Не піддавайтесь тиску загальноприйнятої думки

У РІЗНИХ місцевостях по-різному дивляться на доречне і недоречне, гідне хвали і ганебне. До того ж погляди людей з часом змінюються. Тому, читаючи у Святому Письмі розповіді про події, які відбувалися дуже давно, ми повинні зважати на загальноприйняту думку та цінності біблійних часів і не пов’язувати прочитане з сучасними нормами.

Для прикладу розгляньмо два поняття, які неодноразово згадуються в Християнських Грецьких Писаннях,— честь і ганьбу. Щоб краще зрозуміти уривки, в яких йдеться про честь і ганьбу, варто подумати, як їх сприймали люди в ті часи.

Моральні цінності в І столітті

Ось що сказав один науковець: «У своїй культурі греки, римляни та юдеї приділяли велику увагу честі і ганьбі. Чоловіки жили і помирали заради честі, доброго імені, слави, схвалення й поваги». Через сильне прагнення бути визнаною людина легко переймала погляди інших.

Статус, посада і честь вважалися всім у суспільстві, якому був притаманний чіткий розподіл на класи, від знаті до рабів. Людина прагнула здобути пошану не лише у власних очах, а й в очах інших. Бути шанованою означало мати визнання громадськості, тобто поводитись так, як від неї того очікували. Люди віддавали пошану певній особі, тому що на них справляло враження її багатство чи становище. Честь пов’язували з доброчесними вчинками та вищістю над іншими. На противагу цьому ганьбу, або сором, асоціювали з прилюдним приниженням чи висміюванням. Ганьба вважалася не лише чиїмось особистим почуттям чи докором сумління, а була наслідком суспільного осуду.

Коли Ісус говорив, що на бенкеті когось можуть попросити зайняти «найпочесніше місце» чи «найнижче місце», це стосувалося питання честі і ганьби, які були пов’язані з тогочасною культурою (Луки 14:8—10). Принаймні двічі Ісусові учні сперечалися про те, «хто з них найбільший» (Луки 9:46; 22:24). На них, очевидно, дуже впливали погляди суспільства, в якому вони жили. А горді й схильні до суперництва юдейські релігійні провідники розуміли, що проповідування Ісуса підриває їхню честь і владу. Однак їхні спроби показати перед людьми свою вищість над ним постійно зазнавали невдачі (Луки 13:11—17).

Що ще в I столітті греки, римляни і юдеї вважали ганьбою? Бути «впійманим і публічно звинуваченим у лиходійстві». Людина була зганьблена, якщо її зв’язували чи ув’язнювали. Таке ставлення до особи принижувало її перед друзями, рідними і суспільством, незалежно від того, визнали її винною чи ні. Через ганьбу, яка спадала на ім’я людини, вона могла втратити самоповагу і добрі стосунки з іншими. Ще більшої ганьби, ніж бути зв’язаним, людина зазнавала тоді, коли з неї здирали одяг або  її сікли. Таке поводження призводило до презирства і висміювання, позбавляло честі.

Страта на стовпі мук була для жертви найгіршою зневагою. За словами науковця Мартіна Генгеля, так «карали рабів... Це свідчило про крайнє приниження, ганьбу і тортури». Рідні та друзі опинялися під тиском суспільної думки, що спонукувала їх зректися людини, яку зневажали таким чином. Оскільки Ісус помер на стовпі мук, усім раннім християнам доводилося зносити публічне висміювання. Схоже, більшість людей вважали безглуздям стати послідовником розп’ятої людини. «Ми проповідуємо Христа, який був прибитий до стовпа,— написав апостол Павло.— Для юдеїв він став каменем спотикання, а для людей з інших народів — безглуздям» (1 Кор. 1:23). Як ранні християни давали собі раду в таких обставинах?

Зовсім інші цінності

Перші християни дотримувалися закону і намагались уникати неправильних вчинків, які стягнули б на них ганьбу. «Якщо хтось із вас і зазна́є страждань, то нехай це не буде через скоєння убивства, крадіжки, якогось іншого злочину або через втручання в чужі справи»,— писав апостол Петро (1 Пет. 4:15). Ісус же передрік, що його послідовників будуть переслідувати за його ім’я (Ів. 15:20). «Коли хтось страждає як християнин,— говорив Петро,— нехай не соромиться, адже... він прославляє Бога» (1 Пет. 4:16). Те, що хтось не соромився страждати як послідовник Христа, прирівнювалося до нехтування загальноприйнятих норм того часу.

