«Намагаймося сприяти всьому тому, що веде до миру»

НОВОПРОКЛАДЕНА дорога виглядає надійною, і, здається, ніщо не пошкодить її. Але з часом на ній можуть утворитися тріщини і вибоїни. Для того щоб дорогою було безпечно їздити і щоб вона залишалася в доброму стані, її необхідно ремонтувати.

Подібним чином у наших взаєминах з іншими іноді виникають напруження і навіть утворюються «тріщини». Апостол Павло побачив, що християни в Римі мали різні погляди на деякі справи. Він дав таку пораду: «Намагаймося сприяти всьому тому, що веде до миру і взаємного зміцнення» (Рим. 14:13, 19). Чому настільки важливо «намагатися сприяти всьому тому, що веде до миру»? Як нам мужньо і вміло сприяти миру?

Чому слід сприяти миру?

Якщо не залатати малі тріщини на дорозі, з них можуть утворитися небезпечні вибоїни. Не залагодивши непорозумінь з іншими, ми також наражаємось на небезпеку. Апостол Іван написав: «Якщо хтось твердить: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той брехун. Бо хто не любить брата, якого бачить, не може любити Бога, якого не бачить» (1 Ів. 4:20). Через нез’ясовані особисті розбіжності християнин зрештою міг би зненавидіти свого брата.

Ісус Христос показав, що наше поклоніння не прийнятне Єгові, якщо ми не живемо в мирі з іншими. Ісус навчав своїх учнів: «Коли ж ти принесеш дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиши дар перед жертовником і піди звідти: спочатку примирися з братом, а тоді повернись та принеси свій дар» (Матв. 5:23, 24). Головна причина, чому ми намагаємося підтримувати мир, полягає в тому, що ми хочемо догоджати Богу Єгові *.

Ситуація, яка склалася в зборі у Филипах, показує, чому ще варто сприяти миру. Між християнками Еводією і Синтихією з якоїсь причини виникла проблема, і це, очевидно, підривало мир у цілому зборі (Фил. 4:2, 3). Невирішене непорозуміння може швидко набути  розголосу. Бажаючи зберігати в зборі любов та єдність, ми намагаємося жити в мирі з одновірцями.

«Щасливі миротворці»,— сказав Ісус (Матв. 5:9). Якщо ми дбаємо про мир, то отримуємо радість і задоволення. Крім того, мир сприяє доброму здоров’ю, адже «лагідне серце — життя то для тіла» (Прип. 14:30). А ось затаювання образи нерідко підвищує ризик захворіти.

Більшість християн погоджуються, що необхідно жити в мирі. А втім, тебе може цікавити, як залагоджувати суперечки. Розгляньмо біблійні принципи, які допоможуть нам у цьому.

Розмова у спокійному тоні відновлює мир

Невеликі тріщини в асфальті часто можна залатати. А чи нам під силу пробачати і покривати незначні помилки наших братів? Ймовірно, так вдасться залагодити більшість непорозумінь, оскільки апостол Петро написав, що «любов покриває безліч гріхів» (1 Пет. 4:8).

Але іноді проблема, схоже, настільки серйозна, що не можливо просто закрити на неї очі. Проаналізуймо, що́ сталося з ізраїльтянами невдовзі після того, як вони оволоділи Обіцяною землею. Перед тим як «сини Рувимові й сини Ґадові та половина Манасіїного племени» перейшли річку Йордан, вони спорудили «жертівника великого на вид». Інші племена Ізраїля вирішили, що жертовник споруджено для ідолопоклонства, і не могли злегковажити цієї проблеми. Вони були готові вирушити у військовий похід (Іс. Нав. 22:9—12).

Деякі ізраїльтяни, мабуть, вважали, що існує достатньо доказів гріха і що завдяки раптовому нападу вони втратять менше людей. Але племена, що жили на заході від Йордану, не діяли поспішно. Вони відрядили посланців, щоб ті обговорили порушене питання зі своїми братами. Ізраїльтяни запитали: «Що це за переступ, що ви спроневірилися ним проти Ізраїлевого Бога, щоб відвернутись сьогодні від Господа?» Насправді племена, які звели жертовник, не вчинили нічого протизаконного. А втім, як вони відреагують на таке звинувачення? Чи вони почнуть гнівно дорікати обвинувачам? Чи взагалі не захочуть з ними розмовляти? Обвинувачені племена дали лагідну відповідь, чітко пояснивши, що їхні дії були спонукані бажанням служити Єгові. Завдяки такій відповіді їм вдалося зберегти добрі стосунки з Богом і своє життя. Розмова у спокійному тоні допомогла прояснити справу і відновити мир (Іс. Нав. 22:13—34).

