Вірний управитель і його Керівний орган

«Хто ж справді вірний і розсудливий управитель, якого пан призначить над своїми слугами, аби своєчасно давати їм достатньо харчу?» (ЛУКИ 12:42).

1, 2. Яке важливе запитання поставив Ісус, коли говорив про ознаку останніх днів?

КОЛИ Ісус говорив про ознаку останніх днів, то поставив запитання: «Хто ж вірний і розсудливий раб, якого пан призначив над своїми челядниками давати їм поживу своєчасно?» Потім Ісус сказав, що цей раб буде винагороджений за вірність — Пан призначить його над усім своїм маєтком (Матв. 24:45—47).

 ² За кілька місяців до того Ісус порушив подібне питання. (Прочитайте Луки 12:42—44). Він назвав раба «управителем», а «челядників» — «своїми слугами». Управителем є керуючий господарством або домоправитель, який наглядає за слугами. А втім, управитель сам є слугою. Хто цей раб, або управитель, і як він дає «поживу своєчасно»? Усім нам вкрай важливо визнавати канал, через який ми отримуємо духовну поживу.

3. а) Як теологи пояснюють Ісусові слова про «раба»? б) Хто є «управителем», тобто «рабом», і хто «слугами», або «челядниками»?

³ Багато теологів вважає, що Ісус говорив про тих, хто посідає відповідальне становище серед членів християнських релігій. Але Ісус, виступаючи в згаданому прикладі «паном», не мав на увазі, що буде безліч рабів у різних релігіях загальновизнаного християнства. Він чітко показав, що має бути лише один «управитель», або «раб», якого він призначить над усім своїм маєтком. Тому управитель, як часто пояснюється в цьому журналі, повинен представляти «малу отару» як групу помазаних учнів. З контексту Євангелія Луки видно, що Ісус вказував саме на них (Луки 12:32). «Слуги», або «челядники»,— це та сама група, але вживання цих слів вказує на роль помазанців як окремих осіб. Виникає цікаве запитання: чи кожен член класу раба бере участь у тому, щоб своєчасно давати духовну поживу? Відповідь стане очевидною, коли ми детальніше проаналізуємо, що́ говорить Святе Письмо.

Служитель Єгови в минулому

4. Як Єгова назвав стародавній Ізраїль і що важливо пам’ятати про цей народ?

⁴ Єгова говорив про свій народ, стародавній Ізраїль, як про слугу. «Ви свідки [множина] Мої, говорить Господь, та раб [однина] Мій, якого Я вибрав» (Ісаї 43:10). Усі члени народу входили до цієї групи раба. Але варте уваги те, що лише священики разом з левитами мали навчати ізраїльтян Закону (2 Хр. 35:3; Мал. 2:7).

5. Яка велика зміна, за словами Ісуса, мала відбутися?

⁵ Чи були ізраїльтяни тим рабом, про якого говорив Ісус? Ні. Адже ми знаємо, що Ісус сказав юдеям свого часу: «Царство Боже буде забране від вас і дане народу, який приносить плоди царства» (Матв. 21:43). Безумовно, мала відбутися заміна. Єгова мав послуговуватися новим народом. Однак коли йдеться про духовне навчання, завдання раба з прикладу Ісуса точно відповідає завданню, яке отримав Божий «раб» у стародавньому Ізраїлі.

Поява вірного раба

6. Який народ з’явився в П’ятидесятницю 33 року н. е. і хто до нього належав?

⁶ Новий народ, «Ізраїль Божий», утворено з духовних ізраїльтян (Гал. 6:16; Рим. 2:28, 29; 9:6). Цей народ з’явився в П’ятидесятницю 33 року н. е., коли на учнів Ісуса було вилито Божий дух. Відтоді всі помазані духом християни належать до народу, що служить рабом, якого призначив Господь, Ісус Христос. Кожен член цього народу отримав доручення проповідувати добру новину і навчати нових учнів (Матв. 28:19, 20). Але чи кожен член цієї групи дає духовну поживу своєчасно? Розгляньмо біблійну відповідь на це запитання.

7. Яким було першорядне завдання апостолів і які ще обов’язки вони пізніше отримали?

⁷ Коли Ісус вибрав 12 апостолів, він послав їх проповідувати добру новину іншим, і це було їхнім першорядним завданням. (Прочитайте Марка 3:13—15).  Дане Ісусом доручення узгоджується з основним значенням грецького слова апостолос, котре походить від дієслова, що означає «посилати». Втім, час минав, формувався християнський збір, і апостоли почали брати на себе «обов’язки в нагляді» (Дії 1:20—26).

