Не розпорошуйте своєї уваги в цей «день доброї звістки»

ЧЕТВЕРО прокажених обміркували своє становище. Ніхто не давав їм милостині біля брами міста. Сирійці взяли в облогу Самарію і позбавили місто провіанту. Не було сенсу перебиратися в місто, бо ціни на продукти неймовірно зросли. Розповідали, що хтось навіть вдався до людожерства (2 Цар. 6:24—29).

«Чому б не піти в сирійський табір? — могли подумати прокажені.— Нам нічого втрачати». Вони вирішили піти туди у той же день під покровом ночі. Коли прокажені прибули в табір, всюди панувала тиша. Не видно було вартових, жодного воїна, і стояли лише прив’язані коні та осли. Четверо чоловіків заглянули в намет. Там не було нікого, але вони побачили багато їжі та напоїв. Чоловіки поїли і попили. Також вони помітили золото, срібло, одяг та інші цінні речі. Прокажені забрали це з собою, заховали і потім повернулися ще раз. Цілий табір був опустілим. Єгова чудом зробив так, щоб сирійці почули шум війська. Дійшовши висновку, що на них нападають, сирійці втекли і залишили в таборі все своє майно.

Прокажені виносили й ховали цінні речі. Однак думка про голодних мешканців Самарії почала мучити їхнє сумління. Ці чоловіки стали говорити один одному: «Неслушно ми робимо. Цей день — він день доброї звістки». Вони поспішили до Самарії і принесли добру новину про те, що знайшли (2 Цар. 7:1—11).

Ми теж живемо в період, який можна назвати «днем доброї звістки». Ісус, вказавши на визначні особливості «ознаки... закінчення цієї системи», промовив: «Цю добру новину про царство будуть проповідувати по цілій населеній землі на свідчення всім народам, а тоді прийде кінець» (Матв. 24:3, 14). Як це стосується нас?

Нас можуть обтяжувати особисті тривоги

Не тямлячись з радості від знайденого, прокажені на деякий час забули про Самарію. Вони зосередилися на тому, що могли здобути. Чи може щось подібне трапитися з нами? Серед особливостей ознаки закінчення цієї системи є «голод» (Луки 21:7, 11). Ісус перестерігав своїх учнів: «Ви зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися переїданням, надмірним питтям і життєвими тривогами» (Луки 21:34). Ми, як християни, повинні бути обережними і не допустити, щоб через тривоги повсякденного життя ми забули про те, що живемо в «день доброї звістки».

Християнка на ім’я Блесінг не дозволяла, щоб особисті справи обтяжували її. Вона служила піонеркою, закінчила навчання, зрештою вийшла заміж за бетелівця і стала членом родини Бетелю в Беніні. Ця сестра каже: «Я служу покоївкою, і мені приносить радість моє призначення». Блесінг з приємністю згадує дванадцять років повночасного служіння і тішиться, що зважає на теперішній «день доброї звістки».

 Не марнуйте часу

Коли Ісус посилав 70 учнів, він сказав їм: «Жниво справді велике, а робітників мало. Тож благайте Господаря жнива, щоб він вислав робітників на жниво своє» (Луки 10:2). Подібно як через зволікання під час жнив можна змарнувати урожай, байдужість у проповідницькій праці може призвести до загибелі людей. Тому Ісус додав: «В дорозі не зупиняйтесь для привітань та обіймів» (Луки 10:4). Слово «привітання» мовою оригіналу означає щось більше, ніж просто сказати «привіт» чи «доброго дня». Воно стосується також обіймів і довгої розмови, яка зав’язується при зустрічі з другом. Тому Ісус наказував своїм послідовникам не відвертати своєї уваги від головного і мудро використовувати час. Звістка, яку вони мали проголошувати, була вкрай важливою.

Подумаймо про час, який можуть красти в нас різні неважливі справи. Протягом уже багатьох років люди тратять чи не найбільше вільного часу, сидячи перед екраном телевізора. А що сказати про мобільні телефони та персональні комп’ютери? Опитування, проведене у Великобританії серед 1000 дорослих осіб, виявило, що «кожного дня пересічний британець витрачає 88 хвилин на розмови по звичайному телефону, 62 хвилини на розмови по мобільному телефону, 53 хвилини на електронну пошту і 22 хвилини на текстові повідомлення». В цілому це у два рази більше часу, ніж допоміжний піонер присвячує служінню щодня. Скільки часу ти затрачаєш на таке спілкування?

Ернст і Хільдеґард Зеліґери розсудливо використовували свій час. Обоє вони провели понад 40 років у нацистських концтаборах і комуністичних в’язницях. Після звільнення чоловік з дружиною служили піонерами до кінця свого земного життя.

Багато осіб хотіли листуватися з цим подружжям. Зеліґери могли більшість свого часу присвятити тому, щоб читати листи і відповідати на них. Але духовні справи займали в житті цього подружжя перше місце.

Звісно, кожен з нас дорожить спілкуванням з дорогими нам людьми, і в цьому немає нічого поганого. Корисно наповнювати свій день різноманітними справами. А втім, ми чинимо мудро, якщо не марнуємо часу в цей день проповідування доброї новини.

Ґрунтовно проповідуйте добру новину

Яке ж благословення жити в «день доброї звістки»! Не дозвольмо, аби щось розпорошило нашу увагу, як це було спочатку з прокаженими. Пригадайте, що вони дійшли висновку: «Неслушно ми робимо». Нам теж не слід допускати, щоб особисті питання чи різні неважливі справи, які поглинають час, перешкоджали нам брати повну участь у служінні.

У цьому нам допоможе чудовий приклад апостола Павла. Роздумуючи про свої перші 20 років служіння, він написав: «Я ґрунтовно проповідував добру новину про Христа» (Рим. 15:19). Павло нічому не дозволяв послабити його ревність. Будьте такими ж ревними, як він, проголошуючи Царство в цей «день доброї звістки».

[Ілюстрація на сторінці 28]

Блесінг не дозволила, щоб особисті справи перешкоджали їй служити повночасно

[Ілюстрація на сторінці 29]

Зеліґери розсудливо використовували свій час