт: «Християнським наглядачам варто самим відвідувати літніх осіб. Тоді вони бачать, в яких умовах ті живуть. Також старійшини моляться разом з ними. Збір може багато чого зробити для осіб похилого віку». Виділяючи час на відвідування стареньких співвіруючих, ми показуємо, що розуміємо, наскільки важливо  з погляду Єгови турбуватися про них (Як. 1:27).

Старійшини охоче надають необхідну допомогу братам і сестрам у місцевих пансіонатах. Роберт звертає увагу на один з видів допомоги: «Нам слід заохочувати літніх християн відвідувати зібрання, якщо вони в змозі це робити». А про тих, хто більше не в стані добиратися до Залу Царства, старійшини можуть дбати дещо по-іншому. Жаклін, якій за 80, страждає від остеоартриту. Вона слухає програму зібрань по телефону. Жаклін розповідає: «Я дуже збагачуюсь духовно, слухаючи програму зібрань саме тоді, коли вони проводяться. Нізащо у світі не хочу їх пропускати!»

Якщо старенькі християни не можуть слухати програму зібрань по телефону, старійшини могли б подбати, щоб її записували на касету. Той, хто приносить братам чи сестрам у пансіонат аудіозаписи, має чудову нагоду підбадьорювати їх. Один старійшина каже: «Коли ми розповідаємо літнім співвіруючим про наш збір, вони і далі почуваються членами духовної родини».

Продовжуймо спілкуватися

Зрозуміло, що з переїздом у будинок для людей похилого віку багато стареньких осіб почуваються напружено і збентежено. Тому дехто замикається в собі. Проте якщо ми відвідуємо літніх братів і сестер невдовзі після їхнього переїзду і запевнюємо, що будемо підтримувати їх, то допомагаємо їм відновити внутрішній спокій і радість (Прип. 17:22).

Іноді старенькі співхристияни втрачають слух чи розумові здібності або потерпають від інших проблем, які перешкоджають їм нормально спілкуватися з іншими. Через це дехто вважає, що до них вже не варто приходити. Однак наші намагання провідувати їх, хоч би як складно було з ними спілкуватися, показують, що ми й далі слухаємось поради: «Випереджуйте одні одних пошаною» (Рим. 12:10). Якщо літній брат починає втрачати пам’ять, заохочуймо його пригадувати випадки з життя, навіть з дитинства, чи розповідати нам, як він познайомився з біблійною правдою. Що нам робити, коли він силкується підібрати правильні слова? Уважно слухаймо і, якщо доречно, підказуймо два-три слова або коротко повторюймо сказане братом і просімо його говорити далі. Коли брат почувається збентеженим чи має дефект мовлення і його важко розуміти, намагаймося збагнути, що́ він має на увазі, уважно прислухаючись до тону його голосу.

Якщо нормальне спілкування стає неможливим, можна вдатися до інших засобів. Піонерка Лоренс регулярно відвідує Мадлен, 80-літню сестру, яка більше не може говорити. Лоренс пояснює, як вона з нею спілкується: «Я тримаю Мадлен за руку під час спільної молитви. Вона злегка стискає мою руку і моргає очима, виявляючи свою вдячність за ці теплі хвилини». Коли ми тримаємо наших стареньких друзів за руку або щиро обіймаємо, то сильно їх підбадьорюємо.

Приходьмо до них!

Регулярне відвідування літніх осіб нерідко сприяє тому, що за ними починають ліпше доглядати. Даніель, який уже приблизно 20 років навідує своїх одновірців у пансіонатах, зазначає: «Коли працівники будинку бачать, що до особи постійно хтось приходить, вони краще про неї дбають». Роберт, про якого згадувалося раніше, каже: «Доглядальниці охочіше слухають того, хто раз у раз навідується до мешканця дому. Але вони не виявляють такої ж поваги до людини, що приходить рідко». Оскільки доглядальницям доводиться мати справу з надмірно вимогливими родичами підопічних, їм приємно чути вдячні слова відвідувачів. Крім того, якщо ми розвинемо з доглядальницями хороші стосунки, вони більше  поважатимуть цінності і погляди літнього Свідка, про якого піклуються.