 Християни не дозволяють, щоб інші люди нав’язували їм правила поведінки. У I столітті віру в розп’ятого Месію вважали повним безглуздям. Такий погляд міг би підштовхувати християн переймати поширене в ті дні мислення. Проте вони вірили, що Ісус — Месія, і хотіли йти його слідами, навіть зазнаючи знущань. Ісус говорив: «Хто буде соромитись мене і моїх слів перед цим перелюбним й грішним поколінням, того посоромиться Син людський, коли прийде зі святими ангелами у славі Батька свого» (Марка 8:38).

Нині на нас можуть тиснути, щоб ми зреклися християнської віри. Такий тиск нерідко походить від однокласників, сусідів чи співпрацівників, які намагаються підштовхнути нас до неморальності, нечесності тощо. Вони хочуть, аби ми відчули сором за те, що обстоюємо праведні принципи. Як нам реагувати?

Наслідуйте тих, хто знехтував ганьбою

Щоб зберегти непорочність перед Єговою, Ісус зазнав найганебнішої страти. «Він зніс смерть на стовпі, знехтувавши ганьбою» (Євр. 12:2). Вороги Ісуса давали йому ляпаси, плювали на нього, сікли його, повісили на стовпі і ганьбили (Марка 14:65; 15:29—32). Все ж Ісус знехтував ганьбою, яку вони намагалися на нього стягнути. Як Ісусові це вдалося? Він не опустив рук через таке ставлення до себе. Ісус знав, що не втратив гідності в очах Єгови, і ніколи не шукав слави в людей. Хоча Ісус помер як раб, Єгова звеличив його, воскресивши і давши йому найпочесніше місце поруч з собою. У Филип’ян 2:8—11 написано: «[Ісус Христос] упокорився і залишався слухняним аж до смерті — смерті на стовпі мук. Саме тому Бог підніс його на вище становище і великодушно дав йому ім’я, вище від будь-якого іншого імені. Він зробив це для того, щоб перед Ісусовим ім’ям схилилось кожне коліно тих, хто на небі, хто на землі і хто під землею, та щоб кожен язик відкрито визнав: Ісус Христос — то Господь на славу Бога, Батька».

Ісусові не було байдуже, зазна́є він сорому через свою страту чи ні. Божого Сина турбувало питання, чи він, отримавши засудження за богозневагу, не стягне ганьби на свого Батька. Ісус просив Єгову оберегти його від такої зневаги і благав: «Забери від мене цю чашу». Але Ісус підкорився Божій волі (Марка 14:36). Він витримав тиск і знехтував ганьбою. Зрештою, таку ганьбу відчували лише ті, хто повною мірою переймав цінності того часу. Ісус же цього не робив.

Ісусових учнів теж арештовували і сікли. Через погане поводження з християнами багато хто зневажав їх. На них дивилися звисока і з презирством. Все ж їх це не зупиняло. Правдиві учні витримали тиск громадської думки і знехтували ганьбою (Матв. 10:17; Дії 5:40; 2 Кор. 11:23—25). Вони знали, що мусять «взяти свого стовпа мук і... постійно йти за [Ісусом]» (Луки 9:23, 26).

А що сказати про нас? Те, що світ вважає безглуздим, слабким і ганебним, у Божих очах є мудрим, сильним і шляхетним (1 Кор. 1:25—28). Хіба було б розсудливо і далекоглядно, якби ми піддалися загальноприйнятій думці?

Людям, які прагнуть пошани, доводиться зважати на те, що думає про них світ. Ми ж наслідуємо Ісуса та його ранніх послідовників і хочемо, щоб нашим Другом був Єгова. Тому ми будемо з повагою ставитися до того, що гідне пошани в його очах, і вважати ганьбою те, що є ганьбою для нього.

[Ілюстрація на сторінці 4]

Ісус не піддався світським поглядам на ганьбу