Служіння Єгові приносить мені насолоду

Розповів Фред Раск

У молоді роки я особисто переконався в правдивості слів Давида, записаних у Псалмі 27:10: «Мій батько та мати моя мене кинули, — та Господь прийме мене». Дозвольте розповісти, як все відбувалося.

Я ВИРОСТАВ на бавовняній фермі свого дідуся в штаті Джорджія (США) під час Великої депресії в 1930-х. Батько, який був прибитий горем через смерть моєї матері та новонародженого брата, залишив мене в овдовілого дідуся і поїхав далеко від нас у пошуках роботи. Пізніше він хотів, щоб ми жили разом, але цього ніколи не сталося.

Старші доньки дідуся дбали про господарство. Вони були ревними південними баптистками, хоча дідусь не цікавився релігією. Щоб не бути битим, я мусив ходити щонеділі в церкву. Тому з дитинства я не дуже любив релігію. Але мені подобалися школа і спорт.

Візит, що змінив моє життя

Одного післяобіднього дня 1941 року до нашого дому приїхав старший чоловік зі своєю дружиною. Він сказав: «Я твій дядько, Талмадж Раск». Мені тоді було 15, і я ніколи не чув про нього. Я дізнався, що він і його дружина були Свідками Єгови. Дядько розповів, що Бог має намір, аби люди жили на землі вічно. Це дуже відрізнялося від того, що я чув у церкві. Більшість членів родини з презирством відкинули його слова. Вони заборонили дядькові приходити в їхній дім. Однак моя тітка Мері, лише на три роки старша за мене, взяла Біблію і публікації, що допомагали зрозуміти цю книгу.

Мері швидко переконалася, що знайшла біблійну правду, і 1942 року охрестилася, ставши Свідком Єгови. Вона теж пересвідчилась у правдивості Ісусового передречення: «Ворогами людині стануть її ж домашні» (Матв. 10:34—36). Тиск родини справді був сильний. Її старша сестра, яка займалася суспільною діяльністю в окрузі, таємно змовилася з мером про арешт дядька Талмаджа. Його звинуватили у дрібній торгівлі без ліцензії і засудили.

Газети нашого рідного міста писали, що мер, який був і суддею, сказав присутнім у суді: «Література, яку поширює цей чоловік... небезпечна, наче отрута». Мій дядько подав апеляцію і звинувачення було знято, але він все ж провів у в’язниці десять днів.

 Допомога тітки Мері

Мері розповідала мені про новознайдену віру, а також почала свідчити сусідам. Я пішов з нею на вивчення Біблії, яке вона проводила з чоловіком, котрий взяв книжку «Новий світ» (англ.) *. Його дружина сказала, що чоловік читав її цілу ніч. Хоча я не хотів поспішно ставати членом якоїсь релігії, те, що я дізнався, вплинуло на мене. А втім, я переконався, що Свідки — це Божий народ, передусім не завдяки біблійним вченням, а через поширене ставлення до цих людей.

Наприклад, одного дня, повертаючись з городу після сапання помідорів додому, ми з Мері відчули запах горілого і зрозуміли, що її сестри спалили в печі літературу, в тому числі грамофон та платівки з біблійною звісткою. Мене це дуже розлютило, але одна з тіток пихато сказала: «Пізніше ви нам ще подякуєте за те, що ми зробили».

Мері була змушена поїхати з дому в 1943 році, бо вона не хотіла відмовитися від новознайденої віри і припинити проповідувати сусідам. На той час я вже знав, що Бог має ім’я Єгова і що він є сердечним, співчутливим Богом, а не тим, хто палить людей у вогняному пеклі. До того ж я довідався, що Єгова має керовану любов’ю організацію, хоч я ще не відвідував зібрань. Я був у захопленні від того, про що дізнався.

Якось, коли я косив газон, до мене повільно під’їхав автомобіль і один з двох чоловіків запитав, чи я Фред. Дізнавшись, що вони Свідки Єгови, я сказав: «Можна мені сісти до вас, і ми б від’їхали у спокійніше місце, щоб поговорити». Мері домовилась з цими чоловіками, аби вони відвідали мене. Одним з них був Шілд Тютджіен, роз’їзний служитель. Він підбадьорив мене і дав мені духовні настанови саме тоді, коли я цього найбільше потребував. Протидія сім’ї тепер зосередилась на мені, оскільки я обстоював вчення Свідків Єгови.

Мері написала мені з Віргінії, куди вона переселилася, що я можу приїхати жити до неї, якщо вирішив служити Єгові. Я відразу погодився їхати. Одного жовтневого вечора 1943 року я склав деякі свої речі в коробку і прив’язав її на дереві недалеко від дому. У неділю я забрав коробку, непомітно пробрався до сусіднього будинку і звідти поїхав у місто. Прибувши в місто Роанок, я знайшов Мері в будинку Едни Фаулкс.