8, 9. а) Чим переважно займалися 12 апостолів? б) Хто ще отримав особливе призначення, яке підтвердив керівний орган?

⁸ Чим переважно займалися 12 апостолів? Відповідь можна знайти, проаналізувавши події після П’ятидесятниці. Коли виникла суперечка про щоденний розподіл їжі для вдів, 12 апостолів покликали інших учнів і сказали: «Було б недобре, якби ми покинули Боже слово та пішли розподіляти їжу по столах». (Прочитайте Дії 6:1—6). Тоді апостоли призначили духовно зрілих братів, щоб вони дбали про цю «важливу справу». Апостоли ж могли присвятити свій час «навчанню Божого слова». Єгова поблагословив такий устрій, і «слово Боже ширилося, а кількість учнів в Єрусалимі постійно зростала» (Дії 6:7). Тож основне завдання — давати духовну поживу — виконували апостоли (Дії 2:42).

⁹ З часом важливі обов’язки почали доручати іншим. Павла і Варнаву під проводом святого духу було послано як місіонерів до збору в Антіохії. Вони також служили апостолами, хоча не належали до перших дванадцятьох (Дії 13:1—3; 14:14; Гал. 1:19). Їхнє призначення підтвердив керівний орган у Єрусалимі (Гал. 2:7—10). Невдовзі Павло отримав завдання роздавати духовний харч. Він написав свого першого натхненого листа.

10. Чи всі помазані духом християни I століття відповідали за підготовку духовного харчу? Поясніть.

¹⁰ А втім, чи всі помазані духом християни наглядали за працею проповідування і готували духовний харч? Ні. Апостол Павло каже нам: «Хіба ж усі є апостолами? Хіба всі є пророками? Хіба всі є вчителями? Хіба всі виконують могутні діла?» (1 Кор. 12:29). Незважаючи на те що всі зачаті духом християни брали участь у проповідницькій праці, лише кілька чоловіків — усього вісім — були письменниками 27 книг Християнських Грецьких Писань.

Вірний раб у наш час

11. Над яким «маєтком» призначено раба?

¹¹ Слова Ісуса, записані в Матвія 24:45, чітко показують, що в час кінця на землі ще буде діяти вірний і розсудливий раб. В Об’явлення 12:17 його членів названо «позосталими» з насіння жінки. Як група, цей останок призначений над усім земним маєтком Христа. «Маєток», про який дбає вірний управитель,— це все, що належить Пану на землі, включаючи земних підданих Царства і споруди, які використовуються для поширення доброї новини.

12, 13. Звідки християнин знає, що в нього небесна надія?

¹² А звідки християнин знає, що в нього небесна надія і що він належить до останку духовних ізраїльтян? Відповідь міститься в словах апостола Павла, які він промовив тим, хто мав разом з ним небесну надію: «Всі, кого веде Божий дух, є синами Бога. Ви отримали не дух рабства, який знову викликає страх, а дух усиновлення, що й спонукує нас вигукувати: “Авва, Батьку!” Тож Божий дух свідчить разом з нашим духом, що ми Божі діти. Якщо ж ми діти, то й спадкоємці — спадкоємці самого Бога, а співспадкоємці з Христом, коли тільки разом з ним страждаємо, аби разом і прославитись» (Рим. 8:14—17).

 ¹³ Просто кажучи, ці особи помазані Божим святим духом і отримують небесне «покликання», тобто запрошення (Євр. 3:1). Таке запрошення кожному помазанцю дає сам Бог. Ці християни у свою чергу відразу відгукуються на нього і, не ставлячи запитань та не відчуваючи сумніву й страху, стають Божими синами. (Прочитайте 1 Івана 2:20, 21). Отож помазані християни не обирають небесної надії самі, а Єгова ставить на них печатку, тобто зливає на них святий дух (2 Кор. 1:21, 22; 1 Пет. 1:3, 4).

Правильний погляд на раба

14. Як помазанці ставляться до свого покликання?

¹⁴ Як помазанці, чекаючи небесної нагороди, повинні ставитись до себе? Вони усвідомлюють, що, хоча й отримали чудове запрошення,— це тільки запрошення. Щоб здобути свою нагороду, помазані християни мусять залишатися вірними аж до смерті. Вони смиренно вторують словам Павла: «Брати, я не вважаю, що вже здобув нагороду. Але скажу одне: забуваючи те, що позаду, і тягнучись до того, що попереду, я намагаюсь досягти мети — отримати нагороду, яку несе із собою небесне покликання, дане Богом через Христа Ісуса» (Фил. 3:13, 14). Помазаний останок має докладати всіх сил, щоб «поводитись гідно свого покликання» і «виявляти цілковиту смиренність», роблячи це «зі страхом і трепетом» (Еф. 4:1, 2; Фил. 2:12; 1 Фес. 2:12).