Також ми будемо мати добрі взаємини з колективом, якщо пропонуватимемо свою допомогу в простих справах. У деяких місцевостях постійно бракує досвідченого персоналу, що призводить до погіршення догляду за старенькими. Доглядальниця, на ім’я Ребекка, говорить: «Особливо складними є години прийняття їжі. Тож для відвідувачів це чудовий час навідати друга і допомогти йому поїсти». Не вагаймося питати в працівників будинку, як їм можна допомогти.

Якщо ми регулярно приходимо в будинок для осіб похилого віку, то помічатимемо, чого потребують наші літні брати і сестри. Отримавши дозвіл персоналу, ми старатимемось задовольнити їхні потреби. Приміром, чому б не прикрасити кімнату мешканця фотографіями дорогих йому людей або дитячими малюнками? Дбаючи про благополуччя співвіруючого, можемо принести теплий домашній халат чи деякі предмети особистого вжитку. Якщо на території пансіонату є сад або невеликий парк, було б добре вивести нашого друга на прогулянку. Лоренс, про яку згадувалось раніше, каже: «Мадлен щотижня чекає мене. Коли я приводжу дітей, вона відразу усміхається, а її очі аж сяють». Наші зусилля дуже зміцнюють тих, хто живе в будинку для людей похилого віку (Прип. 3:27).

Взаємна користь

Іноді регулярні візити до стареньких осіб випробовують «щирість [нашої] любові» (2 Кор. 8:8). Як? Можливо, боляче бачити, як друг поступово слабне. Лоренс визнає: «Спершу кволість Мадлен настільки пригнічувала мене, що я плакала після кожних відвідин. Але я зрозуміла, що палкі молитви допомагають нам долати побоювання, і тоді ми в стані більше підбадьорювати інших». Роберт багато років відвідує брата, на ім’я Ларрі, який страждає від хвороби Паркінсона. Роберт говорить: «Хвороба так сильно позначилась на Ларрі, що я вже не розумію жодного його слова. Але коли ми разом молимося, я бачу його непохитну віру».

Приходячи до одновірців похилого віку, ми зміцнюємо не лише їх, але й себе. Їхнє тверде рішення залишатися близькими з Єговою, живучи серед людей різних релігійних поглядів, додає нам віри і мужності. Їхнє бажання духовно живитися попри слабкий слух і зір поглиблює наше переконання, що «людина повинна жити не хлібом самим, а кожним словом, що виходить з уст Єгови» (Матв. 4:4). Старенькі особи тішаться найменшим, як-от дитячою усмішкою чи спільним прийняттям їжі. Так вони вчать нас задовольнятись тим, що маємо. Їхня любов до духовного допомагає нам ставити правильні пріоритети.

Дійсно, цілий збір черпає багато цінного з того, що підтримує літніх християн. Як саме? Оскільки фізично слабші члени збору особливо потребують братерської любові, вони дають нам чудову нагоду виявляти ще більше співчуття. Тому, коли ми турбуємося про стареньких осіб, навіть протягом тривалого періоду, вважаймо це невід’ємною частиною нашого служіння одні одним (1 Пет. 4:10, 11). Якщо старійшини беруть провід у цій діяльності, вони допоможуть іншим членам збору бачити, наскільки важливою є ця сфера християнського служіння (Єзек. 34:15, 16). Охоче й з любов’ю підтримуймо літніх співхристиян. Тоді ми запевнимо їх, що вони не забуті!

[Примітка]

[Вставка на сторінці 28]

«Коли працівники будинку бачать, що до особи постійно хтось приходить, вони краще про неї дбають»

[Ілюстрація на сторінці 26]

Наші щирі молитви допоможуть стареньким співхристиянам зберігати внутрішній спокій

[Ілюстрація на сторінці 26]

Наші ніжні вирази любові зміцнять літніх братів і сестер