Раннє християнство і римські боги

У ЛИСТІ до римського імператора Траяна Пліній Молодший, управитель Віфінії, зазначив: «З тими, кого звинувачують як християн, я поводжуся так: запитую їх, чи вони християни, і, коли вони відповідають ствердно, я знову і знову запитую це в них, погрожуючи покаранням. Якщо вони стоять на своєму, я наказую їх стратити». Про тих, хто відрікався християнства, проклинаючи Христа і поклоняючись перед статуєю імператора та зображеннями богів, які Пліній поставив у дворі, він писав: «Вважаю, що було б правильно їх відпускати».

Ранніх християн переслідували за відмову поклонятись імператору та різним богам. А що сказати про інші релігії в Римській імперії? Яким богам там поклонялись і як до цього ставився Рим? Чому християн переслідували за відмову складати жертви римським богам? Відповідь на ці запитання допоможе нам справлятися з подібними ситуаціями, які пов’язані з відданістю Єгові.

Релігії в Римській імперії

Розмаїття божеств, яких шанували в Римській імперії, було зумовлене численністю мов і культур. Хоча юдаїзм видавався римлянам дивним, вони вважали його реліґіо лісіта, тобто визнаною релігією, і захищали його. Двічі на день в Єрусалимському храмі приносили в жертву цезарю і римській державі двох ягнят і бика. Римлянам було байдуже, приносити жертви одному богові чи багатьом. Але для них було важливо, щоб жертвоприношеннями юдеї доводили свою відданість Риму.

Місцеві релігії тісно перепліталися з різними формами язичництва. Грецька міфологія здобула загальне визнання, ворожіння стало чимось звичайним. Так звані таємничі релігії Сходу пропагували безсмертя, безпосереднє одкровення і наближення до богів через містичні обряди. Ці релігії поширились по всій імперії. У перші століття нашої ери популярними були єгипетський бог Серапіс і богиня Ісіда, сирійська богиня-риба Атаргатіс і перський бог сонця Мітра.

 Біблійна книга Дії чітко змальовує поганське середовище, в якому жили ранні християни. Наприклад, у римського проконсула Кіпру служив юдейський чарівник (Дії 13:6, 7). Мешканці Лістри помилково вважали Павла та Варнаву грецькими богами Гермесом і Зевсом (Дії 14:11—13). Коли Павло був у Филипах, він зустрів служницю, яка займалася віщуванням (Дії 16:16—18). В Афінах апостол помітив, що тамтешні жителі «побожніші, ніж інші люди». Він також побачив жертовник з написом «Невідомому Богові» (Дії 17:22, 23). В Ефесі люди поклонялися богині Артеміді (Дії 19:1, 23, 24, 34). На острові Мальта народ сказав, що Павло був богом, бо не постраждав від зміїного укусу (Дії 28:3—6). У такому середовищі християни мусили остерігатися впливу, який міг зашкодити їхньому чистому поклонінню.

Римська релігія

Оскільки Римська імперія збільшувалася, римляни запозичували нових божеств. Вони вірили, що таким чином по-новому виявляються вже знайомі їм боги. Замість того щоб знищувати чужі культи, римські завойовники визнавали їх і запозичували. Так релігія Риму стала настільки ж різноманітною, як і його населення. Римська релігія не вимагала єдиного поклоніння. Люди могли поклонятися кільком божествам одночасно.

Верховним богом Риму був Юпітер, прозваний Оптімус Максімус, що означало «найліпший і найвеличніший». Вважалося, що він виявляє себе у вітрі, дощі, блискавці й громі. Сестру і дружину Юпітера, Юнону, пов’язували з місяцем. Вона нібито наглядала за всіма сферами життя жінок. Дочка Юпітера, Мінерва, була богинею ручних ремесел, професій, мистецтв і війни.

Римський пантеон богів здавався нескінченним. Лари і пенати були домашніми божками. Весті поклонялись як богині здоров’я. Януса, котрий мав два обличчя, вважали богом всіх початків. Кожна професія мала свого божка-покровителя. Римляни обожнювали навіть абстрактні поняття. Пакс уособлював  мир, Салус — здоров’я, Пюдікітья — скромність і невинність, Фідес — вірність, Віртус — відвагу, а Волюпта була богинею насолоди. Будь-яка грань публічного чи особистого життя римлян пов’язувалася з волею богів. Для того щоб отримати в якійсь справі бажаний результат, треба було задобрити відповідне божество ритуальними молитвами, жертвами і святами.

До чого вдавалися люди, щоб взнати волю богів? Приміром, шукали передвістя. Один з найпоширеніших способів — дослідження нутрощів принесеної в жертву тварини. Вважалося, що вигляд і стан органів тварини вказували на те, чи схвалюють боги певну справу, чи ні.