Перш ніж вдатися до серйозних кроків, ізраїльські племена, виявивши мудрість, обговорили справу з племенами  Рувима, Ґада і половиною племені Манасії. «Не спіши в своїм дусі, щоб гніватися,— говорить Боже Слово,— бо гнів спочиває у надрах глупців» (Еккл. 7:9). Біблія радить вирішувати складні непорозуміння за допомогою спокійної і відвертої розмови. Чи можемо ми сподіватися благословень Єгови, якщо затаюємо образу і не хочемо розмовляти з людиною, яка, на нашу думку, образила нас?

А що, коли співхристиянин підходить до нас, щоб обговорити проблему і, можливо, навіть безпідставно нас звинувачує? «Лагідна відповідь гнів відвертає»,— каже Біблія (Прип. 15:1). Обвинувачені ізраїльські племена лагідно і водночас чітко пояснили свою позицію. Так вони розрядили вкрай напружену атмосферу, яка виникла через непорозуміння з їхніми братами. Незалежно від того, підходимо ми перші до брата чи він звертається до нас, щоб обговорити проблему, варто запитати себе: «Які слова, який тон голосу і яка манера розмови, ймовірно, посприяють миру?»

Мудро послуговуймось язиком

Єгова розуміє, що ми маємо потребу висловлювати свої тривоги. Але якщо ми не залагодимо особистих непорозумінь, то, схоже, відчуватимемо спонуку комусь про це розповісти. Затаюючи образу, ми можемо легко почати критикувати інших. Про неналежне використання язика в Приповістей 11:11 сказано: «Устами безбожних руйнується [місто]». Так само необдумані висловлювання про одновірця можуть порушити мир у подібному до міста зборі.

А втім, сприяти миру не означає взагалі уникати розмов про братів і сестер. Апостол Павло радив співвіруючим: «Нехай з ваших уст не виходить жодне гниле слово, а лише добре, яке... принесе пожиток слухачам... Будьте добрі одні до одних, виявляйте сердечне співчуття та з готовністю прощайте одні одних» (Еф. 4:29—32). Приміром, до вас підходить брат, якого ви образили своїми словами чи поведінкою. Хіба не буде легше попросити в цього брата вибачення і зберегти з ним мирні стосунки, якщо він ніколи не говорив про вас погано з іншими? Отже, коли ми завжди позитивно говоримо про одновірців, тоді нам легше залагоджувати непорозуміння (Луки 6:31).

Служімо Богу «раменом одним»

Через свою грішну природу ми схильні віддалятися від тих, хто нас образив. Але так робити немудро (Прип. 18:1, Хом.). Ми, будучи об’єднаним народом, який кличе ім’я Єгови, рішуче постановили «раменом одним служити Йому» (Соф. 3:9).

Нам не слід допускати, щоб неналежна мова чи поведінка інших послабили нашу ревність у правдивому поклонінні. Невдовзі після того, як Ісус прямо засудив книжників і за кілька днів до того, як його жертва прийшла на зміну жертвоприношенням у храмі, він побачив бідну вдову, яка пожертвувала в храмову скриньку для дарів «все, що мала на прожиток». Чи Ісус намагався її зупинити? Зовсім ні. Навпаки, він схвально відгукнувся про її віддану підтримку тодішнього збору Єгови (Луки 21:1—4). Нечестиві вчинки інших не завадили їй виконувати свій обов’язок — сприяти правдивому поклонінню Єгові.

Як ми реагуватимемо, коли вважаємо, що одновірець повівся невідповідно чи навіть несправедливо? Чи дозволимо, щоб це вплинуло на наше щиросерде служіння Єгові? Чи, навпаки, мужньо залагодимо будь-яке непорозуміння, щоб зберегти дорогоцінний мир у Божому зборі?

«Якщо можливо,— радить нам Святе Письмо,— наскільки це залежить від вас, будьте в мирі з усіма людьми» (Рим. 12:18). Будьмо сповнені рішучості робити так і завдяки цьому й далі невпинно йти дорогою життя.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 17]

Еводії та Синтихії потрібно було сприяти миру

[Ілюстрація на сторінці 18]

Які слова, який тон голосу і яка манера розмови, ймовірно, посприяють миру?