 Духовний ріст, хрещення, Бетель

Една, співчутлива сестра-помазаниця, нагадувала ранню християнку Лідію. Една здавала в оренду великий будинок і взяла до себе, крім тітки Мері, дружину свого брата та їхніх двох дочок. Ці дівчата, Гледіс і Грейс Грегорі, пізніше стали місіонерками. Гледіс, якій сьогодні поза 90, все ще вірно служить у філіалі в Японії.

В той час як я жив у домі Едни, я регулярно відвідував зібрання і вправлявся в служінні. Завдяки можливості вільно вивчати Боже Слово і відвідувати християнські зібрання я задовольняв свій щораз більший духовний апетит. 14 червня 1944 року я охрестився. Мері, Гледіс і Грейс почали служити піонерками та були призначені до північної Віргінії. Там вони сприяли утворенню збору в Лісбурзі. На початку 1946 року я розпочав піонерське служіння в сусідньому окрузі. Того літа ми разом поїхали на незабутній міжнародний конгрес у Клівленд (штат Огайо), який проходив 4—11 серпня.

На цьому конгресі брат Натан Норр, який брав провід в організації, розповів про плани розширити Бетель у Брукліні. Це включало будівництво житлового будинку і розширення друкарні. Потрібно було чимало молодих братів. Я вирішив, що саме там хочу служити Єгові. Тож я заповнив заяву і через кілька місяців, 1 грудня 1946 року, поїхав до Бетелю.

Приблизно через рік наглядач друкарні Макс Ларсон зупинився біля мого столу у відділі відправки журналів. Він повідомив мене, що я призначений у відділ служіння. У тому призначенні я багато навчився про застосування біблійних принципів і діяльність Божої організації, особливо впродовж співпраці з наглядачем відділу Бадом Саллівеном.

Мій батько кілька разів приїжджав до мене у Бетель. На схилку літ він став релігійною людиною. Під час останнього візиту 1965 року батько сказав: «Ти можеш навідувати мене, але я більше ніколи не приїду сюди знову». Я встиг відвідати його кілька разів, перед тим як він помер. Він був упевнений, що піде на небо. Я ж надіюсь, що батько перебуває в пам’яті Єгови, і якщо так, то після воскресіння він буде не там, де сподівався, а тут, на землі, і матиме надію жити вічно у відновленому Раю.

 Незабутні конгреси і будівництво

Конгреси завжди були визначними подіями, які сприяли духовному росту. Особливими були і міжнародні конгреси на стадіоні «Янкі» у Нью-Йорку в 1950-х роках. Під час одного конгресу на стадіонах «Янкі» та «Поло ґраундс» у 1958 році зібралося 253 922 особи зі 123 країн. Я ніколи не забуду одного випадку з цього конгресу. Коли я допомагав у бюро конгресу, до мене швидкою ходою підійшов брат Норр. «Фреде,— сказав він,— ти знаєш, я не призначив брата, щоб виголосити промову перед усіма піонерами, котрі зібралися в орендованому бенкетному залі поблизу. Чи не міг би ти поспішити туди і виголосити хорошу промову, яку ти придумаєш по дорозі?» Я багато молився, поки поспішав туди, ледь переводячи подих.

У 1950-х і 1960-х роках кількість зборів в Нью-Йорку неймовірно зростала, тому орендовані приміщення, які служили Залами Царства, стали замалими. Тож у Мангаттані в період з 1970 до 1990 року було куплено і реконструйовано три будівлі для проведення зібрань. Я був головуючим будівельних комітетів на тих проектах і пригадую чимало приємних випадків, як Єгова рясно благословляв співпрацю зборів. З його допомогою вони фінансували та завершили будівництво цих споруд, які продовжують служити центрами правдивого поклоніння.

Зміни в житті

Одного дня 1957 року, коли я йшов на роботу через парк між житловим будинком Бетелю і друкарнею, почався дощ. Я побачив гарненьку блондинку, яка віднедавна служила в Бетелі. Вона не мала парасолі, тому я запропонував їй заховатися під мою. Так я зустрів Марджорі, і з дня нашого одруження в 1960 році ми разом щасливо служимо Єгові як у сприятливий, так і в несприятливий час. У вересні 2010 року ми відзначили 50-у річницю нашого шлюбу.