Наприкінці II століття до н. е. римляни стали уподібнювати своїх головних божеств до богів з грецького пантеону: Юпітера до Зевса, Юнону до Гери тощо. Римляни також перейняли міфологію, що була пов’язана з грецькими божествами. Ті легенди зовсім не лестили богам, котрі мали такі самі недоліки й обмеження, як і люди. Скажімо, Зевса зображали ґвалтівником і педофілом, що мав статеві стосунки зі смертними і тими, хто вважався безсмертним. З огляду на безсоромну поведінку богів, яких часто вихваляли в стародавніх театрах, люди думали, що теж можуть поводитися розпусно.

Мало освічених осіб сприймали легенди буквально. Дехто пояснював їх як алегорії. Можливо, тому Понтій Пилат поставив відоме багатьом питання: «Що таке правда?» (Ів. 18:38). Воно виражало «поширене переконання освічених людей у тому, що неможливо бути в чомусь абсолютно впевненим».

Поклоніння імператорові

Август за свого правління (27 рік до н. е.—14 рік н. е.) запровадив культ імператора. Особливо в грекомовних провінціях на Сході багато хто щиро шанував Августа, який встановив добробут і мир після довгого періоду війни. Люди хотіли надійного захисту з боку видимої влади. Вони прагнули влади, яка могла б подолати релігійні відмінності, посприяти патріотизму й об’єднати світ під правлінням «рятівника». Так імператора почали вшановувати як бога.

Хоча Август за життя нікому не дозволяв називати себе богом, він вимагав поклоніння богині-заступниці Риму, Рома деа. Після смерті Августа його оголосили богом. Релігійні почуття і патріотизм у провінціях пов’язувалися з імперією та її правителями. Новий культ імператора, який невдовзі поширився в усіх провінціях, став виявом поваги і відданості державі.

Імператор Доміціан, який правив з 81 по 96 рік н. е., був першим римським правителем, котрий хотів, щоб йому поклонялися, наче богові. За його днів римляни почали робити чітку різницю між християнами та юдеями і чинити опір, як вони думали, новому поклонінню. Ймовірно, під час правління Доміціана апостол Іван був засланий на острів Патмос за те, що «свідчив про Ісуса» (Об’яв. 1:9).

Книга Об’явлення була написана впродовж Іванового заслання. У ній він згадує Антипу, християнина, якого вбили в Пергамі, важливому центрі поклоніння імператору (Об’яв. 2:12, 13). На той час панівний уряд став вимагати, щоб християни дотримувалися ритуалів  державної релігії. Хоч би як там було, у 112 році Пліній звелів християнам у Віфінії виконувати такі ритуали, як зазначалося в листі до Траяна, згаданому на початку статті.

Траян захоплювався тим, як Пліній вирішував справи і наказував страчувати християн, котрі відмовлялися вшановувати римських богів. «Однак якщо особа зречеться християнства,— писав Траян,— і доведе, що не підтримує його, поклоняючись нашим богам, її (незважаючи на попередні підозри) слід помилувати, бо вона розкаялась».

Римляни не могли сприйняти релігію, яка вимагала цілковитої відданості своїх прихильників. Оскільки цього не вимагали боги Риму, то й Бог християн, на думку римлян, теж не мав очікувати такої відданості. Вважалося, що поклоніння божкам імперії свідчило про визнання політичної системи. Тому відмову поклонятися їм розглядали як зраду. Пліній зрозумів, що неможливо змусити більшість християн поступитися своїми переконаннями. Для них такий вчинок означав невірність Єгові, і чимало ранніх християн воліли швидше вмерти, ніж поклонитись імператору.

Чому це має нас цікавити? У деяких країнах від громадян очікується, що вони вшановуватимуть символи держави. Як християни, ми, безумовно, поважаємо світську владу (Рим. 13:1). Але коли йдеться про вшановування національного прапора, ми пам’ятаємо, що Бог Єгова вимагає цілковитої відданості, а також слухаємося порад з його Слова: «Втікайте від ідолопоклонства» і «стережіться ідолів» (1 Кор. 10:14; 1 Ів. 5:21; Наума 1:2). Ісус сказав: «Поклоняйся лише Єгові, Богу твоєму, і тільки йому одному віддано служи» (Луки 4:8). Отож і далі залишаймося відданими Богові, якому поклоняємось.

[Вставка на сторінці 5]

Правдиві християни цілковито віддані Єгові

[Ілюстрації на сторінці 3]

Ранні християни відмовлялися вшановувати імператора чи божків

Імператор Доміціан

Зевс

[Відомості про джерела]

Emperor Domitian: Todd Bolen/Bible Places.com; Zeus: Photograph by Todd Bolen/Bible Places.com, taken at Archaeological Museum of Istanbul

[Ілюстрація на сторінці 4]

Християни в Ефесі не поклонялися богині Артеміді (Дії 19:23—41)