15. Як необхідно ставитися до християн, які споживають від символів на Спомині, і який погляд на себе мають помазанці?

¹⁵ А як іншим християнам потрібно ставитися до осіб, які твердять, що є помазанцями і починають споживати від символів на Спомині? Не слід засуджувати таких осіб. Це справа між ними та Єговою (Рим. 14:12). Проте справжні помазані християни не вимагають, щоб з ними поводились якось по-особливому. Вони не вважають, що через помазання наділені особливою духовною проникливістю, яка недоступна досвідченим членам «великого натовпу» (Об’яв. 7:9). Крім того, помазанці не думають, ніби мають більше святого духу, аніж їхні товариші  з «інших овець» (Ів. 10:16). Помазані духом не очікують, що їм будуть прислуговувати, і, хоча ці християни приймають від символів, вони не вважають себе вищими за призначених старійшин збору.

16—18. а) Чи нові духовні істини відкриваються через усіх помазанців? Поясніть на прикладі. б) Чому Керівному органу не треба радитися з усіма, хто твердить, що є помазанцем?

¹⁶ Чи всі помазанці на землі утворюють, так би мовити, всесвітнє об’єднання, через яке відкриваються нові духовні істини? Ні. Раб як група відповідальний за духовне харчування самих помазанців, але не кожен член раба має однакові обов’язки чи призначення. (Прочитайте 1 Коринфян 12:14—18). Як зазначалось раніше, в I столітті всім християнам було доручено виконувати вкрай важливу проповідницьку працю. Та лише невелика кількість осіб була залучена до написання біблійних книг і наглядала за християнським збором.

¹⁷ Розгляньмо приклад. Іноді Святе Письмо говорить про «збір», коли йдеться про певні дії у вирішенні судових питань (Матв. 18:17). Насправді ж тільки старійшини як представники збору займаються цими питаннями. Старійшини не питаються думки кожного члена збору, перш ніж прийняти рішення. Відповідно до теократичного устрою, вони виконують призначені їм обов’язки, діючи від імені цілого збору.

¹⁸ Так само лише деякі помазані чоловіки мають обов’язок представляти раба. Вони утворюють Керівний орган Свідків Єгови. Ці помазані чоловіки наглядають за працею Царства і програмою духовного харчування. Однак, як і в першому столітті, Керівний орган перед прийняттям рішень не радиться з кожним членом класу раба. (Прочитайте Дії 16:4, 5). Все ж усі помазані Свідки беруть активну участь у теперішніх духовних жнивах. Як група, «вірний і розсудливий раб» є одним цілим, але кожен помазанець зокрема має своє призначення (1 Кор. 12:19—26).

19, 20. Який зрівноважений погляд на «вірного і розсудливого раба» та його Керівний орган має великий натовп?

¹⁹ Як усе розглянуте в цій статті має впливати на чимраз більший великий натовп, який надіється жити вічно на землі? Належачи до маєтку Царя, члени цього натовпу раді від усього серця слухатися вказівок Керівного органу, що представляє «вірного і розсудливого раба». Вони цінують духовний харч, який отримують під наглядом Керівного органу. Члени великого натовпу з повагою ставляться до класу раба. Водночас вони не вивищують жодної особи, яка стверджує, що належить до цього раба. Ніхто з християн, які дійсно отримують помазання Божим духом, не хоче і не сподівається особливого ставлення до себе (Дії 10:25, 26; 14:14, 15).

²⁰ Належимо ми до «челядників», тобто помазаного останку, чи до великого натовпу, постановімо в усьому співпрацювати з вірним управителем та його Керівним органом. Нехай кожен з нас пильнує і залишається вірним аж до кінця (Матв. 24:13, 42).

Чи ви пам’ятаєте?

• Хто є «вірним і розсудливим рабом» і хто є челядниками?

• Звідки хтось знає, що має небесне покликання?

• На кому лежить обов’язок готувати новий духовний харч?

• Як помазанець має ставитися до себе?

[Запитання для вивчення]

[Ілюстрація на сторінці 23]

Сьогодні Керівний орган представляє вірного і розсудливого раба. Подібний устрій існував у I столітті