Ми ще не встигли розпакувати валіз після медового місяця, як брат Норр сказав, що мене призначено викладачем у школі «Ґілеад». Якою ж це було для мене честю! З 1961 по 1965 рік було сформовано п’ять класів передусім зі служителів філіалу. Вони отримали спеціальне навчання щодо організації праці у філіалі, яке тривало довше, ніж зазвичай. Восени 1965 року тривалість навчання знову скоротилася до п’яти місяців, і навчання зосереджувалося на підготовці місіонерів.

 У 1972 році мене перевели зі школи «Ґілеад» у відділ листування з читачами, де я служив наглядачем. Дослідження різноманітних запитань та проблем допомогло мені ліпше зрозуміти вчення Божого Слова і те, як застосовувати високі принципи нашого Бога, дбаючи про інших.

Згодом, у 1987 році, я отримав призначення в новий відділ, Службу лікарняної довідки. Цей відділ організовував семінари, щоб вчити старійшин з комітетів зв’язку з лікарнями, як розмовляти з лікарями, суддями і соціальними працівниками про біблійний погляд на кров. Великою проблемою було те, що лікарі самовільно переливали кров нашим дітям, часто з дозволу суду.

Коли лікарям пропонували застосовувати альтернативи переливанню крові, вони зазвичай відповідали, що альтернативи недоступні чи надто дорогі. Тоді я просив хірурга: «Покажіть, будь ласка, свою руку». Лікар простягав її, а я казав: «Ваші руки — одна з найкращих альтернатив переливанню крові». Ця похвала нагадувала хірургу про те, що він добре знав — якщо вміло користуватися скальпелем, то крововтрату можна звести до мінімуму.

Впродовж останніх двох десятиліть Єгова рясно поблагословив зусилля братів, які співпрацюють з лікарями та суддями. Ці фахівці значно змінили свій погляд, коли ліпше зрозуміли нашу позицію. Завдяки медичним дослідженням вони переконалися, що альтернативи переливанню крові ефективні і що є багато лікарів, готових до співпраці, а також лікарень, в які можна перевести пацієнта.

З 1996 року ми з Марджорі служимо в Освітньому центрі Товариства «Вартова башта» в Патерсоні (Нью-Йорк), що за 110 кілометрів на північ від Брукліну. Тут я недовго служив у відділі служіння, а потім якийсь час брав участь у навчанні членів філіалу та роз’їзних наглядачів. Останні 12 років я знову служу наглядачем відділу листування з читачами, який перенесли з Брукліну в Патерсон.

Випробування, пов’язані зі старістю

Мені стало важче виконувати обов’язки в Бетелі, коли я досяг 85-літнього віку. Більш ніж десять років я борюся з раком. Я почуваюся подібно до Єзекії, якому Єгова пообіцяв продовжити життя (Ісаї 38:5). Моя дружина теж хворіє, і ми разом ведемо боротьбу з її хворобою Альцгаймера. Марджорі здібна служителька Єгови, наставниця для молоді і вірна моя помічниця та віддана супутниця. Вона завжди була хорошою дослідницею Біблії та вмілим вчителем, і чимало духовних дітей досі підтримує з нами зв’язок.

Тітка Мері померла в березні 2010 року у віці 87 років. Вона чудово навчала Божого Слова і допомагала іншим стати на бік правдивого поклоніння. Мері присвятила багато років повночасному служінню. Я надзвичайно вдячний тітці, що вона допомогла мені пізнати правду з Божого Слова і, подібно до неї, стати служителем нашого люблячого Бога Єгови. Мері поховали поруч з її чоловіком, який колись був місіонером в Ізраїлі. Я впевнений, що вони перебувають у пам’яті Єгови і на них чекає воскресіння.

Згадуючи свої 67 років служіння Єгові, я вдячний йому за щедрі благословення. Мені приносить насолоду виконання волі Єгови! Я покладаюся на незаслужену доброту Бога і палко сподіваюсь побачити сповнення обіцянки його Сина: «Кожен, хто покинув дім, братів, сестер, батька, матір, дітей та зе́млі заради мого імені, отримає в багато разів більше й успадкує вічне життя» (Матв. 19:29).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 19]

На бавовняній фермі мого дідуся в Джорджії (штат США), 1928 рік

[Ілюстрація на сторінці 19]

Тітка Мері і дядько Талмадж

[Ілюстрація на сторінці 20]

Мері, Гледіс і Грейс

[Ілюстрація на сторінці 20]

Моє хрещення 14 червня 1944 року

[Ілюстрація на сторінці 20]

У відділі служіння в Бетелі

[Ілюстрація на сторінці 21]

З Мері на міжнародному конгресі в 1958 році на стадіоні «Янкі»

[Ілюстрація на сторінці 21]

З Марджорі в день нашого весілля

[Ілюстрація на сторінці 21]

Разом з Марджорі у 2008 році